Головна
 

Новая газета: Статисти пішли. На сцені один режисер

9 вересня 2002, 15:19
0
4

Російська "Новая газета" публікує, за визнанням самого ж видання, "суб'єктивні замітки з приводу Року України в Росії". Автор матеріалу -власний кореспондент "Новой газеты" у Севастополі Яніна Васьковська.

Десятиліття однієї з найзначніших подій у більш ніж двохсотлітній історії Севастополя в "місті російських моряків" соромливо замовчали. Не відзначилися спогадом про епопею розподілу Чорноморського флоту і столиці двох держав, які розпочали цей болісний процес. Можливо, тому що 2002-й був проголошений Роком України в Росії. Тепер якось незручно згадувати про те, що десять років тому весь світ оцінював реальність перспектив збройного зіткнення двох братерських слов'янських народів.

Забувати недавню історію, виходить, надзвичайно легко. Живуть і хліб жують у Севастополі і ті, хто викрадав кораблі, не бажаючи присягати новій державі, і ті, хто давав клятву на вірність, але вже під жовто-блакитними прапорами. І ті, хто чергував у бойових машинах у самому центрі міста - біля воріт штабу флоту, і ті, хто підтримував їх, ночуючи в холодних наметах прямо на газонах. І ті, хто захоплював комендатуру, заковуючи в наручники своїх учорашніх начальників, і ті, хто барикадувався в штабі Кримської бази, готуючись зі зброєю в руках відбивати атаку вчорашніх товаришів по службі.

Городяни і військові воліють не згадувати про те, як навесні 92-го флот був одночасно взятий під юрисдикцію відразу двома державами. Про те, як перелякані родичі дзвонили нам з інших міст і пропонували притулок. А самі ми кожен вихідний, хто з гаслами біля трибун, хто мовчазно неподалік, стояли на площі Нахімова, вслухуючись у нескінченні гасла: "Севастополь - Крим - Росія". Про те, що, майже як у "громадянку", поділилися тоді на росіян і українців. Останні були в явній меншості, але їх ненавиділи як загарбників: товаришів по службі, сусідів, навіть родичів. Про те, як після пам'ятного маршу УНА-УНСО по центральній вулиці багато хто зібрав валізи і виїхав назавжди: до Росії, Ізраїлю, Америки. Ніхто з нас не вірив у можливість війни, але всі боялися її. Адже вже палахкотіли Карабах, Абхазія, Придністров’я.

Єдиний, хто не посоромився згадати про ті бурхливі події через десять років, - адмірал Ігор Касатонов. Він відноситься до деяких обраних, хто з повним правом може сказати: "Я робив історію, я особисто, а не обставини". І в цьому твердженні не буде ані краплі пафосу: факти і цифри підтверджують його правоту.

Почнемо з того, що наприкінці  91-го і севастопольці, і моряки-чорноморці із завидною єдністю підтримали на референдумі незалежність України і Леоніда Кравчука, який стояв на ліберально-націоналістичних позиціях. Причому військові голосували за незалежність активніше за цивільних. Ця статистика була відкрита. Але Касатонову як командувачу флотом були відомі й інші цифри. 95% офіцерів штабу (!) були на той момент готові переприсягнути. У частинах обстановка була менш тривожною, там служило багато безквартирних, але багато хто готові були служити новій батьківщині як гаранту спокою і стабільності.

Нинішній начальник прес-центру ВМС України Микола Савченко, який служив у ті роки в аналогічній структурі ЧФ, згадує, що в грудні 91-го Касатонов був вкрай похмурий, майже роздратований. За його твердженням, історичне рішення не приводити флот до присяги було прийняте командувачем після телефонного дзвінка з Москви. Після цієї розмови, пише Савченко, Касатонов вийшов до офіцерів червоний від напруги і сказав: "Присягати не будемо, їду до Києва".

Нехай цей епізод залишиться на совісті мемуариста. Хронологія наступних подій доводила зворотне. Позиція адмірала знаходила беззастережну підтримку тільки на периферії російського політикуму. Президент і його найближче оточення всі наступні роки коливалися в широкій амплітуді: від грізних заяв до щедрих подарунків Україні. Протягом  одного весняного вечора було спочатку прийняте, потім скасоване рішення підняття Андріївського прапора. Чіткої позиції в Росії стосовно питання Севастополя і флоту не існувало, і тільки події на місцях підштовхували Центр до дій.

У середині 1992 року Касатонов напише у своєму щоденнику: "Необхідно змусити президентів сісти за стіл переговорів з проблеми Чорноморського флоту". Мабуть, він і змусив їх це зробити, як кількома місяцями раніше переконав своїх підлеглих не присягати новій державі. Можу уявити, з якими почуттями приймали офіцери звернення до керівництва України і Росії: їм було дуже страшно. Обстановка розпалювалася, а в місті - квартири, родини. Кидати їх і поневірятися по гарнізонах, у яких невідомо,  чи приймуть. Нерви здали всього в чотирьох відсотків офіцерського складу - вони переприсягнули. Інші вже через місяць освоїли патетичну проросійську риторику, щиро забувши, що це не їхні думки, а командувача. Вже в 1993 році Хасбулатов скаже: "Якби  не Касатонов, нам зараз не було б чого ділити з Україною". І це - правда.

Пафосний період командування Ігоря Володимировича змінився важкими роками розподілу. Протягом  наступних п'яти років мітинги ставали все менш чисельні, але... тихіші. А коли в 97-м усе закінчилося здачею в оренду Росії причалів, місто ніяк не відреагувало на цю подію.

Сьогоднішній Севастополь нагадує Севастополь доперебудовний. Влада контролює ситуацію і не допускає якого-небудь волевиявлення громадян. І не важливо, що ця влада триєдина: президентській вертикалі України і підлеглим двох братерських міністерств оборони якось вдається виступати єдиним фронтом. Усе заспокоїлось: нагорі - декларації про дружбу і співробітництво, унизу - приватне життя людського мурашника.

Десять років тому прес-служба Чорноморського флоту вважала своїм обов'язком висловлюватися з приводу будь-якої політичної події. Сьогодні один з керівників флотської газети зізнався: "Іноді хочеться написати що-небудь таке з приводу українських виборів чи вступу до НАТО, але нам забороняють". Десять років тому ми вважали своє місто однією зі стратегічних точок не те що СНД - світу. Сьогодні ми змирилися зі статусом української провінції, якій усі більш-менш важливі питання доводиться втрясати в Києві.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах