Головна
 

Время МН: Україна-Польща - чия історична правда правдивіша?

Корреспондент.net, 11 липня 2003, 15:29
0
8

Президент Польщі Олександр Кваснєвський відвідає сьогодні Україну. Він збирається вшанувати пам"ять майже 100 тис. поляків і українців, які стали жертвами зіткнень на Волині в 1943 році, пише Сергій Кисельов у статті "Чия історична правда правдивіша?", присвяченій Волинській трагедії – одній з проблемних тем у відносинах між Польщею й Україною.

Жалобні заходи пройдуть у селі Павлівка Волинської області, куди польський лідер має намір прилетіти на вертольоті і де він виступить з промовою.

Передбачається, що туди ж прибуде і президент України Леонід Кучма. Про спільну участь у дні пам"яті обидва президенти домовилися ще в середині лютого під час зустрічі в Гуті.

Відповідно до підписаної заяви, сьогоднішні заходи будуть "направлені на подолання розбіжностей у розумінні українцями і поляками спільної історії".

"Моя особиста позиція, позиція глави держави, полягає в тому, що злочини проти людства не можуть мати жодних аргументів для виправдання, - заявив тоді Кучма і додав: - Тут необхідно встановити історичну правду".

Ідея, звичайно, правильна, так от лихо: до цього часу у кожної зі сторін кривавого конфлікту історична правда своя.

У польських підручниках історії, наприклад, основна провина за ті події покладається на українську сторону. Організація українських націоналістів (ОУН) під керівництвом Степана Бандери восени 1943 року вирішила за допомогою Української повстанської армії (УПА) "очистити" землі майбутньої української держави від поляків і витиснути їх за Буг і Сян. Українські заклики про переселення поляків спричинили за собою взаємне винищування цивільного населення, жертвами якого на Волині й у Східній Галичині стали близько 75 тис. поляків і 35 тис. українців.

Українська версія виглядає інакше, головна провина покладається на польську сторону. Бійці УПА, які боролися з німецькими окупантами, вважають тут, почали знищувати винятково польських колабораціоністів, які працювали на гітлерівців. У відповідь керівництво польської Армії Крайової (АК) обвинувачувало українців у пособництві німцям і вчиняло розправи. Окремі сутички переросли у справжню різанину. Але при цьому поляки-"аківці" діяли як окупанти, а українці в особі патріотів-оунівців вели справедливу боротьбу за те, щоб землі Волині ввійшли до складу української держави.

Протягом сторіч непрості українсько-польські відносини змушували Київ і Варшаву ставитися один до одного з підозрою і побоюванням. Їхнє протистояння триває чи не з XVІІ століття, і приводів для цього в історії було безліч - як у середні століття, так і в новітній історії.

На жаль, у столітті XXІ з"ясувалося, що не всі ще польсько-українські рахунки оплачені сповна. Хоча об"єктивно з боку Польщі (яка, до речі, останніми роками стала українським заступником і в ЄС, і в НАТО, і в СОТ) у напрямку примирення давніх конфліктів розпочинається набагато більше, ніж з української.

І от тепер - жалобні заходи з приводу 60-річчя волинської трагедії. Як вважають тверезомислячі і польські, й українські політики, до вирішення проблеми волинської трагедії й Україна, і Польща повинні застосувати формулу "прощаємо і просимо простити", оскільки злочини в 1943 році були скоєні по обидва боки.

Недавно польський сейм офіційно звернувся до Верховної ради України з проханням додатково погодити спільну заяву з приводу 60-тої річниці волинської трагедії. Однак український парламент свої міркування на цей рахунок висловив тільки вчора. Проти заяви виступили лише комуністична і соціалістична партії.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах