Головна
 

YTPO.ru: Простір із застереженнями

26 вересня 2003, 15:16
0
6

“Мабуть, ще жодне "об"єднувальне" починання на пострадянському просторі не викликало стільки скепсису і критики, як підписана недавно в Криму угода Росії, Білорусі, України і Казахстану про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП)”, - пише Андрій Миловзоров у матеріалі, опублікованому сьогодні, 26 вересня, російським виданням YTPO.ru.

У різні боки, з різною швидкістю...

Мабуть, ще жодне  "об"єднувальне" починання на пострадянському просторі не викликало стільки скепсису і критики, як підписана нещодавно в Криму угода Росії, Білорусії, України і Казахстану про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Можливо, справа в тому, що ніхто вже всерйоз не вірить у можливість створити що-небудь путнє з уламків "Союзу нерушимого": ЄЕП сприймається як чергова запекла спроба хоч у якомусь "форматі" відродити колишню єдність. Але саме тому з ним пов"язуються й особливі надії (які, як відомо, помирають останніми).

А взагалі, мова йде про три сторінки, які містять 11 статей і були, власне, парафовані президентами чотирьох країн на завершення ялтинського самміту. Тим самим була укладена певна рамкова угода, якою зафіксовано намір її учасників створити спочатку зону вільної торгівлі, потім митний союз з регулюючим наднаціональним органом (за типом Європейської комісії), а потім уже - єдиний простір без внутрішніх митних кордонів.

По суті, перед нами декларація про наміри, без будь-яких конкретних зобов"язань і термінів їхнього виконання. І то із застереженнями: Україна вторгувала собі можливість участі в діяльності ЄЕП тільки у випадку, якщо вона не суперечить нормам СОТ, Конституції України і її відносин з Європою. Тобто Київ, як і раніше, дотримується "західно-східного" напрямку інтеграції, і створюване за його участі об"єднання неминуче отримує розпливчасті обриси. Але плюс до того - розпливчастість закладена й у саму основу ЄЕП: угода дозволяє ентузіастам інтеграції не чекати тих, хто відстає і сумнівається, і здійснювати нові ініціативи в більш вузькому колі. Це зараз модно, придумане в Європі і називається "різношвидкісною інтеграцією". Це правило дозволило європейцям, скажімо, ввести в обіг євро на частині території ЄС (інакше його не ввели б ніколи). Однак творці ЄЕП, мабуть, забули, що Європа до цього 40 років інтегрувалася синхронно, унаслідок чого і був створений економічний і правовий фундамент ЄС.

Застереження українського президента виявилося не єдиним. Президент Лукашенко - в усній, щоправда, формі - теж "зробив застереження", заявивши, що Білорусь розпочне реалізовувати підписану угоду, тільки якщо Росія, Україна і Казахстан будуть робити те саме. "Якщо підуть знову застереження і різні швидкості, різні рівні, Білорусь не буде цим займатися". Такий от натяк на ультиматум. Білоруський лідер по-своєму правий: ЄЕП за різних "швидкостей" і напрямків його учасників на початку навряд чи стане другим ЄС, проте в нього є всі шанси стати "реінкарнацією" аморфного СНД. І то, якщо всі четверо зможуть ратифікувати угоду, а потім укласти ще добрих півсотні угод технічного характеру.

Роздвоєння суверенної особистості

Але якщо з білоруським лідером можна якось домовитися, то з Україною справи погані: тут сильний вплив Заходу (як ЄС, так і США), що поєднується з відповідним прагненням на Захід. Однак і російський вплив не слабшає (можливо, не стільки політичний, скільки культурний, родинний). І ось Україна прагне відразу в дві протилежні сторони: до Європи і до Росії. Створюється враження, що в Києві зібралися дуже нерішучі люди, які не можуть визначитися у своїх уподобаннях ("Що пити будете: спирт чи самогон?" - "Ой, не знаю, усе таке смачне...").

Однак справа зовсім не в офіційному Києві, а в самому українському суспільстві, яке дійсно розривається на дві частини. Причому кордон пролягає, скоріше, не на місцевості, а у свідомості. По один її бік діє тяжіння Росії - рідної, близької, але не дуже багатої і з  імперськими амбіціями (хоча, якщо розібратися, то вони - якщо і є - лякають не простого українця, а політичний істеблішмент країни). З іншого боку вабить далека, малознайома, але багата і "вільна" Європа. Вабить, але поки не пускає, і не відомо, коли пустить. При такому розкладі душевні вагання неминучі, як неминучий і двосторонній тиск на політиків, які вибирають вектори інтеграції країни. Компромісне рішення - "до Європи разом з... " - чудове гасло, але нездійсненне, навіть якщо на місці крапок стоїть одна Росія: у Європи інші види на Росію, як і в Росії - на Європу. Але якщо Україна загрузне в ЄЕП, то "разом" будуть ще і Білорусія з Казахстаном, а там, гляди, й інші екс-республіки підтягнуться... Таке стовписько Європі і поготів не потрібне, і Україна, розуміючи це, намагається вирватися з братерських обійм Росії і всієї СНДівської компанії.

Україну, з її трубами і стратегічно вигідним місцезнаходженням, європейці, безумовно, хотіли б мати при собі (саме "при собі", а не "серед себе"). Тому напередодні ялтинського самміту Європейська комісія докладно проінструктувала президента Кучму про те, до якого ступеня Україні можна "влазити" в інтеграцію на східному напрямку. Вийшло, що не далі зони вільної торгівлі - і офіційний Київ уже неодноразово озвучив цю думку. Ніяких наднаціональних митних союзів і гармонізації законодавства з партнерами по ЄЕП! А то раптом завтра Європа покличе Україну, а та - невільна?

Формальна "відмовка" у Києва теж є: Конституція України не дозволяє країні брати участь в угодах, які їй суперечать, без зміни самої Конституції. Зокрема, Україні не можна інтегруватися в наднаціональну організацію, оскільки це утискає її суверенітет. Тобто, вона, звичайно, увійде в ЄЕП, але якщо там будуть голосуванням прийматися обов"язкові для всіх рішення, то вона буде вважати їх для себе тільки рекомендаційними.

"Україна знову зірвалася з гачка" - радіє "західна півкуля" українського менталітету. Так, це так і є. Україна знову залишилася, по суті, поза реальною інтеграцією зі своїми східними сусідами. Вона вирішила, що їй дорожче суверенітет і можливість "піти в Європу", коли пустять. Але при цьому чомусь не прийнято згадувати, що жаданий ЄС теж побудовано на наднаціональних засадах - шляхом делегування державами частини своїх суверенних повноважень створеним органам. Звичайно, ні про яке обмеження суверенітету в ЄС не може бути й мови, оскільки держави добровільно обмежили себе в ім"я спільних інтересів. Але як же, дозвольте, Україна зі своїм недоторканним суверенітетом збирається вступати в наднаціональний Європейський союз? Там застереження не допоможуть: або ти "член кооперативу" з усіма  відповідними зобов"язаннями, або спостерігач, який не має права голосу. А щодо суверенітету, то в сучасному світі він неминуче обмежується: політичним впливом більш сильних гравців, міжнародними організаціями, та й просто кожною міжнародною угодою, укладеною з ким-небудь. Очевидно, колись Києву доведеться це зрозуміти і наступити на горло своїй самостійній пісні, стримавши національний егоїзм в ім"я спільних з ким-небудь інтересів.

Боєць помітив втрату загону

Мабуть, найбільш неприємне з усього цього заміру з ЄЕП (на даному етапі) - це образа Молдавії. Президент республіки Володимир Воронін, навіть дуже проросійськи налаштований до останнього часу, став відразу прихильником зближення з ЄС. "Я завжди казав, що Молдавія не стане гробарем СНД, але після того, що відбулося в Ялті, перспектива Співдружності Незалежних Держав здається очевидною. Ідеї про можливу модернізацію Співдружності відкинуті назавжди", - іде мова в заяві Вороніна, яку оприлюднила його прес-служба після самміту. Він порівняв ялтинську угоду з Біловезькою: як і 12 років тому, ніхто не питав думки більшості "членів кооперативу". Воронін нагадав, що офіційний Кишинів "неодноразово прагнув до модернізації Співдружності, до приведення стандартів СНД до стандартів Європейського Союзу, не протиставляючи перспективи СНД перспективам європейської інтеграції". "Але якщо найбільш авторитетні країни-члени Співдружності свідомо "зіграли на зниження акцій СНД", то нам, безумовно, варто перейти до більш рішучих дій у напрямку Європейського Союзу".

Звичайно, ця заява не означає, що Молдавія завтра ж стане членом ЄС. Найімовірніше, це навіть не принципове рішення Кишинева про зміну курсу, а всього лише емоції. Але вони висвітили одну сумну обставину: СНД дійсно вмерла. Головні гравці ставлять на нове об"єднання, причому "четвірка" має шанси розростися у справжнє СНД-2 (угода це передбачає). Свою підтримку ініціативі ЄЕП уже висловили керівники Азербайджану, Вірменії, Грузії і Таджикистану. Воно, звичайно, добре, але якщо пускати у свій "простір" усіх бажаючих, то про його ефективність можна забути. Що стало б, наприклад, з ЄС, якщо б у нього приймали всіх кандидатів, не перебираючи?

А життя-то налагоджується!

Однак якщо ЄЕП усе-таки буде створений і хоч якось запрацює, то дехто від цього виграє. Це четвертий, найбільш тихий і скромний учасник угоди - Казахстан. Президент Назарбаєв, єдиний з чотирьох, залишився цілком задоволений підсумками ялтинського самміту. "Нарешті, - сказав він, - прийняті конкретні документи, які створять справжній простір спільного ринку і забезпечать умови для того, щоб товари, капітали і люди могли вільно пересуватися. Це буде відкривати для Казахстану великі ринки, і ми будемо мати від цього вигоду". Цим все й сказано: зростаючій казахстанській економіці вкрай необхідні ринки збуту, а навколо - Центральна Азія, усі бідні, покупців мало, так ще й неспокійно. Тому кращих партнерів, ніж Росія, Україна і Білорусія, не знайти. До того ж транспортні коридори (у першу чергу, нафто- і газопроводи) зав"язані переважно на Росію й Україну. Тому треба дружити! А разом з цим й інвестувати: казахстанська економіка перегріта нафтодоларами, які необхідно розміщати за кордоном. У Москві, до речі, уже діють три філії приватних казахстанських банків, і банківське лобі республіки вимагає, щоб Астана домагалася більш сприятливих умов для експорту капіталу...

Про Головне

Ну і, нарешті, про Росію. Звичайно, зініціювати інших трьох на підписання угоди про ЄЕП було непросто, і це заслуга Москви. Що ж змусило саму Росію піти на це? Багато хто вказує на ту обставину, що механізм угоди (точніше, ескіз майбутнього наднаціонального органу) повністю відповідає інтересам Росії. Адже тут передбачена така система прийняття рішень, що кількість голосів тієї чи іншої країни залежить від її економічного "ваги" - як у ЄС. Зрозуміло, Росія в цьому сенсі буде поза конкуренцією, і саме ця обставина викликала паніку серед українських "західників". Однак їхні побоювання не тільки передчасні, але й даремні. З досвіду ЄС випливає, що менші країни, об"єднавшись, запросто переважують великі, тому зараз саме "великі" члени Євросоюзу змушені вести боротьбу за свої права. Така ж доля, можливо, очікує і Росію, що може зіштовхнутися в ЄЕП з потужною опозицією (особливо якщо в "простір" увійде нинішній ГУУАМ, хоча б і не в повному складі). Ні, спрага влади - не те, що рухає Росією, яка створює ЄЕП.

З погляду геополітики, вигоди РФ теж досить сумнівні: союзники залишаться союзниками, а Україна - Україною. Хоча, звичайно, ЄЕП - це певний удар по американо-українським відносинам (не даремно саме американці з усієї сили відмовляли Київ від укладення угоди в Ялті). Однак є тут і очевидний мінус: зв"язавши свою долю з країнами, яких не дуже полюбляють у Європі, Росія ризикує ускладнити діалог з ЄС.

Можливо, Росія шукає економічних дивідендів від інтеграції? Ні, на жаль, вони дістануться іншим: експерти кажуть, що Росія зараз найменше готова до створення зони вільної торгівлі з країнами ЄЕП і навіть зазнає відчутних збитків від ліквідації бар"єрів у торгівлі з країнами з "менш ринковою" економікою.

Найімовірніше, для Росії створення ЄЕП - це політичне рішення, і, мабуть, більшою мірою воно продиктовано не розуміннями економічної доцільності і навіть не геополітичними задумами, а вродженим прагненням Росії збирати навколо себе народи. Навіть на шкоду собі. З цим нічого не поробиш, але чи так це погано?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах