Головна
 

ВН: Партнерство в ім"я газу

30 вересня 2003, 15:14
0
2

"СНД і Європа міцно поєднані блакитним паливом", - пише журналіст російського "Времени новостей" Олександр Давидов. "Найбільш гостро транзитні питання стоять у відносинах з Україною, через яку до Європи надходить левова частка російського газу", - відзначає автор.

Тридцять років тому перший радянський газ, подолавши "залізну завісу", дістався до Західної Європи. За цей час багато чого змінилося: замість СРСР утворилася Співдружність незалежних держав, газ продається на ринкових умовах, і робить це акціонерне товариство (щоправда, підконтрольне державі), а постачання зростають з кожним роком. Цього року вони складуть близько 134 млрд кубометрів. А вже в 2008 р. за діючими контрактами концерн повинен буде поставити 175-205 млрд кубометрів газу, що означає фактично 50-процентний ріст за п"ять років. Найбільший споживач російського блакитного палива - німецька компанія Ruhrgas - є власником 6,5% акцій "Газпрому", а її керівник Буркхард Бергманн давно входить до складу ради директорів російської монополії.

Природно, відносини складалися не завжди просто. Однак, незважаючи ні на що, газове співробітництво СРСР, а потім і Росії (як правонаступниці) з європейськими країнами розвивається по висхідній. І катастрофа Радянського Союзу не принесла істотних проблем надійності газопостачання Європи. Проте  чим далі, тим більше набуває актуальності проблема використання потенціалу інших газодобувних і транзитних республік СНД. "Усе більша кількість представників політичних і ділових кіл як у Росії, так й у всіх цих країнах усе більш чітко розуміє залежність темпів розвитку газового ринку своєї країни від стану і темпів розвитку газового ринку сусідів", - заявив заступник голови правління концерну Олександр Рязанов на недавньому газовому форумі СНД у Ялті, підбиваючи проміжні підсумки цієї діяльності.

І саме "Газпром" виступив "збирачем" єдиної газової системи пострадянського простору, оскільки має відповідні можливості і досвід. "Ми маємо для цього достатню кількість інтелектуальних, технологічних, фінансових, сировинних й організаційних ресурсів, - резюмував топ-менеджер російського концерну. - Необхідні лише добра воля і розуміння того, що без модернізації газотранспортної системи країн колишнього Радянського Союзу, і насамперед  Туркменістану, Узбекистану, Казахстану, Росії й України, ми всі не зможемо реалізовувати свої інтереси".

Саме на створення цього видобувно-транзитного ланцюжка направлені основні зусилля "Газпрому" як гаранта стабільних експортних постачань газу до країн Європи. Головна цінність, наприклад, середньоазіатського газу полягає в тому, що він може пом"якшити і для Росії, і для європейських імпортерів блакитного палива наслідки виходу на Ямал, де собівартість видобутку набагато перевищує сьогоднішню. Найбільший інтерес у цьому плані представляє Туркменістан, що займає друге місце серед республік колишнього СРСР після Росії з розвіданих запасів газу, що складає близько 3 трлн кубометрів. На даний момент при власному видобутку газу близько 60 млрд кубометрів на рік Туркменія використовує для внутрішнього споживання 10-12 млрд кубометрів, інший газ експортується. Причому основний напрямок постачань проходить через Росію. Однак до останнього часу "Газпром" у закупівлях туркменського газу небрав участі. Становище змінилося цієї весни, коли президенти Росії і Туркменії підписали 25-літню угоду про співробітництво в газовій сфері. Відповідно до цього документа, уже з 2007 р. "Газпром" фактично стане монопольним покупцем туркменського газу. Аналогічні чвертьвікові угоди були укладені і з іншими середньоазіатськими республіками - Узбекистаном і Казахстаном, що насамперед  виконують транзитну функцію (у першому випадку занадто високе внутрішнє споживання не дозволяє направляти на експорт значні обсяги, а в другому розвиток видобутку перебуває на початковій стадії).

У грудні 2002 р. "Газпром" і національна холдингова компанія Узбекистану "Узбекнафтогаз" уклали угоду про співробітництво в газовій сфері, що передбачає закупівлі узбецького газу протягом десяти років. У 2003 р. буде поставлено 2,5-3 млрд кубометрів, а починаючи з 2005 р. обсяг збільшиться до 10 млрд кубометрів. Газпром не тільки став імпортером узбецького газу, але й є оператором з транзиту територією Узбекистану, що значно спрощує головне завдання - розширення газотранспортних потужностей у напрямку Середня Азія - Центр до необхідних 90-100 млрд кубометрів на рік. Зараз цей маршрут здатний пропускати від 40 до 70 млрд кубометрів на різних ділянках, що істотно обмежує можливості експорту. Модернізація і розширення системи оцінюється "Газпромом" у 2 млрд доларів, більшу частину яких російському концерну доведеться залучати самостійно.

Доведені запаси газу в Казахстану складають 1,8 трлн кубометрів, однак видобуток на сьогоднішній день складає лише 12,5 млрд кубометрів на рік. При цьому, за прогнозами, уже до 2005 р. його планується наростити до 20 млрд, до 2010 р. - до 35 млрд, а до 2015 р. - до 40-45 млрд кубометрів. Зараз Казахстан експортує лише 6 млрд кубометрів газу через Росію, однак до кінця десятиліття ця цифра цілком може зрости вдвічі-втричі.

Вибудовування відносин з державами Середньої Азії на двосторонній основі "Газпром" розпочав свідомо. "Насправді ми, звичайно, готові до більш широкого співробітництва з усіма країнами, - каже пан Рязанов. - Але досвід свідчить, що нам простіше працювати з кожною країною окремо, ніж домовитися з усіма відразу". І цей метод приносить результати: уже до 2009 р. "Газпром" буде закуповувати в Середній Азії 100-110 млрд кубометрів газу, що можна порівняти із сьогоднішніми обсягами експорту російського газу до Європи. Відштовхуючись від довгострокових контрактів, найімовірніше, будуть реалізовані і проекти зі створення необхідних газотранспортних потужностей.

Найбільш гостро транзитні питання стоять у відносинах з Україною, через яку до Європи надходить левова частка російського газу. Однак і тут спостерігається відчутний прогрес, пов"язаний насамперед  зі стратегічною угодою Росії, України і Німеччини про створення міжнародного консорціуму з розвитку газотранспортної системи цієї країни й управління нею. Цей крок був пов"язаний з необхідністю гарантій української сторони із забезпечення експортних постачань її територією на період до 30 років. Для цього системі потрібні значні інвестиції - як на підтримку існуючих потужностей, так і на будівництво нових. Про останній пункт сторони вже домовилися: консорціум будуватиме новий газопровід потужністю 28 млрд кубометрів на рік і вартістю 2,3 млрд дол. Питання ж діючої системи поки висить у повітрі через наявні розбіжності.

Є й альтернативні маршрути експортних постачань російського газу до Європи: будівництво другої гілки газопроводу Ямал-Європа через Білорусію і Польщу, а також прокладення Північно-Європейського газопроводу по дну Балтійського моря. Однак і в них є істотні мінуси. Довгі, але не завжди плідні переговори з Польщею до цього часу не дали можливості вивести першу трубу Ямал-Європа на проектний рівень, а морський шлях навіть у самому "Газпромі" (щоправда, неофіційно) вважають занадто дорогим і економічно ризикованим.

З цієї далеко не повної картини напрошується висновок про те, що найбільш важливою проблемою, пов"язаною з постачаннями газу європейським споживачам, є стан газотранспортної системи, яку потрібно модернізувати і розвивати. Перший крок до спільного вирішення цих проблем був зроблений у Санкт-Петербурзі Володимиром Путіним, Леонідом Кучмою і Герхардом Шредером. І хоча схема постачальник-споживач-транзитер поки не реалізована, саме в балансі інтересів трьох сторін і об"єднанні їхніх зусиль вбачається оптимістичне майбутнє газового співробітництва СНД і Європи.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах