Головна
 

“Известия”: "Чим ближче дамба до наших берегів, тим ближче ми до Заходу". Інтерв"ю Леоніда Кучми

27 жовтня 2003, 14:52
0
3

Президент України Леонід Кучма останні дні провів у Криму, намагаючись на місці оцінити обстановку навколо будівництва дамби між берегами Керченської протоки. Повернувшись до Києва, він погодився відповісти на запитання оглядача російських "Известий" Бориса Пастернака.

- Леоніде Даниловичу, як ви розумієте те, що відбувається в районі Тузли?

- Ми все розуміємо. Китайці Серединної імперії колись не визнавали самої наявності інших країн. Усе, мов, наше, усе належить нашому господарю. Приблизно так деякі росіяни дивляться на країни СНД, у тому числі на Україну. Ми розуміємо, що будівництво цієї дамби є однією з таких дій. У декого в Росії є спрага імперського самоствердження. Не києм, то палицею... Про звичайну, усім пам"ятну, імперію говорити незручно - так заговорили про "ліберальну", "демократичну". Ми знаємо, що це говорить не вся Росія. Це тільки одна, але дуже чимала, частина Росії. Ця частина нічому не навчилася, не засвоїла уроків ні своєї, ні чужої історії. Ми шкодуємо, що самостверджуються за наш рахунок, але нам зрозуміло, чому саме Україна обрана для цього. Адже без України не було, немає і не може бути імперії - жодної, ні звичайної, ні "ліберальної".

- Скільки тут усе-таки, по-вашому, політики і скільки емоцій? В очі впадає задерикуватість на обох берегах...

- Ми вже дванадцять років бачимо людей, які просто не в силах приховати свій жаль з приводу того, що Україна "від них" пішла. Вони не розуміють навіть, що це треба приховувати в пристойному суспільстві. Вони не розуміють, що своєю образою вони насторожують нас. Ну, уявіть собі: ваш друг не приховує, що йому шкода, що ви встали на свої ноги і, як умієте, пішли своєю дорогою! І зловтішається кожного разу, як ви спіткнетеся... Я можу з вами погодитися: задерикуватість є на обох берегах. Але зауважте: ми ж, що називається офіційний Київ, більше тижня тримали дипломатичну паузу, вважаючи, що все вирішиться в дусі міжнародного права і дружніх відносин. Так, задерикуватість є на обох берегах. І там, і там вистачає людей, які не тримають себе в руках від образи. Але ж образи принципово різні, діаметрально протилежні!.. Великодержавна образа - є вона в багатьох росіян, є, на жаль. Не можна не поспівчувати керівництву Росії, яке, як ми з жалем спостерігаємо, змушено часом рахуватися з неоколоніальними настроями в російському суспільстві, у російському правлячому класі, у російському генералітеті.

- І все-таки  мало хто сумнівається, що цей конфлікт буде вирішений...

- Я теж не сумніваюся. Щодо України, то вона при цьому зуміє відстояти і свої інтереси, і свою гідність.

- Але сліди того, що відбувається сьогодні, мабуть, залишаться на певний час. Як це відіб"ється на українській зовнішній політиці?

- Росія  переживає чи то чергове природне загострення боротьби великодержав’я і демократії - такий період настав, чи то це передвиборні турботи певних політичних сил. Майбутні парламентські і президентські вибори – це ж не жарт. Чи то тут усе разом зійшлося... От з чим ми маємо справу, за нашою оцінкою. Щоправда, кожен школяр в Україні знає слова нашого історика, що російська демократія закінчується там, де починається "українське питання". Ми дуже не хотіли б бачити, що й сьогодні це відповідає дійсності. Демократів - жменька, та й ті мовчать, коли розперізуються імперські сили. Чи підспівують їм - явно з думкою про майбутні вибори. Так що останні події змусять нас ще раз проаналізувати нашу зовнішню політику. Здається, нікого не здивує, якщо ми особливо зосередимося на точках, де можуть виникнути чергові непорозуміння в російсько-українських відносинах. Потенційно вразливі точки... Вирішення проблем, пов"язаних з цими точками, буде прискорене - і воно не обрадує великодержавників у Росії.

Ми чітко заявляємо сьогодні: друзів у нас більше там, де їх більше, а більше їх там, де більше демократії. Чим ближче дамба до наших берегів, тим ближче ми за своїм настроєм до Європи, до Заходу загалом - так образно можна визначити те, що робиться сьогодні в наших головах.

- А що може змінитися у внутрішній політиці України?

- Як і слід було очікувати, чергове зазіхання на наші інтереси і нашу гідність помітно згуртувало жителів України. Причому підкреслю: незалежно від їхньої домашньої мови. Російською мовою діями "краснодарської влади" обурюються часом голосніше, ніж українською. Тузла явно служить справі консолідації української політичної нації. Але такі способи консолідації, за всією їхньої ефективності, - не наш вибір. Ми хотіли б консолідуватися, і ми будемо консолідуватися на іншій, більш спокійній, більш творчій основі - на основі мирного розвитку нашої державності, на основі спільної турботи про економічний ріст.

- Коли слухаєш ваших супротивників з лав української політичної опозиції, важко віриться у "спільну турботу"...

- Ви торкнулися вразливого місця. Я нічого не ідеалізую. Я кажу своїм супротивникам: давайте згадаємо сьогодні всю історію внутрішньо українських чвар. Усю історію! Богдан Хмельницький створив українську державу. Він сподівався, що українська державність не втратиться під шапкою Мономаха. Вона втратилася - і внутрішньоукраїнські чвари були не останньою причиною. Згадаємо страшні внутрішньоукраїнські чвари після розвалу Російської імперії в 1917 році. Хіба не вони заохочували іноземне втручання в наші справи? Хіба не вони перешкодили Україні скористатися великим шансом і відновити своє історичне життя вже тоді? Не будь цих чвар, ніяка сила не впоралася б з незалежною Україною. От я і звертаюся до діячів нинішньої української опозиції: давайте не будемо спокушати ворогів нашої незалежності. Я впевнений: у протоці було б усе спокійно, якби  ми, ослаблені міжусобицею, не показалися декому легкою здобиччю. Згадаємо 1991 рік, політичне життя України після поразки ДКНС. Що було б, якби тоді провідні політики України, як говориться, мертвою хваткою вчепилися один в одного, замість того щоб спільно домагатися незалежності? Зараз такі люди є, вони явно схильні вести політичну боротьбу на знищення супротивника. От до них я і звертаюся в наших "домашніх" розмовах: не будемо нікого спокушати боротьбою на взаємне знищення. Звертаюся я до них миролюбно, але - з позиції сили. Ця сила - Конституція країни і громадська думка: я почуваю, до чого вона схиляється.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах