Головна
 

ВН: Розлив кіноманії на дніпровських берегах

6 листопада 2003, 17:10
0
2

“На фестивалі "Молодість" публіка і журі надали перевагу російським фільмам перед українським кіно”, - пише Олена Солнцева в матеріалі, опублікованому 6 листопада російським виданням "Время новостей".

Публіка

На конкурсних переглядах фестивалю "Молодість" у 700-місцевому залі київського Будинку кіно з ранку ще можна знайти вільне крісло, але після обіду це вже дуже важко. Основні глядачі "Молодості" - студенти - мають право відвідувати ранні конкурсні сеанси за студентськими квитками, а якщо вони вже потрапили в зал, назад їх не виженеш, та й організатори не занадто цим стурбовані. Фестиваль демократичний і крізь пальці дивиться на те, як по одній акредитації в зал потрапляє до десяти осіб: зрештою,  головне, щоб фільми побачило якнайбільше бажаючих. Унаслідок на останньому конкурсному показі - російського фільму "Баби" - у залі сиділо, стояло і навіть лежало стільки народу, що буквально стати було нікуди.

При цьому більш вдячного залу мені зустрічати, мабуть, не доводилося. Яким би нудним, чи складним, чи похмурим не був фільм, під час сеансу майже ніхто не йде, а на все більш-менш смішне чи цікаве зал миттєво відгукується сміхом чи оплесками. Причому кіно люблять дивитися всяке - і старе, і нове, на ретроспективу Фасбіндера, показану в сусідній "Кінопанорамі", юрба штурмом брала вхід до кінотеатру (знову ж сеанси безкоштовні).

Будинок кіно - побудована в нелюдській естетиці сімдесятих незатишна, з протягами споруда - на час фестивалю занурюється в особливий стан: на сходах, у холах, вузьких коридорчиках і просторих фойє кишить молодь, перетворюючи перегляд фільмів в органічний для себе спосіб життя. І жодного разу не з"явилося ні тіні скандалу чи напруги, не виникло ніяких інцидентів. Наступного дня  після завершення конкурсної програми Будинок кіно змінився радикально - у залі виступав проповідник якоїсь нової доктрини на зразок "Шляху до радості", у фойє стояли скриньки для пожертвувань, і було незвично тихо.

Призабуті фокуси

Фестиваль "Молодість" за регламентом не претендує на прем"єри - він готовий включити до своєї програми і ті фільми, що вже побували на інших фестивалях. Тому конкурс досить сильний, хоча, оскільки це фестиваль дебютів, голосних імен на ньому немає. Але не менше "Молодість" відома своїми позаконкурсними показами. Однією з найбільш цікавих подій насиченої програми цього разу став сімейний атракціон Жоржа Мельєса. Ретроспективу знаменитого французького режисера, винахідника комбінованих зйомок, привезла його правнучка, Марі Еллен Мельєс, вона ж блискуче  коментувала програму, а самі німі фільми йшли під музику, виконану на роялі її сином, праправнуком маестро. Родині, яка явно успадкувала цирковий, веселий дух прадіда, вже вдалося зібрати до своєї колекції близько двохсот картин з п"ятисот, знятих Мельєсом. У Києві було продемонстровано близько двох десятків, і крім відомих польотів на Місяць і союзів з дияволом вдосталь було показано чудесних перетворень, попросту фокусів, котрі Мельєс, який до кар"єри в кіно працював ілюзіоністом, дуже любив. До речі, цієї радості від можливостей кінематографа, повного наочних чудес, у новому кіно майже не зустрічається. Показані в конкурсі дебютні фільми забули про цю спадщину, послідовно спостерігаючи за життям у його буденному перебігу.

"Мамай" і "Оскар"

У конкурсній програмі від України був один "Мамай" - свіже дітище українського національного кінематографа. Його знімали близько трьох років, оскільки державне фінансування подавалося невеликими порціями з великими перервами. "Мамая" вперше в історії незалежної України висунули від країни на здобуття "Оскара", що, як повідомив сам режисер, зроблено було з ініціативи Американської академії. "Мамая" збираються купити в США, переговори про це, за словами Саніна, проводять MGM і Sony Pіctures, уже існують його версії на іранській і арабській мовах.

Режисер "Мамая" Олесь Санін ефектна і впевнена у собі молода людина тридцяти років, голова Асоціації молодих кінематографістів України, тримається він впевнено, хоча і трохи зарозуміло: схоже, що останнім часом йому довелося вислухати чимало претензій. Україна майже не знімає кіно, і те, що практично всі бюджетні гроші дісталися дипломному фільму режисера-початківця, хвилює громадськість. До того ж Олесь Санін затятий прихильник поетичного кінематографу, а отже, його фільм, майже безсюжетна, побудована на повторах і повільному ритмі поетична метафора, як вважають у Києві, навряд чи матиме успіх у прокаті. У Києві фільм ще не йшов, тому на фестивалі довелося показувати картину в двох залах. Однак на фестивалі "Мамай" не одержав нічого, навіть призу глядацьких симпатій, врученого на підставі заповнюваних публікою анкет російській короткометражній картині "Напередодні", знятій студентом майстерні Олексія Германа Рамілем Салахутдіновим. На другому місці в публіки - фільм сина Германа "Останній поїзд". Така явна перевага, надана київською публікою монохромній, чорно-білий, майже документальній естетиці пітерської школи, виглядає ледь не демонстративним протестом проти школи української, що асоціюється з Параджановим і Балаяном.

Нагороди...

Рішення журі, очолюваного іранським режисером Джафаром Панахі, виглядало теж жестом скоріше концептуальним. Головний приз одержали "Баби" Геннадія Сидорова - знята за участю непрофесійних акторів картина про ворожнечу і дружбу російських бабів й узбецьких біженців, які живуть в одному селі. Приз за кращий повнометражний фільм одержала афганська "Осама": зворушлива історія афганської дівчинки, яку мати-вдова, щоб не вмерти з голоду, переодягає в чоловічий одяг і відправляє на заробітки. Псевдохлопчик потрапляє до талібів, які, виявивши обман, віддають дитину в дружини хтивому старому. Обидва фільми розповідають соціальні історії, причому дуже прості, повчально-зворушливі, доступні й емоційні.

...І наслідки глобалізації

Саме фестивальна атмосфера дає краще пояснення тому факту, що все частіше рішення журі орієнтуються не на новаторство кіномови, не заохочують нестандартність і тонкість художнього погляду, а обирають картини, зняті в звичній манері, проте яскравим сюжетом і, як правило, підкреслено національні. Справа в тому, що чим ширше стає коло учасників кінопроцесу, чим більше країн і культур у ньому бере участь, тим важче розрізнити деталі, зрозуміти особливі тонкощі стилю і мови, вловити нюанси поведінки. Кінематограф, побудований на подробицях, пильний до особливостей конкретного середовища, важко розуміють люди, які не знають контексту, які не володіють місцевими кодами. Чим умовніше сюжет, чим розказана історія має більш загальний характер, тим зрозуміліше і ближче вона публіці інших культурних зон. Розширений простір кіно нової Європи, що включив у себе і Близький Схід, і Китай з Японією, іде по шляху не улюбленого нею Голлівуда, вирівнюючи й огрублюючи бачення життя, проте додаючи сприйняттю простих емоцій. Розплутувати відтінки сімейних історій, знятих у Німеччині чи Франції, важко, не знаючи особливостей багатошарового, непростого місцевого життя, що складається сторіччями. Тим, хто ніколи не бачив сільських бабів, не відрізнити їхню природність від умовності таджицьких інтелігентних акторів, які грають простих узбеків. Але типажність бабів, так само як тюбетейки узбеків, паранджі афганок і взагалі будь-який етнічний колорит, дозволяє оздобити стандартний сюжет, відсторонити його і прикрасити.

Дипломатична місія блокбастерів

Говорять у Києві переважно по-російськи. Хоча всі написи в місті, всі оголошення, всі офіційні документи - українською. Телебачення теж здійснює мовлення українською, а російські програми супроводжуються українськими титрами. Основні газети друкують по-українськи, а от глянсові журнали - ті ж, що й у Росії: від "Космополитена" до "Лизы". У книгарнях книг українською переважна меншість - видані нашим видавничим домом "Время" томики Леоніда Кучми в двох варіантах, російською й українською, ледь не єдиний виняток. Проте викладання у вузах і школах йде українською, і молоді люди незабаром будуть краще писати і читати по-українськи, ніж по-російськи. Поки за російський вплив на Україні (її громадяни, проте, вже всі кажуть "в Україні") борються переважно "Діти шпигунів-3D" і " Матриця: Революція". Оскільки кінопрокатні компанії - російські, і голлівудські блокбастери вся Україна дивиться по-російськи. П"ятою колоною російської культури в Україні виступають і комерційні письменники - Донцова, Устинова та інші. Аналога українською для розважального читання поки немає. Що ж стосується серйозної літератури чи кінематографу, то поки ними з власної волі цікавляться самі українські громадяни, дуже пов"язані з російською культурою мовою й історією. Однак ці природні зв"язки згодом  послабшають, якщо не будуть підтримані розумною політикою в Росії, де ніяк не можуть зрозуміти, що територіальна експансія народжує лише ненависть, у той час як культурна може обернутися любов"ю.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах