Головна
 

ВН: СНД - будемо жити не разом і не окремо...

2 грудня 2003, 11:08
0
2

“Протягом останніх місяців все частіше постає питання про те, чи ще можливо вивести на принципово новий рівень відносини Росії з Україною і Білорусією”, - пише Руслан Грінберг у матеріалі, опублікованому сьогодні, 2 грудня, у російському виданні "Время новостей".

Ця тема - лише частина більш глобального питання про те, чим усе-таки є наспіх збите 12 років тому СНД.  Чи ліквідаційна це контора для більш-менш цивілізованого розходження чи ж основа для нової інтеграції?

Розпад великої держави з чисто економічної точки зору негативний завжди, а в наших сьогоднішніх реаліях він має особливо драматичні наслідки. Як свідчить світовий досвід, найбільш сприятливі умови для ефективного міждержавного господарського обміну створюються там, де є єдиний економічний простір із загальною чисельністю населення не менше 300 млн осіб. І якщо подивитися на такі інтеграційні угруповання, як Європейський Союз, НАФТА чи МЕРКОСУР, то всі вони приблизно відповідають цьому параметру.

Господарська діяльність на просторі такого розміру дає дуже великі переваги від "економії на масштабах". Такі країни, як Китай і Індія, де чисельність населення набагато більша, не мають потреби в регіональних інтеграційних блоках. Росія ж з населенням у 143 млн осіб перебуває в проміжному стані. Вона занадто велика, щоб бути рядовим членом якого-небудь державного угруповання, але в той же час занадто мала, щоб бути самодостатньою країною.

Уже в момент зникнення СРСР було зрозуміло, що з розпадом Союзу всі колишні республіки почнуть проводити самостійну економічну політику. Однак у Москві тоді панувало помилкове уявлення, що виражається формулою: "нікуди не дінуться, приповзуть..." Однак, хоча майже весь пострадянський простір сповз у бідність, ніяких перспектив для "приповзання" немає. Навпаки, має місце дуже потужна дезінтеграційна тенденція. І це не дивно, оскільки ціла низка об"єктивних обставин роблять інтеграцію пострадянського простору в будь-якій конфігурації винятково важким проектом.

По-перше, кожна зі знову виниклих держав успадкувала від СРСР специфічну структуру економіки, сформовану без урахування ринкових критеріїв. Переведення міжреспубліканського поділу праці в ринковий режим привів до припинення чималої частини взаємних господарських зв"язків.

По-друге, дуже заважає інтеграції пострадянських республік специфічне становище Росії на пострадянському просторі. Для рівноправної багатосторонньої інтеграції Росія занадто велика. А російськоцентрична інтеграція неприйнятна для інших учасників потенційного об"єднання. Якщо в потенційному інтеграційному блоці на одну країну припадає більше двох третин всього економічного потенціалу групи з 12 країн, процес узгодження інтересів і прийняття взаємоприйнятих рішень завжди набагато складніший і болючіший, ніж в об"єднанні відносно рівновеликих партнерів.

По-третє, серйозним відцентровим фактором на пострадянському просторі є наявність під боком Європейського Союзу. Для європейських країн СНД ЄС вкрай привабливий, незалежно від реальних перспектив їхнього включення в нього.

Нарешті, усім учасникам СНД доводиться постійно рахуватися з антиесендівською позицією Заходу, що настільки боїться відновлення колишньої радянської могутності, що будь-які, навіть найбільш невинні рукостискання між Лукашенком і Путіним викликають у нього тривогу.

Величні й інтеграційні проекти з урахуванням настільки обтяжливих обставин на пострадянському просторі так і залишаться на папері. Інтеграції а-ля ЄС у нас не відбудеться. Європа розпочала шлях до об"єднання 50 років тому і йшла до нього через постійні компроміси. Причому кожна країна усвідомлювала для себе необхідність цього об"єднання. А країни СНД уже пристосувалися до автономного існування і вже не хочуть йти під російську парасольку. Їхній девіз - максимум економічних вигод у двосторонніх відносинах при мінімумі зобов"язань, погоджених на багатосторонньому рівні.

Проблема ще й у тому, що єдиний економічний простір, у якому би форматі він не задумувався, завжди спричиняє певний ступінь відокремленості від іншого світу і єдину політику стосовно третіх країн. Це автоматично передбачає створення наднаціонального органу, що веде до неминучого обмеження національного суверенітету.

На рівні декларацій, що, як правило, мають ритуальний характер, усі хочуть "дружити" з усіма. Але на практиці наші сусіди завзято тяжіють до потужного європейського інтеграційного блоку. І серйозних причин, які спонукали б їх відмовитися від цього наміру, не видно. Причому чим менше країна, тим у неї більше шансів вступити до ЄС. Скажімо, Білорусія (якщо в ній з"явиться комфортний для Заходу лідер) цілком може в цьому відношенні випередити Україну. Прагнення сусідів до ЄС – найбільш наочне свідчення ілюзорності інтеграційних починань на території СНД.

Гостроти додає і той факт, що й "старожили" ЄС починають нервувати з приводу утримання єдиного економічного простору в межах "східної четвірки". Нещодавно в Брюсселі вже дали зрозуміти, що якщо ця четвірка (Росія, Україна, Білорусія і Казахстан) не обмежиться етапом "зони вільної торгівлі" і розпочне замишляти щось схоже на митний союз, то Європа розцінить ці задуми як такі, що суперечать ідеї спільноєвропейського економічного простору.

Як би там не було, зараз немає умов для повноцінної інтеграції колишніх радянських республік. Поки що можливим і цілком перспективним був би пошук так званих зон фактичної солідарності, де на взаємовигідній основі могли б реалізовуватися спільні починання з регулювання окремих ринків товарів і послуг, а також колективні проекти зі спеціалізації і кооперації в низці виробництв.

Незважаючи на низьку інтеграційну зрілість, країни СНД цілком у стані створювати спільні ринки в окремих секторах економіки, прикордонні торгові анклави, а також механізми узгодження дій на деяких товарних ринках третіх країн.

Росії ж важливо зараз не впустити останній шанс стати природним лідером на пострадянському просторі. Зараз це лідерство в аморфному утворенні. Один із законів єдиного економічного простору каже, що сильний у цьому просторі стає ще сильнішим. Єдиний економічний простір - це, по суті, чотири свободи пересування: товарів, послуг, капіталу і людей. Якщо вони дійсно будуть забезпечені, то Росія виграє колосально. Через те, що її бізнес набагато сильніший за український, казахстанський і білоруський, експансія по цих напрямках буде йому забезпечена.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах