Головна
 

МК: Україна просить дощу

Корреспондент.net, 11 травня 2004, 15:07
0
6

“Цими днями жителі Запорізької області України як ніколи моляться про тривалі дощі. 6 травня о 12:50 на розташованій у селі Новобогданівка базі збереження артилерійських боєприпасів розпочалася пожежа... Жертвами "Граду" стали 9 тисяч місцевих жителів”, - пишуть кореспонденти російської газети "Московский комсомолец" Світлана Самодєлова й Олег Базак у матеріалі, опублікованому 11 травня.

Кількість жертв залишається незмінною: одна особа загинула, один помер від крововиливу, троє - від інфаркту. Поранені: солдат і 48-літній охоронець складів, ще одна 74-літня жителька села при евакуації одержала струс мозку. Але ніхто з офіційних осіб не каже про зниклих без вісті. Тим часом жителі прилеглих сіл не можуть знайти в списках загиблих і постраждалих своїх односельців, які працювали на військовій базі вільнонайманими.

Кореспондент "МК" побував у закритій зоні. З місцевими жителями "козячими тропами" ми пройшли по селах Спаське, Троїцьке, Новобогданівка, а також за перше кільце оточення - до самої військової бази.

Траса "Москва-Крим" перекрита біля самого початку Каховського водосховища. З потоком транспорту звертаємо на об"їзну дорогу, що йде через Токмак.

- Ще знак повісили, - з прикрістю каже наш водій Гена, показуючи на круг з обмеженням швидкості в 40 кілометрів. - Тут захочеш - не розженешся.

Зона наближається. Уздовж шосе ланцюжком стоять пожежні машини, "Урали" із захисними тентами, машини "швидкої допомоги", будівельна техніка.

Біля евакуаційного пункту - Терпіннівського інтернату - на ґанку й лавочках сидять і стоять місцеві жителі з клунками. Поруч автобуси з табличками "Спаське", "Троїцьке".

- Із самого ранку чекаємо повернення додому, - каже жителька Спаського Людмила Храмова. – Тільки кажуть, ми сьогодні не поїдемо, заселятимуть тих, хто живе в 10-кілометровій зоні. А від нашого села до складів 2 кілометри, там до цього часу снаряди збирають.

- А худобу як шкода, - вступає в розмову Людмила Госовиць. - Корови без догляду залишилися, ми двічі на день нелегально бігаємо в село доїти їх і годувати. А каченята в багатьох без догляду загинули... У нас роботи в селах немає. Ми живемо тільки з підсобного господарства.

Рудий Дениска Храмов погоджується бути нашим провідником. Знімаємо куртки, тимчасово беремо в місцевих жителів потерті спецівки і йдемо в зону.

З дороги звертаємо в лісосмугу, до села Спаське йдемо вузькою стежиною по самому дну яру. Третє кільце оточення залишається позаду.

Сільце починається з пагорка. На порожніх вулицях спокійно розгулюють кури і гусаки, бігають безпритульно собаки... Пройшовши кілька вулиць, на одному з городів ми бачимо жінку із сапкою.

- Повернулася додому через своїх діток, - каже Ганна Іванівна Артюх, показуючи на двох білих кіз, які пасуться поруч. - Риточка і Білочка два дні провели під дощем у поле. - Шкода їх, та й доїти їх треба, інакше перегорить молоко.

Поправляючи на голові хустку, бабуся каже: "Дівчинкою у війну в німців під пістолетом стояла, не думала, що й у старості снаряди наді мною літатимуть. Страху натерпілася... Уламками однієї з болванок у мене весь курятник рознесло. Син кричав: "Не заходь додому..." Так і побігла до сільради, у чому кіз доїла - у капцях і халаті.

- Уламком снаряда перебило газопровід, який проходить по території села, - каже голова Спаської сільради Василь Роденькін, який підійшов до нас. - Відразу зметнувся стовбур полум"я висотою до 100 метрів. Ми терміново зв"язалися по рації з газовиками, і в селі Михайлівському перекрили засувку.

Ідемо далі по вулиці Леніна. У будинку №28 снаряд потрапив прямо на ґанок. Дерев"яні балки, які підпирають козирок, лежать, як підпиляні. З хвіртки воріт ми знімаємо підрублений по краях уламок від снаряда. А поруч рясно цвіте бузок...

Проходимо поле з паростками пшениці, які ледь проросли. Воно все повністю у вирвах... 

- Металеві болванки від снарядів вранці зібрали сапери, - каже Денис. - Повну машину із села вивезли. Бачите на дереві біля будинку червону стрічку? - показує наш провідник на крайній будинок по вулиці Садовій. - Так позначені двори, де металеві болванки "зарилися" у землю. 9 травня їх буде викопувати спеціалізована бригада.

У будинку з "червоною міткою" у черепичному даху - величезна дірка, у прибудови, яка стоїть поруч, рознесене по глиняних пластинах усе горище. А вікна в будинку всі цілі. На зиму вони були затягнуті плівкою, так і залишилися "не розпакованими".

На вільному випасі - за городом - натужно кричить недоєна корова.

* * *

- Зайдемо до братів Сеченків, я знаю - вони сьогодні в село, як і ми, балкою пройшли, - каже наш гід Денис. - Старший, Льошка, під час пожежі на військовій базі був, служив там за контрактом, а молодший, Сергій, за день до вибухів з армії повернувся.

У дворі - будинок з низькими вікнами, у рідкій ще траві порпається півень. На лавці сидять жінка і два хлопці у військовій формі.

- Льошка тільки перед вашим приходом з"явився, сина три дні не було, - каже його мама Любов Григорівна. - Куди ми тільки не дзвонили, він як крізь землю провалився... Усі ці дні з ним працювала прокуратура, слідчі з"ясовували, де був і чим займався перед тим, як сталася пожежа. А врятувалося багато солдатів, тому що перші вибухи розпочалися під час обіду, весь особовий склад у цей час перебував далеко від складів - у їдальні.

- Я був у цей час на дальньому КПП, це метрів двісті від складів, - розповідає двадцятилітній контрактник Олексій Сеченко. - Почув удари, вискочив із приміщення - бачу: солдати по полю біжать врозсип. Потім мені хлопці розповідали, що спочатку по краях складів спрацювали - злетіли нагору сигнальні ракети. Після "салюту" почали "вистрілювати" снаряди. Я схопив велосипед і рвонув убік Привільного. Проїхав метрів сто, мене вибуховою хвилею скинуло на землю, переповз у найближчі посадки і вибратися звідти не міг годин п"ять. Голову не можна було підняти - навкруги свистіли снаряди, уламки летіли прямо наді мною, один з них потрапив мені в ногу. Лежав у кущах і бачив, як на склади пустили пожежний танк. Тільки його відразу  вибухом перекинуло...

Влаштуватися працювати на військову базу, за словами мами Олексія, вважалося великою вдачею. За місцевими мірками, на базі платять гарні гроші - 346 гривень (близько 2000 рублів).

Поруч з нами в дворі годує голубів молодший брат Олексія - Сергій. Підкинувши вгору голубку, він, сміючись, каже:

- Прийшов додому з армії я 5 травня, служив в артилерійських військах, а наступного дня  розпочалася пожежа. Ніколи не думав, що в рідному будинку потраплю під артобстріл...

- Те, що на базі загинули люди, не кажуть, - зауважує Любов Григорівна. - Тільки ми свого знайомого прапорщика, Ридвана Тагбетова, до цього часу  не можемо знайти. Додому зі служби після пожежі він не прийшов, немає його ні в списках загиблих, ні в списках поранених. Знаю, що й у Новобогданівці не дочекалися рідних. Ми давно живемо як на пороховій бочці.

Повз будинок по вулиці повільно йде спеціалізована машина. На борту "ГАЗ-66" червона смуга і напис: "Розмінування".

* * *

До військової бази пробираємося по полях по-пластунськи. Наш провідник Денис неодноразово лазив на базу за порохом і знає особливі секретні стежинки. У другому кільці оточення стоять солдати внутрішніх військ у малинових беретах і сірому камуфляжі. На тих, хто стоїть у першому кільці, - каски і бронежилети.

Закривши обличчя руками, повземо через зарості кропиви. Минаємо одну вирву, іншу... А далі ділянка поля, суцільно поорана снарядами, - вони лягли, як і зберігалися на складі - рівним рядом. Ми вже знаємо, що це реактивні 122-міліметрові снаряди з радіусом розльоту 5 км. Боєприпаси на складах зберігалися в розібраному вигляді: окремо корпуси, окремо бойові частини - "начинка" і тротил. Поруч з нами валяються просто металеві чушки. Після самозаймання порохового заряду вони злетіли, але не вибухнули.

До бази не більше 300 метрів. Ми чітко бачимо металеві ангари і самі склади - залізобетонні коробки, "по самі вуха" вкопані в землю. Загальна площа складів - 36 га. Снаряди хоч і рідко, але продовжують детонувати. У різних місцях від земляних коробок піднімається вгору хмарина диму.

Помітно теплішає. До другої години дня сонце пече вже по-літньому, і частота вибухів збільшується. Вильотів з території складів ми не помічаємо.

Як повідомив нам начальник прес-центру Південного оперативного командування Сергій Даниленко, на базі зберігалося 91,5 тис. боєприпасів. Переважно реактивні осколково-фугасні снаряди для комплексу "Град", а також реактивні снаряди для більш потужних установок "Ураган" і "Смерч", радіус розльоту яких досягає 70 км.

Офіційно на базі працює 206 осіб особового складу. У день трагедії могли перебувати до 310 осіб.

Між ангарами раз у раз проїжджають військові "уазики". На базі працює група розмінування, група вивозу і підриву снарядів.

З-за обрію наближаються до бази два білих вертольоти. Добрих двадцять хвилин вони намотують кола прямо над нашими головами. У зону лиха прилетів прем"єр-міністр України Віктор Янукович.

* * *

Удруге ми в"їжджаємо в зону вже офіційно - з кортежем автомобілів прем"єр-міністра. У мікроавтобусі з табличкою на лобовому склі "преса" ми єдині російські журналісти.

Ураганом ми проносимося по дорозі, що йде повз села Спаське, Троїцьке... Ледь устигаємо помітити свіжозасипані вирви на узбіччі шосе. Таким само швидким маршем пролітаємо центральну вулицю Новобогданівки і під"їжджаємо до військового містечка.

Шість п’ятиповерхівок сиротливо дивляться вибитими вікнами. Як знак нещастя - б"ється на вітрі біла тюлева фіранка. Евакуйовані з багатоповерхівок родини офіцерів живуть зараз у готелі. Януковичу показують, як працюють будівельні бригади. Біля під"їздів - звалені в купу привезені будівельні матеріали і стекла в упаковці.

Під"їжджаємо до станції Федорівка, яку ЗМІ оголосили "стертою" з лиця землі. А станція хоча й посічена уламками, ціла-непошкоджена. Поруч дерево, розщеплене навпіл, зруйнована ділянка залізниці, здиблені вгору шпали.

* * *

На території бази зараз працює оперативна група Міноборони і держкомісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на чолі з віце-прем"єр-міністром України Андрієм Клюєвим. На питання, що могло стати  причиною пожежі і вибухів боєприпасів, пан Клюєв відповів загадково: "Людський фактор".

Жителька села Спаське Людмила Храмова була більш відверта: "З тієї бази постійно все тягнуть. Ви запитайте начальство, скільки за останні роки вони народу віддали під суд за крадіжки. Я неодноразово у свого сина відбирала порох, який вони з пацанами вимінювали в солдатів на сигарети. Два роки тому наша дітвора їм вишку підірвала".

* * *

У штабі МНС ми вирішили зрізати кут футбольного поля. Над головою відразу  роздалося: "По газонах не ходити!" А ми щойно повернулися з полів, поритих вирвами... Коли в маршрутці побачили знак заборони з перекресленою сигаретою і підпис "не палити!", згадали прислів"я: "Від трагічного до смішного один крок".

На території "самостійної і незалежної" України розташовано 84 військових склади з боєприпасами. Половина з них - переповнена. У Новобогданівці, наприклад, повинне було зберігатися 4 тис. умовних вагонів артилерійських боєприпасів, а лежало - 4,8. І горять військові склади тут із завидною регулярністю. В Україні жартують: "Де загориться і рвоне наступного разу?"

Міністр оборони України Євген Марчук: "Ми небезпечні для власного народу"

Кореспонденту "МК" вдалося розшукати Михайла Васильовича Іонова (дані змінені) - колишнього заступника командира 275-ї бази, який залишив військову службу у 2000 році.

- На базі була хімічна зброя?

- Ні хімічної, ні бактеріологічної, ні ядерної...

- Тоді навіщо загони МНС так підстрахувалися?

- Знезаражування все одно треба робити: від продуктів горіння пороху...

Підполковник Іонов пішов з армії, як він стверджує, через російське прізвище. Приблизно 10 років тому в Одеському військовому окрузі стали відбуватися незрозумілі явища: розгорнулася дискусія навколо того, наскільки важливо для збереження боєприпасів, що дісталися у спадщину від СРСР, замінити офіцерський склад людьми з українськими прізвищами. Тільки вони, патріоти своєї землі, зможуть, мов, забезпечити їхню надійну охорону і безпеку навколишніх населених пунктів. Загалом, правдами і неправдами офіцерський склад новобогданівської й інших подібних баз "українізувався". І система стала такою, за якої вкрасти не зуміє хіба що ледачий.

Багато боєприпасів 20-, 30- і навіть 50-літньої давнини стояли на базі в прогнилих ящиках, що поростили бур"яном. Для того, щоб убезпечити ці сховища хоча б від несанкціонованого проникнення, необхідні сотні кілометрів колючого дроту, дорогі системи сигналізації, димоаналізатори, сотні і сотні кілометрів земляних валів.

- Нинішній інцидент - результат недисциплінованості в збройних силах України, - вважає міністр оборони Євген Марчук. - Протягом тільки останніх місяців з цієї причини звільнено більше 10 тис. військовослужбовців, кілька десятків генералів. Зараз в Україні склалася просто-таки образлива для військових ситуація: "Ту-154", збитий над Чорним морем, Артемівськ і от тепер - Мелітополь. Ми стали небезпечні для власного народу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах