Головна
 

Газета.Ru: У демократії на території колишнього СРСР залишився один шанс. Цей шанс – український

Газета.Ru, 26 жовтня 2004, 12:36
0
4

"Або Росія зі своїм, делікатно кажучи, амбівалентним іміджем у світовому співтоваристві одержить цивілізованого сусіда, який крокує до Європи і поступово відмовляється від економіки "донецького", тобто кримінального, типу, і на цьому тлі виглядатиме явно невиграшним чином. Чи опиниться в оточенні країн-ізгоїв, перетворюючись, навіть зі своєю підмоченою репутацією, на світоча здорового глузду на степових євразійських просторах", - пише Андрій Колесников у статті "Фантомні болі демократії".

У родині братерських (у всіх значеннях цього слова) народів на груповому портреті з життєрадісним Лукашенком, бронзовопрофільним Туркменбаши і кам’янолицим Януковичем, уся біографія якого складається зі звітів термінів погашення попередньої судимості, Путін виглядатиме Авраамом Лінкольном, Уінстоном Черчіллем і Шарлем де Голлем в одному флаконі. І єдиною договороздатною стороною.

Судячи з рішуче безпрецедентних кроків, зроблених російським політичним класом – від соромливих, як на першому побаченні, поцілунків українського прем’єра і російського президента до карикатурно-шизофренічного московського білборда "Жінки Росії за президента України Януковича", - ставка зроблена на другий сценарій.

...У неділю, повернувшись з Києва, я виявив на безмежно блакитному екрані програму "Времена", де всі її учасники, як один, казали про неминучу перемогу всього прогресивного людства, об’єднаного в образі пана Януковича, який потребує негайної канонізації всіма українськими і російськими православними конфесіями. Увімкнений комп’ютер зловтішно повідомляв про те, що суботній мітинг на підтримку Віктора Ющенка зібрав 15-20 тис. осіб. Пристрасті розпалювалися в Москві до такого ступеня, начебто Ющенко – це альтернатива не Януковичу, а, як мінімум, Путіну.

І це майже правда. Тільки в тому сенсі, що Віктор Ющенко, політик популярний, відповідальний, немаргінальний, - це персоніфікований "фол останньої надії", альтернатива всім пострадянським лідерам, які послідовно переносять країни колишнього Союзу навіть не в комуністичні часи, а в якусь болотоподібну епоху, коли влада і гроші заздалегідь поділені, а довірене населення становить масовку, занурену в перегляд мильних серіалів.

Я був на цьому самому мітингу на підтримку Ющенка. Ті, хто хоча б раз бував на стотисячному стадіоні, знають, як він дихає. Так само дихала гігантська площа Лесі Українки, схожа на жовтогаряче море (жовтогарячий – фірмовий колір передвиборної кампанії колишнього українського прем’єра). При всьому особистому настороженому ставленні до мітингової стихії констатую: виключно молоді обличчя. Жодного  п’яного. Коли з бейджем "Преса" я безуспішно намагався пробитися хоча б на середину площі, мені роздратовано сказали: "За вашою спиною нічого не видно!". Чоловік, який стояв поруч, миролюбно зауважив: "Ну що ви, вони ж працюють".

Коли потім на бульварі джип одного з українських депутатів, як на гріх, з фракції-конкурента та ще з оточення пана Медведчука, голови адміністрації Кучми, збив людину, люди, які підтримують Ющенка, у буквальному значенні врятували життя народному обранцеві, не давши розлюченій юрбі його побити. Тому що якщо кому не потрібні провокації, стихійний розвиток подій, скасування виборів, так це лідеру "Нашої України".

Він політик популярний, але не повністю відповідає іміджу революційного вождя, а тому вкрай зацікавлений у спокійному розвитку подій, якого, щоправда, найімовірніше, не буде.

Я відчув, що заздрю українцям. У них є демократичний національний лідер, якого вже майже чотири місяці ЗМІ й адміністрації двох держав намагаються оббрехати й облити брудом, а в нього зберігаються харизма, рейтинг, авторитет. У них є громадяни, які обурені тим, що їм підсовують у якості президента висуванця олігархічного клану, який контролює кілька східних регіонів країни. У них є шанс на демократію і нормальний розвиток. У бульвар Лесі Українки 100 тис. (а не 15 або 20!) ніг вдавили осінні каштани. Це такий само значимий образ, як троянди для грузинів, оскільки у разі некерованого розвитку подій тут може відбутися революція – "каштанова революція". У повітрі Києва немов би розлите передчуття громадянської війни. Досить піднести сірник – і ситуація вибухне.

Оскільки не можна було вибудовувати навколо Ющенка дійсну інформаційну блокаду в Україні і Росії (з "блоками" у шанованих виданнях, нудотними телепередачами по держканалам, пародійним з’їздом українців у Колонному залі, божевільними білбордами із зображенням елегійного Януковича), друкувати мільйони додаткових бюлетенів, розміщувати абсурдний компромат у всіх газетах, намагатися закрити єдиний непідцензурний П’ятий канал, а тепер ще відкривати ніким не контрольовані дільниці для громадян України на території Росії. Не можна випробувати терпіння народу так довго, так цинічно і настільки тупорило.

Не можна в принципі забувати, що народ ще існує.

Усі оксамитові революції починаються саме тоді, коли влада сама доводить ситуацію до абсурду і завдяки вірі в адміністративний ресурс і політтехнології втрачає відчуття реальності.

Закручувати адміністративні гайки і стискати інформаційні пружини більш-менш безболісно можна в Росії, де немає інституціональної і популярної опозиції. Але цього не можна робити чи не останній країні на пострадянському просторі, де опозиція статусна, популярна, персоніфікована. З гайок зривається різьблення, пружини розтискаються за півсекунди...Ющенко харизматичний, він збирає багатотисячні мітинги, хоча з набагато більшим захопленням розмірковує про фінансово-економічні матерії в менш багатолюдних аудиторіях. Янукович безпосередньо перед виборами підвищує пенсії і зарплати і виступає в залах перед партгоспактивом, якому або невтямки, або наплювати на те, що настільки прямолінійні заходи активізують інфляцію і негайно знецінюють виплачені гроші.

Виступаючи, Ющенко каже про те, що найголовніше – уникнути фальсифікацій на виборах. (Оскільки це тільки російські технологи всерйоз можуть думати, що Янукович відірвався від свого опонента на 10 відсотків. Точніше, вони так зовсім не думають, це лише азбука політтехнології – довести електорату, що за того, хто програє, безглуздо голосувати.) Він хоче чесних виборів і дуже не хоче революції, як не може її бажати людина його складу - колишній голова Нацбанку і прем’єр. Виступаючи, Янукович каже, що вони, його вдячні слухачі, на відміну від деяких, не "козли" (промова в місті Луганську, секундне зніяковіння, оплески, сміх, усі встають).

Але на кримінальній "фєні" неможливо розмовляти ні із Заходом, ні зі Сходом. Тут не допоможуть ні обіцянки ввести подвійне громадянство з Росією (не всі українці вважають, що їхні діти повинні служити в російській армії), ні надання російській мові статусу другої державної (за словами Віктора Ющенка, це одна з передвиборних обіцянок Кучми, якої він просто не дотримався).

Якщо весь пострадянський простір почне розмовляти на чудернацькій суміші блатної і партгоспактивної мов, такий діалект матиме обмежений радіус застосування – тільки всередині, а не зовні...

У демократії на території колишнього Радянського Союзу залишився лише один шанс. Цей шанс – український. Ставки в цій грі, яка зовсім не є грою, занадто високі. Тому і відчуває Росія перед українськими виборами фантомні болі втраченої демократії. Тому перед начебто б чужими, а насправді  нашими, кровними виборами і розкололася російська політична еліта, а всі стратегічні ресурси інформаційної війни були перекинуті владою на західний фронт. Проте у демократії є одна невід’ємна аеродинамічна властивість. Гидливо викинувши її у вікно – через зубчасту стіну Кремля вбік Луб’янки або з київської вулиці Банкової вбік площі Лесі Українки, ніколи не можна бути впевненим у тому, що справу зроблено раз і назавжди. Іноді вона повертається – бумерангом.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах