Головна
 

Washington Post: Головне для путінського Кремля - контроль

Корреспондент.net, 14 грудня 2004, 21:05
0
4

"Попереду на нас чекає значно жорсткіша політика Кремля, як внутрішня, так і зовнішня, і все більший спротив цій політиці в російському суспільстві", - пише Євгенія Альбац, The Washington Post, США.

Грубе втручання Кремля у вибори в Україні, включаючи незграбне лобіювання засудженого злочинця, шокувало обидві сторони Атлантики. Однак для тих, хто уважно стежить за путінською Росією, це не мало би стати сюрпризом. Швидше навпаки. Кремлівський підхід до українських виборів - це логічне продовження внутрішньої політики Володимира Путіна за останні чотири роки.

Дозвольте нагадати, що встиг зробити Путин з того часу, як Борис Єльцин пішов у відставку 31 грудня 1999 року, призначивши Путіна своїм престолонаслідником. Оголосивши себе і Росію прихильниками демократії і Заходу, Путін повільно і систематично збільшував контроль держави над суспільством і підсилював тиск на найважливіші інститути країни.

Він знищив ЗМІ, практично не залишивши місця для інакодумства. Національне телебачення тепер під суворим контролем держави. Зовсім як у радянську епоху, редакторів щотижня викликають у Кремль, щоб пояснити, які новини варто висвітлити, а які - ні, яких гостей потрібно запросити в які (попередньо записані) шоу і на скільки секунд, а яких запрошувати не варто. У прямому ефірі не з’являється нічого; спонтанність небезпечна. Навіть телеканалові "Культура", за словами людей, які там працюють, нещодавно передали список небажаних гостей.

Якнайменше відхилення загрожує покаранням. Кремль вирішив, що редактор загальнонаціональної газети "Ізвєстія" Раф Шакіров занадто емоційно висвітлював трагедію з захопленням заручників у Беслані у вересні, тому що він розмістив фотографію мертвої дитини на першій сторінці, і тому його звільнили.

Ніхто не насмілюється критикувати Путіна і його політику в масштабах усієї країни. Таким чином, Кремль може перешкодити появі альтернативи Путіну, здатної кинути виклик його політиці. До речі, подібна відсутність альтернативи - важлива причина високого рейтингу популярності Путіна в країні.

Путин скасував систему стримувань і противаг, перетворивши парламент на купку підспівувачів, експлуатуючи слабість російської партійної системи і маніпулюючи висвітленням виборчої кампанії в ЗМІ, вирішуючи, які кандидати одержують позитивне висвітлення, а які ні. Але панування над парламентом йому було недостатньо. Він використовував страх, породжений терактом у Беслані, для скасування демократичних виборів губернаторів. Тепер він буде призначати голів 88 регіонів, порушуючи саму суть федерації, якою є Росія.

Наукові кола теж стали мішенню: до в’язниці потрапили вчені Ігор Сутягін (засуджений до 15 років у колонії суворого режиму за аналіз інформації, що знаходиться у відкритому доступі) і Валентин Данілов (засуджено до 14 років у колонії суворого режиму без можливості помилування за продаж наукової інформації, що, за словами його захисників, є загальним надбанням). Обидва були визнані винними у державній зраді.

Зазнав нападу і бізнес. Путін очолив кампанію, яка поставила за мету перерозподілити найприбутковіші активи країни і приборкати бізнесменів, які претендують на надмірну владу і незалежність. Про це ми згадуємо, коли бачимо час від часу найбагатшу людину Росії, Михайло Ходорковського, який сидить за ґратами в залі суду.

Ходорковського, голову нафтової компанії "ЮКОС", арештували більше року тому за звинуваченням в ухилянні від сплати податків. З того часу він знаходиться у в’язниці, а нескінченний суд над ним складається переважно з зачитування безглуздих обвинувачень. Тим часом "ЮКОС", найбільша і найуспішніша компанія країни, повільно руйнується. Через два тижні його основний актив продадуть за одну третину ринкової вартості державному газовому монополістові "Газпрому".

Велика кількість цих подій несе малопомітний, але безпомилковий відбиток силових структур. Путін наповнив бюрократію колишніми і нинішніми офіцерами ФСБ, спадкоємиці КДБ. Багато хто думав, що нові сильні особистості зможуть щось зробити з корупцією єльцинських років. І вони зробили. Ситуація погіршилася. Суми хабарів виросли як мінімум на 30%. "Вони беруть з нас (колишніх колег) ще більше, ніж люди Єльцина", - з подивом розповів мені колишній генерал КДБ, що нині займається фінансовим бізнесом. Очевидно, він очікував, що колишні соратники запропонують йому знижку. Вони не запропонували.

Усе вищевикладене можна коротко описати одним словом: контроль.

По освітою Путін людина контролю. Велику частину життя він провів у КДБ, лідерам і агентам якого  Комуністична партія довірила охорону режиму. КДБ добре готував своїх солдатів, його інституціональну культуру нелегко відкинути, а обов’язки перед ним виявилися сильнішими, ніж схильність Путіна до демократії.

Демократія, що вимагає, щоб правляча партія визнавала неминучий програш на виборах, являє собою неприйнятну загрозу. Успішна народна революція в Україні - подвійна загроза, адже вона подає населенню Росії небезпечний приклад. Путін і його оточення прекрасно усвідомлюють цю небезпеку. Незалежно від того, що Путін говорить на публіці (або в особистих бесідах із президентом Бушем) про своє бачення особливого шляху демократичного розвитку Росії, він вживає всіх запобіжних заходів, щоб демократія у його вотчині не з’явилася ніколи.

Путін планує відновити контроль над усіма аспектами життя, знову перетворивши країну на "ультра-бюрократичну державу", де бюрократи не підзвітні нікому, окрім самих себе, за перевіреною часом радянською традицією.

І чому кордони країни мають обмежувати одержимість контролем, якщо Кремль воліє панувати над колишніми радянськими республіками? Тісно пов’язана з верхами "Комсомольська правда" відкрито окреслила мету: "відновити велику імперію, яку боїться увесь світ" і яким був СРСР.

Чим двічі засуджений злочинець, нинішній прем’єр-міністр України Віктор Янукович, заслужив таку затяту підтримку з боку Путіна, який двічі відвідав Україну, щоб підтримати його виборчу кампанію? Тим, що Януковичем легко маніпулювати, його легко контролювати саме через судимість. З іншого боку, його суперник, Віктор Ющенко, оголосив про намір зблизити Україну з Євросоюзом і НАТО і, мабуть, буде протистояти експансії прокремлевскої політики в Україні. "Великому братові" Росії буде важко його контролювати.

Чому державні ЗМІ Росії без втоми зображають демократично обраного президента Грузії Михайла Саакашвілі ворогом Росії, в той  час як білоруський диктатор Олександр Лукашенко постає гарним другом (хоч і трохи не в собі)? Тому що Саакашвілі прийшов до влади в результаті народної революції проти фатально корумпованої бюрократії. Його перші реформи ставили за мету масштабні зміни в адміністрації і чистку старих чиновників-комуністів.

Саакашвілі і Ющенко представляють реальну загрозу для Путіна, адже ці лідери, здатні надихнути демократичний розвиток за межами своїх країн, на всьому пострадянському просторі.

Тож що на нас очікує? Якщо я хоч трохи розбираюся в російській політиці, попереду значно жорсткіша політика Кремля, як внутрішня, так і зовнішня, і все більший опір цій політиці в російському суспільстві.

Перше вже почалося: закон про тероризм, який розробляють, дозволить припиняти дію конституційних свобод на термін до 60 днів. За словами Людмили Алєксєєвої, голови правозахисної організації Московська Хельсінкська група, "російські власті вживають попереджувальних заходів на випадок, якщо що-небудь подібне київській жовтогарячій революції розпочнеться в Москві".

Місяць тому Михайло Юр’єв, голова ради директорів групи "Еврофинанс", яку вважають пов’язаною з кремлівськими демократами в еполетах, окреслив програму для Росії. Перед нею стоїть дві основні задачі, написав він у "Комсомольській правді": відновлення Російської імперії і перетворення багатонаціональної і багатоконфесійної країни в одну націю, російську етнічно і православну релігійно. "Інтереси інших націй не повинні занадто нас турбувати", заявив він.

Досягнення обох цілей вимагає чіткого визначення "ворогів держави" (евфемізм, який широко використовувався за Сталіна). Подібні вороги - це ті, хто виступає за переговори для закінчення війни в Чечні, ті, хто сприйнятливий до порад Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду, а також до "вчень Заходу про те, як ми повинні будувати свою політику й економіку". Ворогами Росії є і ті, хто виступає за професійну армію, і ті, хто за волю ЗМІ, і ті, хто проти перетворення бізнесу в цапа відбувайла. Простіше кажучи, усі ті, хто виступає проти режиму і його політики, повинні вважатися ворогами держави.

Стаття Юр’єва не заслуговувала би згадки, аби вона не відображала спосіб мислення в Кремлі, за словами обізнаних джерел. Наскільки б страшно все це не звучало, ідея, яка лежить в основі всіх цих жорстких заяв, проста: підготувати суспільну думку до насильного перерозподілу власності між тими, хто не зовсім лояльний Кремлеві, і тими, хто йому вірний. (Дехто з яструбів пропонує ще один варіант - взяти всі "неправославні" компанії, тобто ті, які належать євреям і мусульманам, і віддати їх представникам релігійної і національної більшості.)

Наскільки далеко зайде ця політика перерозподілу власності, залежить від самого Путіна: чи захоче він відбити тиск бюрократів в еполетах або вирішить підкоритися інтересам структури, яка зростила його, КДБ.

А от можливості поширення політичного опору з України на Росію спрогнозувати складніше. На відміну від України, Росія простягається на дев’ять часових поясів, а тому мобілізувати країну на підтримку альтернативного політика набагато складніше, тим паче, що всі електронні ЗМІ знаходяться в руках держави. Не полегшують задачі і нові законодавчі обмеження на політичні партії, а також нові правила парламентських виборів.

Проте, я відчуваю спротив серед слухачів радіо "Эхо Москвы", де я по неділях веду політичне шоу. Власники середнього бізнесу запитують себе, чи не стануть вони наступною мішенню. Інтелектуали незадоволені нав’язаними пресі обмеженнями. Скасування багатьох державних послуг, урізування старої соціальної системи, найболючіше вдарила по найбідніших, блага, якими користуються державні чиновники, змусили багатьох колишніх затятих прихильників Путіна задуматися. Що б не думав Захід, росіяни не відкидають демократії, опитування знову і знову свідчать, що більшість росіян хотіли б жити в, як вони говорять, "нормальній країні", маючи на увазі європейське благополуччя і демократію.

Очевидно, зміни не прийдуть ззовні. Росіяни не повинні очікувати допомоги від великих або малих братів на Заході. Задача звільнення країни лежить на нас самих. Хочеться вірити, що ми зможемо це зробити.

Євгенія Альбац - викладач політології Вищої школи економіки (Москва). Має докторський ступінь Гарвардського університету по державному керуванню.

Оригінал публікації: In Putin"s Kremlin, It"s All About Control

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах