Головна
 

Handelsblatt: Донецьк. Долина відлучених від інформації

Корреспондент.net, 16 грудня 2004, 11:30
0
8

"Ми тут живемо в інформаційному гетто", - сказав один з бізнесменів Донецька в розмові з кореспондентом німецької газети "Handelsblatt" Маркусом Цинером, який описав ситуацію зі свободою слова на батьківщині провладного претендента на посаду Президента України у статті "Долина відлучених від інформації", опублікованій 15 грудня.

Людина середнього зросту з портфелем не хоче запрошувати нас до своєї квартири. Він не хоче казати про себе і про роботу тут, у своєму житлі в Калінінському районі, у цьому морі потворних дев’ятиповерхівок брежнєвських часів. Краще вже в якому-небудь кафе в місті. У Євгена Талишева достатньо турбот. Поки є така можливість, він захищає те, що в нього є: свою квартиру, свою родину, - захищає, як уміє.

Причиною його складнощів є його напрям думок. Його судження демократичні до радикалізму. І він викладає їх у своєму тижневику "Остров". Щоб ніхто не міг сказати, що не зрозумів, про що там іде мова, над назвою стоїть слоган: "Правда про владу".

Правді Талишева доводиться в Донецьку нелегко. Хоча його газета зареєстрована відповідно до закону, вона не надходить у відкритий продаж і її не можна передплатити. Кіоски газету не приймають, пошта відмовляє в доставці. Відповідно Талишеву і його співробітникам доводиться продавати "Остров" таємно. "Висловлювати свою думку – це право громадянина", - цими словами 51-літній чоловік пояснює свою наполегливість.

Право громадянина, яке у цій частині України залишається переважно на папері. Так, 12 тисяч екземплярів "Острова" щотижня друкуються в Києві і на машині доставляються в Донецьк. Усі друкарні Донецької області відмовилися від друку тижневика – як правило, під надуманими приводами. При цьому кожен розуміє, чому "Остров" видаватися не повинен. Газетний ринок у Донецьку поділили між собою три особи: олігарх Рінат Ахметов, генеральний прокурор Геннадій Васильєв і права рука Ахметова в обласній адміністрації Борис Колесников.

Останній, почувши запитання про свободу друку, посміхаючись, відкидається на спинку крісла у своєму кабінеті на десятому поверсі обласної адміністрації. "Про все, що тут відбувається, ми теж пишемо, - каже він. І додає: - Мова йде про інтереси простих людей, а не власників".

У тому, що ці інтереси в Донецьку так приємно збігаються, є й заслуга Колесникова. Адже громадянам відомо тільки те, що попередньо ретельно відфільтрувала преса олігарха. А те, що не можна профільтрувати, як наприклад, задерикуватий П’ятий канал, який здійснює мовлення з Києва, який, напевно, є головною платформою "жовтогарячої революції", можна відключити.

"Ми тут живемо в інформаційному гетто", - гірко коментує ситуацію один місцевий бізнесмен.

Якби стан справ був інший, то, напевно, шанси кандидата від опозиції Віктора Ющенка навіть у Донбасі, на батьківщині Віктора Януковича, були б кращими. На сфальсифікованих виборах 96% виборців проголосувало за Януковича і лише 2% - за Ющенка. Відповідно до розслідування, проведеного інтернет-газетою ostro.org, насправді Янукович одержав 82%, а його супротивник – 7%.

"Якби  люди тут знали всю правду, то становище змінилося б максимум через рік, - каже Анатолій Акімочкін, заступник голови Української незалежної профспілки гірників у Донецьку, яка підтримує "жовтогарячих". - Тоді багатьом міфам настав би край".

Це міфи про Януковича і його соратників. Тут постійно кажуть про те, що у випадку перемоги на виборах Ющенка країні загрожує енергетична криза, тому що тоді Росія перекриє кран. Ющенко ліквідує пільги для пенсіонерів і закриє вугільні шахти. Але при цьому замовчується те, що за той короткий час з 2000 по 2001 рік, коли він був прем’єр-міністром, Ющенко налагодив гарні стосунки з Москвою і що авторитет Ющенка в очах гірників зріс, тому що зарплати стали знову виплачуватися тільки під його тиском.

Однак Янукович воліє не згадувати про подібні факти. Коли він виступає по телевізору або на площі Леніна в Донецьку, кремезний масивний прем’єр нагадує перебивну картинку зі старих добрих радянських часів. Він каже про патріотизм і про "нашу Україну, що неподільна". Він картає Захід, який нібито втручається в українські справи. Нарешті, він витягає з рукава останній козир: "Я готовий зняти свою кандидатуру, якщо те саме зробить Ющенко – на благо країни". Якщо хто висловлює таку пропозицію, виходить, становище в нього - гірше не можна.

Однак при всьому своєму самовдоволенні Янукович влаштовує істотну частину східноукраїнської громадськості. Люди бачать у ньому земляка, одного з них, свого хлопця, який розмовляє російською мовою, а не "жовтогарячою" українською мовою. Взагалі ж люди на Сході знають і відчувають, що вони зі своїми вугільними шахтами йдуть не в той бік, у минуле, а не в майбутнє. Можливо, при Януковичі неминучий кінець можна буде ще відтягнути.

Однак за все треба платити. Якщо революція в Києві випромінює радість, то влада в Донецьку залишається радянською. Свої демонстрації вона проводить перед гігантським пам’ятником Леніну. "Оратори Януковича кажуть про путч у Києві і наганяють страх", - каже Акімочкін. Але після 19 років роботи під землею йому вже нічого не страшно.

Олігарх Ахметов підтримує Януковича. До складу імперії Ахметова входить, крім іншого, донецький футбольний клуб "Шахтар" – гордість регіону. Донецькі футболісти грали в Лізі чемпіонів – немов навмисно – у жовтогарячій формі. Ахметову належить півміста, він підтримує Януковича і купує субсидоване державою вугілля, завдяки чому ростуть його прибутки від експорту сталі.

"Ахметов – патріот", - каже політтехнолог Колесников. Він придбав у держави дві порівняно прибуткові вугільні компанії "Краснодонвугілля" і "Павлоградвугілля". Але про що не каже Колесников, так це про те, що патріот Ахметов соціалізував соціальну сферу і приватизував прибуток.

У доступний для огляду час життя "жовтогарячих" у Донецьку легким не буде. Анатолій Акімочкін буде знову тихенько переконувати гірників у перевагах розумної економічної політики, Сергій Гармаш у своїй маленькій квартирі продовжить роботу над своїм інтернет-проектом ostro.org, Євген Талишев, як і раніше, матиме труднощі з поширенням критичних матеріалів про владу.

"Якби  я був на місці Ющенка, - каже Гармаш, - я б спочатку залишив олігархів у спокої". Доти, поки влада Ющенка не зміцниться, і в Донбасі теж. А це може забрати час.

Оригінал статті "Das Tal der Ahnungslosen" доступний на сайті "Handelsblatt".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах