Головна
 

НГ: Засвідчую: на вулицях Києва громадяни України захищають свободу

17 грудня 2004, 19:25
0
7

"На вулицях Києва – реальність. Святкова, весела всупереч усім морозам, що вселяє надію. Наївна. Але наївність – це величезна сила", - пише російський драматург, лауреат премії "Антибукер" Максим Курочкін у статті "Засвідчую", опублікованій 17 грудня в російській "Независимой газете".

Київ чудовий. Коли все скінчиться, приїду в Москву і докладно розповім друзям про те, "як це було". Але до цього далеко. Українська революція не завершена. Влада пручається. Завзято, підло і в міру сил винахідливо.

Тому кілька слів до друзів прямо зараз.

Засвідчую: на вулицях Києва громадяни України захищають свободу. Вони захищають її з дивною гідністю і завзятістю. Це не порив, не лихоманковий сплеск емоцій. Вони не шукають ворога. Не б’ють вітрини, не палять книги. Не принижують тих громадян, які інакше розуміють справедливість. Вони готові до тривалої боротьби. Вони вибрали довгий і законний шлях, хоча їм не важко протягом півгодини змести прогнилий режим. Вони готові терпіти мороз і втрати стільки, скільки буде потрібно. Влада образила громадян. Влада повинна піти. Громадяни хочуть, щоб вона пішла без крові.

Росіянам пояснили: США оплатили українську революцію, люди на майдані Незалежності (або, у всякому разі, лідери людей з майдану Незалежності) куплені. І росіянам спокійно. Усе так зрозуміло – геополітика, брудні справи! Можна поблажливо жаліють нерозумних хохлів: "Куди лізете, дурники, не бачите, хто за цим стоїть?" Можна спати. І що за зручна країна – Штати? Начебто спеціально придумана, щоб московський обиватель міг не хвилюватися з приводу повсталих братів. Довіку можна не піднімати свій голос на захист демократії, свободи і прав людини. Адже обов’язково якось Америка випередить, візьме участь матеріально або порадою, а то й просто поспівчуває – зіпсує чистоту визвольного руху. А "нечистими" революціями не цікавимося. Можна спати далі. Ну-ну... Щасливих снів.

Яка Америка? Є Україна, і їй погано. Корупція небувала, убогість, убивства журналістів. Україна з останніх сил терпіла Кучму. Вірилося – він піде тихо. Йому б багато чого пробачили. Але лис вирішив зіграти в гру "Спадкоємець". І виник Янукович. Спадкоємець грав за тими самими правилами. Але ще відвертіше. По тому, як проводилася передвиборна компанія, було зрозуміло – надії немає. Ставити межі власній силі Янукович не збирався.

Основний його суперник на президентських виборах був позбавлений ефіру, не міг повноцінно пересуватися по країні. Його залякували, залякували його прихильників. Претендента Ющенка знищували з екрану кваліфіковані майстри лихослів’я. День у день, протягом кількох місяців. Опозиції було дано чіткі знаки: чесних виборів не буде.

І чесних виборів не було. Їздили по країні автобуси з декласованими "екскурсантами", які голосують за відкріпними талонами. Пачками вкидалися в урни "правильні" бюлетені, потрібні влади цифри "малювалися" на всіх етапах. В областях, де підтримка Ющенка обіцяла бути особливо високою, виборці не знаходили себе у списках. Влада задіяла все: підкуп, погрози, пряме насильство. Вибори були до такого ступеня брудними, що отямилися найбільш сонні, найбільш далекі від політики. І народ вийшов на вулиці захищати свої права.

Не варто б казати очевидні речі. Але з листів друзів стає зрозуміло – навіть не найбільш наївні люди в Росії не знають, що відбувається. Чому так?

Не новина, що журналісти центральних російських каналів невільні. Але ступінь їхньої несвободи, що я можу засвідчити, потрясає. Неправда запекла, неправда рабська. Бреше оператор, вибираючи ракурс, бреше редактор, брешуть шановані колись ведучі, брешуть аналітики. З кожним днем брехати стає все складніше. Мова вже не йде про підтримку Януковича – зберегти б обличчя.

Але коли московський колега темою електронного листа робить "Хай, нашисты!", розумієш, що механізм неправди зробив свою справу. Дорогий колего! Як ТИ можеш вірити нав’язаним телевізором визначенням? Ти ж збирала матеріали до спектаклю про політтехнологів. Ти записувала на диктофон їхні міркування про професію. Ти не гірше за мене знаєш, що підміна понять – абетка їхньої нехитрої науки. Придумане технологами "нашист" – середнє між "фашистом" і "нацистом" – невже ТИ вжила це слово стосовно мене? Невже ТИ дозволила "жмейкерам" тріумфувати хоча б у цій малості?

Я ненавиджу фашистів. Я відчуваю найменші ознаки ксенофобії. Я засвідчую: українська революція відбувається в найбільш необразливій з можливих форм. Ніхто не очікував такої толерантності від простих людей.

Я вже п’ять днів у Києві. За цей час я не бачив жодного антиросійського напису. Я не чув жодного антиросійського висловлення. Путіна і Лужкова, які незграбно підтримали Януковича, згадують недобрим словом – це правда. Але якщо хтось дозволить собі крикнути щось образливе про "москалів", можна бути впевненим – провокатор!

На вулицях Києва не русофоби, не фашисти, не обмануті і не підкуплені люди. На вулицях Києва – реальність. Святкова, весела всупереч усім морозам, що вселяє надію. Наївна. Але наївність – це величезна сила. Революції з конфронтацією цієї сили позбавлені. Вони гідні жалості.

Мені пишуть: "Згадайте 91-й рік. Ми теж вірили, стояли на барикадах, захищали демократію від танків. А нас потім зрадили". Невже 91-й рік буде вічною індульгенцією мислячим людям, пробаченням за бездіяльність і апатію?

Та й потім... Зрадять революцію, не зрадять – питання десяте! Спершу її треба не дати задушити танками. Росіяни в 91-му зупинили танки. І це найголовніше.

В Україні не 91-й рік. За свою свободу бореться молодь, яка дуже добре вчила новітню історію. Вона не дозволить зрадити себе.

Близькі до Кремля політики й політтехнологи зробили поки єдиний висновок з українських подій: треба бути хитрішим. Жалюгідний висновок. Ще хитрішим? Це шлях у нікуди. Політичні технології, які підмінюють політику, руйнують суспільство. Навіщо? Мені це незрозуміло.

Це цитата з ДОКУМЕНТАЛЬНОГО спектаклю "Тверезий P.R.". Прем’єра відбулася 18 лютого 2004 року в центрі Москви в маленькому підвалі ТЕАТРУ.DOC. Справжні слова успішного піарника:

"...Звичайно, як би неприємно займатися обдурюванням власних бабусь, я б із задоволенням розгорнув там яку-небудь Україну. Прибалтику, щоб вона напала одна на одну й улаштувала там яке-небудь... от наш багатий досвід треба використовувати не всередині країни, а ми влаштуємо 33 кризи там... де завгодно, посваримо Пакистан й Індію, нехай вони між собою борються!"

Ця людина бажає добра своїй країні?

Я не можу бути безпристрасним. Я не можу зараз міркувати про драматургію і "нову драму". Я не можу думати про п’єси. Це все – потім.

Дорогі друзі. Не повторюйте дурниць із шухляди. Не бійтеся "жовтогарячих", не виправдовуйте консервацію беззаконня "інтересами Росії". Коли чесні люди прийдуть до влади, виграють усі. Навіть ті, хто щиро вірить зараз байкам про "націоналістичний шабаш". Опозиція зацікавлена в гарних відносинах з Росією. Принципи, які декларує команда Ющенка, не залишають місця для сумнівів: в Україні поважатимуть права будь-якої людини незалежно від національності і мови, якою вона розмовляє. А якщо Ющенко не виконає своїх обіцянок, народ скине його. Народ знає, як це робити.

Не вірте телевізійним журналістам. Вони не винуваті, вони принижені, вони нещасливі. У Києві ще недавно все було так само.

Порозмовляйте співчутливо про українську революцію. На кухні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах