Головна
 

Trouw: Колишнім радянським державам до демократії ще далеко

Корреспондент.net, 7 січня 2005, 17:10
0
5

"Колишнім радянським державам до демократії ще далеко. Це довели події в Україні. Різні революції в найліпшому випадку лише частково зачепили тоталітарну систему. Тому підтримка Заходом опозиції в цих країнах виправдана", пише російський експерт Владислав Інозємцев у голландському виданні Trouw.

Революції в Східній Європі набувають власної логіки, і всім провідним світовим політикам доведеться зважати на цю логіку принаймні протягом найближчого десятиліття.

Зрозуміло, що події в Україні, які призвели до обрання президентом лідера опозиції Віктора Ющенка, - природне продовження подій, які відбувалися в Сербії 2000-го і в Грузії 2003-го року. Як і тоді, західні країни і, в першу чергу Сполучені Штати брали участь у фінансуванні опозиційних рухів. В усіх трьох випадках супротивники діючої влади не прагнули прийти до влади незаконним шляхом, а вимагали лише чесного проведення виборів.

Цю фінансову підтримку варто привітати. Адже вимога відкритого і чесного підрахунку голосів не є злочином, а дії опозиціонерів були напередвизначені владою, яка грубо підтасувала результати виборів.

Оскільки метод, випробуваний у Сербії, Грузії й в Україні, довів свою ефективність, можна припустити, що він виявиться запитаним і в інших пострадянських державах. Це - перший урок українських подій.

Події в Україні висвітлили й іншу не менш важливу обставину: по суті всі республіки колишнього Радянського Союзу не змогли сформуватися як демократичні країни. Зараз ми маємо справу з хвилею демократизації. Україна щодо цього до останнього часу була взірцем: у країні готувалися до четвертих за тринадцять років незалежності президентських виборів, на яких передбачалося обрати третього (!) президента республіки.

В інших пострадянських країнах або взагалі не проводилося жодних вільних виборів (як у республіках Середньої Азії або в Білорусі), або відбувалася низка переворотів (як у Грузії й Азербайджані), або реалізовувався сценарій "керованої передачі" влади від одного лідера до іншого (як у Росії).

Перебіг східноєвропейських революцій свідчить і про деякі інші загальні риси даних процесів, з яких Захід може отримати урок. Наприклад, на відміну від західних країн, відбувається різкий поділ міських жителів і населення сільських районів. Ситуація в столицях безумовно визначає розвиток політичного процесу.

Не менш радикальне населення цих держав розділено сьогодні на молодь, яка швидше сприймає західні цінності і старше населення, яке в своїй основі прихильне до попередніх життєвих засад. Водночас, характерно, що значна частина успішних підприємців сьогодні перебуває на боці консервативних сил, тому що їхні успіхи в бізнесі обумовлені насамперед їхньою близькістю до влади.

Зрозуміло, що за рівнем свого впливу західні ресурси виявляться значно ефективнішими, аніж російські. За деякими підрахунками, на президентську кампанію в Україні Росія направила близько 1,5 мільярда доларів. США "інвестували" в опозицію 50 - 60 мільйонів доларів. Причина того, що 60 мільйонів американських доларів зробили набагато більше, ніж російські 1,5 мільярда, досить проста: велика частина російських "інвестицій" були банально вкрадені тими, чий бізнес будувався і будується на розкраданні державних коштів.

Примітно також, що, на відміну від попередніх демократичних революцій у Східній Європі, зараз лідерами стають не відомі правозахисники або вмілі популісти, а люди, які вже перебували в політичному істеблішменті. Західні політики дотепер роблять ставку на демократів "першої хвилі". Але ці люди, особливо  в Росії, заплямовані непопулярними реформами, масштабною корупцією і співробітництвом з нинішньою владою і тому повинні бути списані "у запас".

Нарешті, прийшов час усвідомити, що в жодній колишній радянській республіці нинішні правителі не готові віддати владу демократично обраному претендентові, який представляє опозицію. Тому мирні форми протесту, застосовані в Белграді, Тбілісі і Києві є виправданими. Звідси випливає, що такі протести повинні підтримуватися і надалі. Тому що майбутнє народів цих країн набагато важливіше, ніж сьогодення так званих "еліт", які живуть за їхній рахунок.

Владислав Інозємцев - доктор економічних наук, директор Центру вивчення постіндустріального суспільства і головний редактор журналу "Свободная мысль" (Москва)

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах