Головна
 

Wprost: "Привіт тобі, Ющенко свободи!"

24 січня 2005, 08:14
0
1

"Привіт тобі, Ющенко свободи!", пародіює Міцкевича польський сатирик (прізвище українського президента співзвучне із польським словом ютшенко, "зоря" у кличній формі). Україна тріумфує, переживаючи раніше невідомі шанси і надії", - пише у польському виданні "Wprost" Вітольд Лясковський.

Росіяни бачать швидше морок і занепад. У Москві лунає сумний стогін частини еліти. Для багатьох росіян перемога "помаранчевої революції" означає остаточний розпад їхньої великої імперії. Інші лише зараз починають розуміти, що Україна - це окрема держава. Через 15 років після розпаду СРСР вони, нарешті, усвідомлюють те, що його більше не існує, розмірковують над тим, коли прийде черга Білорусі, і що буде далі з Росією. Найкатастрофічніші  сценарії передбачають розпад самої Російської Федерації років через 10-15.

Національна ідея фікс

"Помаранчева революція" має стати для росіян важливою психологічною позначкою. Стало очевидним, що в світі, який стрімко змінюється, вони все ще стоять на роздоріжжі і, з почуттям ностальгії за радянським минулим і колишньою могутністю, шукають новий напрямок у азимутах епохи, яка безповоротно минула. 67 відсотків громадян усе ще шкодує, що розпався СРСР, а президент Володимир Путін відтворює самодержавну державу, яка тримається на силі репресивних органів, а не на самосвідомості громадян і самостійному мисленні.

Першого могутнього удару було завдано неотесаним Микитою Хрущовим. Однак, у 1954 році ніхто і гадки не мав, що Росія втрачає одну із своїх наймальовничніших провінцій, ймовірно, назавжди. Адже вважалося, що Радянський Союз вічний. Тільки-но відзначили 300-у річницю об’єднання України Богдана Хмельницького з Москвою. Потрібен був широкий жест, який підкреслив би ідеали інтернаціоналізму і відсутність будь-яких розподілів усередині радянської держави. Крим, який колись належав Росії, було урочисто передано під адміністрацію Української РСР зі столицею в Києві. У 1991 році, коли колосс розпадався, росіяни могли тільки дивитися на те, як кримські степи і пляжі, донецькі шахти, дніпропетровські металургійні комбінати й оборонні підприємства стають частиною закордону. Дивилися й очам своїм не вірили.

Хохляцький танок

Росіяни у побуті називають українців хохлами. Мало коли зі зневагою, частіше із доброзичливою зверхністю старшого брата. Вони усе ще не можуть зрозуміти, що Україна - вже не частина спільної держави, а напис "МИТНИЦЯ" великими літерами на дорозі з Москви до Харкова або з Ростова до Донецька - це не черговий чиновницький винахід. Про це свідчать опитування. Не більше 28 відсотків опитаних росіян розуміють, що Україна - суверенна держава. Для інших це щось на кшталт російської провінції. На "помаранчеву революцію" вони дивилися з подивом і цілковитим нерозумінням. Українці проходили прискорену трансформацію. З пострадянської маси вони перетворювалися на сучасний дійсно незалежний народ, який усвідомлює свої цілі і свою єдність. У цей час росіяни, як і протягом останніх 15 років, сумували за Радянським Союзом. Московські інтелектуали і політики займалися одним із своїх улюблених занять, тобто, пошуком "національної ідеї". На цю тему з’являються сотні робіт, десятки роздумів, а "національної ідеї" як не було, так і немає. Так само, як ще не викристалізувалася сучасна російська держава.

Росіяни зав’язли в минулому. Після занепаду Радянського Союзу вони створили для себе ілюзію імперії. В оточенні Бориса Єльцина вигадали термін "близький закордон". Ним повинен був стати кордон із колишніх радянських республік, сфера впливу Російської Федерації, яка вважалася спадкоємицею радянської наддержавності. Ілюзія була настільки переконливою, що Кремль підкорив їй усю свою зовнішню політику. Закінчилося це низкою катастрофічних помилок за останні 15 років. Замість того, щоб налагоджувати нові відношення з де-факто суверенними сусідами, росіяни намагалися зберегти сферу впливу, консервуючи в колишніх радянських республіках радянські методи правління. "Близький закордон" відходить у минуле. Після нещодавньої грузинської "революції троянд" настала черга України. Тепер кремлівську ілюзію живить лише одна Білорусь.

"Росіянє" і "русскіє"

У Росії існує два поняття стосовно національної приналежності: "русскій" і "россіянін". Перше визначає етнічне походження, друге - громадянство і почуття державної спільності. "Россіянін" може бути "русскім", татарином, інгушем, євреєм або якутом з розкосими очима. Він може жити в Калінінграді, Єкатеринбурзі чи Владивостоці. Громадянська свідомість будить у ньому почуття приналежності до могутньої держави. Саме тому Володимир Путін відновлює централізовану структуру із сильними регіональними намісницькими одиницями. Без сильного центру немає Росії, так само, як і ніколи раніше не було жодної багатонаціональної імперії. Розпад Радянського Союзу розпочався у той момент, коли влада в Кремлі виявила перші ознаки слабкості.

У Росії не відбудеться нічого подібного до української "помаранчевої революції". Росіяни як суспільство роздроблені, і справа не тільки у географії. Коли приходить нещастя, то як реагують у нас люди? - запитує соціолог Юрій Левада. - Радіють, що воно їх оминуло. Як у часи Сталіна: прислужуються і радіють, що стукають не в їхні двері. "Зараз саджають олігархів, різних Ходорковських та інших, а ми живемо, п’ємо чай, і дещо ще". За такого способу мислення в Росії ще через багато десятків років не побудують справжнього громадянського суспільства. Будуть руські й інші росіяни, які живуть під владою царя, секретаря або президента, задоволені тим, що він їх захищає, але і залежні від його милості або немилості.

Похорон радянської людини

У 1991 році разом з Радянським Союзом розпалася багатонаціональна спільнота, перестала існувати "радянська людина" (як її називали радянські пропагандисти). З того часу не з’явилося нічого їй на заміну. Але це в Росії - тому що в більшості інших радянських республік, так само, як і на останніх виборах в Україні, "радянська людина", яка раніше перебувала в маразмі, стала свідомим членом нової національної спільноти.

Обираючи Ющенка, українці обрали президента - менеджера, найнятого для управління країною - як у західних демократіях. Його будуть оцінювати, критикувати, виберуть на другий термін або змусять піти у відставку. В Україні вирішувати долю держави і людей, які керують нею, починають громадяни, які усвідомлять свої права та обов’язки, об’єднані загальною метою.

Тим часом, у Росії президент Путін консервує анахронічну систему єдиновладдя. Він вирішує за громадян, але з їхньої згоди. У Москві про нього вже кажуть "Володимир ІІІ". Юрій Левада визнає, що 67 відсотків громадян підтримує президента і позитивно оцінює його діяльність. Але також і чимала група у 24 відсотки не визнає політики Путіна. Адже значення мають не тільки абсолютні цифри, але і те, до якого суспільного прошарку належать незадоволені. Президента критикують інтелектуали і бізнесмени - хоча б за відсутність прогресу в реструктуризації економіки. Ріст ВВП досягається без особливих витрат, головним чином, завдяки високим цінам на паливо та інші сировинні ресурси. Путін починає нагадувати російського олігарха з анекдоту, у якого в машині усього дві педалі: газ і. . . нафта .

Про те, що наростання авторитаризму неминуче, свідчить хоча б відбирання приватизованих у 90-х роках підприємств у їхніх теперішніх власників. Якщо Путін сьогодні фактично конфіскує "ЮКОС" Ходорковського, визнаючи його колишню діяльність нелегальною, то в такий же спосіб через кілька років хтось інший може визнати, що всупереч законові чинив сам Путін. Уникнути відповідальності президент може тільки одним способом - утримуючись якомога довше при владі.

Пророцтва розпаду Російської Федерації можуть здійснитися, якщо влада не надасть державі і своєму народу інших аргументів, ніж сила (ядерна зброя) і сировина. Зараз у Москві лунають стогони на кшталт: "Україна, яку ми втратили . . .", "Україна іде на Захід". Однак, чимало є і далекоглядних інтелектуалів і політиків, які мріють про подібні процеси в самій Росії. Вони хотіли б, аби їхня країна теж "пішла на Захід", хоча б для того, щоб у безпеці залишитися на тих величезних просторах Сходу, які вона все ще займає.

Країни, залежні від Росії

Білорусь - Країна, якою править Олександр Лукашенко, тісно пов’язана з Москвою. Дві держави створюють Союз Білорусі і Росії.

Молдова - З 2001 року там правлять комуністи. Росія послаблює позицію Молдови, підтримуючи існування сепаратистської Придністров’я.

Вірменія - Президент Роберт Кочарян є гарантом підтримки в країні радянського порядку. Голова Думи Борис Гризлов нещодавно назвав цю країну "форпостом Росії на Кавказі".

Азербайджан - Гейдар Алієв, колишній керівник Комуністичної Партії Азербайджану, став президентом країни після розпаду СРСР. Після його смерті в 2003 році Азербайджаном править його син Ільхам Алієв, який неспроможний вести незалежну політику. Росія монополізує транспортування сировинних ресурсів цієї країни.

Казахстан - Країна, якою править Нурсултан Назарбаєв, колишній перший секретар компартії Казахстану, залежить від Росії.

Туркменія - Після здобуття незалежності країною править Сапармурат Ніязов, колишній комуністичний лідер. Власником більшої частини туркменських газопроводів є "Газпром".

Таджикистан - країна, якою править Емомалі Рахмонов, залишається в російській сфері впливу. На території цієї країни знаходиться єдина в Центральній Азії постійна база Червоної Армії (так у тексті, - ред.).

Країни, частково залежні від Росії

Узбекистан - Президент Іслам Карімов намагається наскільки це можливо вести незалежну політику. В Узбекистані розміщено американські війська, які беруть участь у війні з тероризмом.

Киргизія - Ходять чутки, що країна, якою править Аскар Акаєв, стане наступною серед  країн, які вирвалися з-під гегемонії Кремля. Можливо, "жовта революція" (улюблений колір киргизької опозиції) відбудеться вже під час парламентських виборів у лютому.

Країни, незалежні від Росії

Литва, Латвія, Естонія - Стали політично незалежними від Москви у 1991 році.

Україна - "Помаранчева революція", яку розпочав в листопаді минулого року Віктор Ющенко, вирвала країну з-під впливу Кремля.

Грузія - Стала незалежною після "революції троянд" наприкінці 2003 року.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах