Головна
 

Dіe Welt: "Місце України – в Євросоюзі ". Інтерв’ю Олександра Кваснєвського

1 березня 2005, 17:37
0
3

Президент Польщі Олександр Кваснєвський у розмові з журналістами "Dіe Welt" Штефані Больцен і Маттіасом Каманн розповів, які перспективи має сьогоднішня Україна і чого за нових умов європейської й української дійсності він чекає від Німеччини і від Росії.

- У травні 2003 року у Варшаві ви виступали з промовою, у якій сказали, що "усі поляки, незалежно від партійної приналежності і без суперечок, повинні разом працювати на благо Європи". Однак партії, які скептично налаштовані стосовно ЄС, стають у вашій країні все сильнішими. Чим це загрожує,  наприклад, для референдуму щодо конституції ЄС?

- Я у жодному разі не відмовляюся від своїх слів. Перші місяці після вступу можна назвати успіхом. Я думаю, нам навіть удалося переконати скептично налаштованих селян, які одержали великі субсидії. Я думаю, ми єдина європейська країна, яка подала більше 90% можливих заявок на субсидії. Існує велика довіра, значна переконаність стосовно ЄС - і вони ніяк не пов’язані з посиленням популістських, антиєвропейських сил. Можливо, це звучить як парадокс. Адже ці сили, які сьогодні набирають очки в опитуваннях, виграють насамперед тому, що вони виступають проти уряду, але також і проти всіх перетворень Польщі за останні 15 років. За даними останніх опитувань, 65% поляків виступають за загальноєвропейську конституцію, і я думаю, що це чесна цифра. Я б так оцінив можливий результат голосування: 65% - за, 25-30 - проти.

- Ви були одним з найважливіших посередників під час "помаранчевої революції". А як Берлін зараз реагує на ваше прохання включити Україну в ЄС?

- Я радий, що "помаранчева революція" завершилася так, як вона завершилася, адже там були деякі дуже небезпечні, ризиковані ситуації. Варто відкрити перед Україною перспективу вступу до ЄС, тому що вона до цього прагне, вона хоче інтегруватися в структури ЄС. Я сьогодні не хочу казати про терміни, але я зовсім чітко заявляю і повторюю: місце України – у Євросоюзі. І в цьому ми зацікавлені не лише як поляки, але й як європейці. Але це ще нічого не каже про подальші дії. Головний тягар лежить на Україні, але вона готова його нести. Я бачив ентузіазм людей, які вірять у те, що це можливо. Я кажу не тільки про уряд, президента, але й про простих людей. І я сподіваюся, що німці цьому сприятимуть. Оскільки, якщо є речі, у яких німці мають досвід, яким вони можуть поділитися з українцям, так це – досвід перетворення Східної Німеччини. І досвід побудови дуже гарних відносин з європейськими сусідами. Наприклад, німецько-французьке примирення. Тут Німеччині потрібно відіграти свою роль.

- І Берлін до цього готовий?

- Думаю, що так. Після переговорів з федеральним президентом Келером і канцлером Шредером у мене склалося враження, що вони все усвідомлюють, що це буде непростий процес, але що потрібно чесно показати українцям цю перспективу.

- Громадяни багатьох країн відкидають заплановане на 9 травня святкування 60-ї річниці завершення війни, оскільки вони сприймають цю дату не як день звільнення, а як день окупації. У Польщі теж є така критика. Чому ви, проте, поїдете туди?

- Так, я туди поїду. Наскільки я знаю, прибувають усі політичні лідери. Ми беремо участь, щоб відсвяткувати закінчення Другої світової війни, найбільш кривавої в історії людства, а також перемогу над фашизмом. Я безумовно не поїхав би, якби це була річниця Ялтинської конференції або пакту Молотова-Ріббентропа. Тут зовсім інша конотація. Цей пакт де-факто став для нас поділом і окупацією Польщі двома державами, нацистською Німеччиною і Радянським Союзом. І я дуже добре розумію позиції Латвії, Литви й Естонії, для яких це теж було драматичною подією.

Проблема закінчення Другої світової війни полягає в наступному: СРСР, США і Великобританія поділили сфери впливу. Цього не можна скасувати. Але тут мова йде про моральну оцінку. Президент Буш казав, що Ялтинська конференція була черговим поділом Європи, рішенням, у якому брали участь і американці, але головне, воно не принесло багатьом європейцям волю, волю вирішувати свою долю. Деякі країни в такий спосіб виявилися окупованими, хоча і побічно. Усе це потрібно сказати! Не для того, щоб повернути історію назад, це неможливо. Але потрібно бути чесними і відвертими. Цього ми очікуємо від російської сторони. У Путіна тут великі можливості, щоб, з одного боку, заявити про великий внесок радянських народів, російського народу, у перемогу над фашизмом. Але, з іншого боку, також дати оцінку тому, що відбулося після війни. Ми не чекаємо нічого незвичайного – лише справедливої моральної оцінки того, що відбулося після 1945 року.

- Які конкретні кроки можливі, щоб у найближчі роки пом’якшити важку дискусію між поляками і німцями стосовно теми вигнання і компенсацій?

- Цю війну почала фашистська Німеччина. І ця правда жодним чином не може бути поставлена під сумнів. Усе те, що сталося пізніше, було наслідком цієї війни. Вигнання, перегляд кордонів. Якщо розмова йде в цьому дусі, якщо в нас немає відчуття, що відбувається перегляд історії, спроба вивернути її навиворіт, то ми можемо спілкуватися один з одним. Проблема вигнання стосується як німців, так і поляків. Мільйони поляків були переселені зі східних областей країни.

Моя мати народилася у Вільнюсі. У мене є документ НКВС про примусове переселення. У ньому імена моїх бабусі і дідуся, їхніх трьох дітей, зокрема моєї матері – і маленька примітка: одна валіза. Одна валіза на всю родину. Подібні драми були в історії дуже багатьох народів, і ми повинні виявити тут чуйність і розуміння. Ми завжди повинні пам’ятати, з чого все розпочалося. З фашистів, з Другої світової війни, розв’язаної Гітлером, з 1 вересня 1939 року. Фашисти стерли Польщу як суверенну країну з географічної карти Європи. Це основне питання. Його не потрібно навіть обговорювати, потрібно відповідно до історичної правди прийняти цей факт. Ми тепер разом у ЄС, у НАТО – це майже історичне чудо. У нас повинне бути відчуття безпеки, спільності. А ті, які йдуть у протилежному напрямку, - я не хочу називати їх по іменах - припускаються помилки.

- Чи поділяєте ви думку федерального канцлера Шредера про необхідність реформування НАТО?

- НАТО реально довело свою дієздатність. За більш ніж 50 років і завдяки своєму розширенню воно збільшило не тільки територію безпеки, але й територію демократичних стандартів. Тепер через нові загрози воно повинно змінитися. Це організація, яка відбулася; вона повинна залишатися відкритою, вона повинна зміцнювати трансатлантичну основу. При цьому ми повинні більше говорити про єдину політику безпеки ЄС – але не в конфронтації з НАТО, не замість НАТО. Не копіюючи НАТО, а доповнюючи його, і це покаже, що Європа протягом останніх 50 років теж змінилася. Що вона все більш стає здатною брати відповідальність на себе. От що справді потрібно реформувати, так це ООН. НАТО, навпаки, можна змінити без істотного його реформування.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах