Головна
 

Gazeta Wyborcza: Залаштункова історія революції

19 квітня 2005, 16:44
0
7

"Українська "помаранчева революція" – найбільш драматична подія останніх кількох років у Європі – завершилася без кровопролиття. Завдяки чому? Мудрості можновладців й опозиції? Невиконанню наказів спеціальними силами? Посередництву Заходу, головним чином Польщі?" - пишуть Мартін Босацький і Мартін Войцеховський у польському виданні "Gazeta Wyborcza" за 17 квітня.

- Якби ви спізнилися на один день, можливо, взагалі нема чого було б приїжджати, – заявив Віктор Ющенко польським посередникам 6 грудня 2004 р., після останнього раунду "круглого столу". Тоді було вже очевидно, що переміг мирний варіант. Коли двома тижнями раніше розпочиналося західне посередництво, в Україні більш правдоподібним уявлявся сценарій, який закінчується кровопролиттям.

23 листопада: Дзвінок Кучми

У вівторок, 23 листопада, на другий день масових демонстрацій у Києві, близько полудня Олександру Кваснєвському подзвонив Леонід Кучма. Він уже знав про те, що на Заході наростає критика щодо фальсифікованого другого туру виборів, і йому хотілося переконати Європу в тому, що в його країні нічого страшного не відбувається. Тому він подзвонив до найбільш близького йому політика на Заході, старого приятеля "Сашка" Кваснєвського, який не порвав з ним навіть після скандалів навколо вбивства опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і продажу зброї до Іраку.

Кваснєвський не дав себе переконати. Він пояснив Кучмі, що Європа ставиться до справи серйозно і так просто цього не подарує. При цьому Кваснєвський підкреслював, що в Україні не повинна пролитися кров. Мимохідь він заявив також, що Польща може спробувати допомогти у вирішенні кризи. Про щось конкретне тоді не говорилося.

Тим часом, обстановка в Києві ставала все серйознішою. Владні структури все конкретніше готувалися до силового варіанта. У трикутнику Кучма – Янукович – МВС йшли консультації, чи треба і яким чином "покінчити зі спектаклем на Майдані". Водночас у таборі опозиції з кожною годиною в міру того, як збільшувався натовп, чаша терезів схилялася на бік тих, хто йшов на силове вирішення. Віктор Ющенко самочинно приніс президентську присягу. Увечері Юлія Тимошенко повела кілька тисяч людей на будинок адміністрації президента.

Ющенко теж хотів у вівторок поговорити з Кваснєвським. Цілий день секретаріати намагалися з’єднати їх. Однак спершу Кваснєвський повинен був вирушити на заплановані зустрічі, а потім Ющенко був змушений зайнятися спробою заволодіти – силами натовпу – будинком адміністрації. Розмова відбулася близько півночі. І тоді вперше лідер української опозиції попросив Кваснєвського виступити в ролі посередника. У Кваснєвського не було ще чіткої концепції, однак він із самого початку підкреслював, що посередницька місія повинна бути заходом Європейського Союзу, а не лише Польщі.

Президент подзвонив главі дипломатії ЄС Хав’єру Солані. Польський євродепутат і колишній міністр закордонних справ Броніслав Геремек уже раніше вмовляв Солану розпочати активні кроки в Україні.

- Спершу Солана був невблаганний, однак зрештою  він погодився запросити думку важливих європейських столиць – що вони думають стосовно відправлення місії ЄС до Києва – розповідає джерело, близьке до Кваснєвського.

- Кваснєвський отримав "зелене світло" – зокрема, від канцлера Німеччини Герхарда Шредера. - Однак великого ентузіазму в цій підтримці не було. Німці не домовилися також з Москвою, - про що просив Кваснєвський - що та не буде встромляти палиці в колеса польської місії – каже наш співрозмовник. Реакція президента Франції Жака Ширака була ще прохолоднішою. Проте Кваснєвський одержав підтримку Білого дому.

24 листопада: Поляки в Києві

У середу опівдні  в Президентському палаці у Варшаві зібралося вузьке коло осіб, які мають право вирішального голосу в польській зовнішній політиці. Вирішили надіслати до Києва групу посередників з підготовки можливого візиту президента, хоча це питання ще й не було вирішене остаточно.

Увечері до столиці України прибули: Станіслав Чосек з канцелярії президента, директор департаменту Америки в МЗС Генрік Шлайфер, директор департаменту Східної Європи Войцех Зайончковський, радник прем’єра у справах України Ольга Іваняк. Керівником місії став Яцек Ключковський, особисто знайомий з багатьма українськими політиками. Шлайфер перебував у постійному контакті з дипломатами зі США. Чосек, колишній посол у Москві, повинен був "узяти на себе" контакти з росіянами. Усе, однак, завершилося одною зустріччю з послом Віктором Черномирдіним. Удруге Чосека в посольстві Росії прийняв другорядний чиновник. Розмова велася уривками, а гостеві навіть не запропонували кави. Ключковський, Іваняк і Зайончковський повинні були забезпечити доступ до ключових фігур по обидва боки української барикади.

Група мала з’ясувати, чи існує взагалі в Києві шанс на компроміс, а якщо так, то на яких умовах.

Незабаром після приїзду поляки спілкувалися з главою МЗС Костянтином Грищенком. Хоча він і був членом команди Кучми, Грищенко демонстрував відкритість. МЗС було одним з тих відомств, які найшвидше і практично в повному складі перейшли на бік Ющенка.

- Грищенко заявив нам прямо: вам доведеться поквапитися. Можливо, Кучма піде на компроміс, однак його вплив на силові структури з кожним днем усе меншає і меншає, - згадує Ключковський.

Початок роботи не віщував особливих успіхів. Десь опівночі Ключковський та Іваняк зустрілися з одним з головних радників Ющенка – Олександром Зінченком. Для лідерів опозиції середа була найважчим днем. Виборчком офіційно оголосив про перемогу Януковича, людей на Майдані Незалежності ставало все більше, однак не так, як у перші два дні протестів. Не вдалося заволодіти адміністрацією президента, а плюс до всього влада оголосила про майбутній приїзд до столиці десятків тисяч своїх прихильників. Оточення Ющенка не мало уявлення про те, що має робити далі. Зінченко заявив полякам, що він сумнівається в тому, що посередництво може що-небудь принести. І додав: - Ми йдемо на всіх. Максимум – ми загинемо. Однак, зрештою,  від імені табору Ющенка він заявив, що почне розробляти плани компромісу.

25 листопада: Кучма гримає, але здає

Перша зустріч польської групи з Кучмою відбулася в четвер близько полудня. Розпочалося все жахливо. Кучма довго обвинувачував Захід і поляків в упередженості, кричав, що на Майдані Незалежності стоять лише люди, "оплачувані Березовським і Соросом", скаржився на те, що не може працювати у власних будинках.

- Це була тактика, яку президент Кучма повторював під час наступних зустрічей, – каже Ключковський. – П’ятнадцять хвилин гримати, атакувати, випробовувати витримку співрозмовників. І лише потім, після консультацій зі своїм радником Сергієм Льовочкіним, Кучма переходив до суті справи.

Льовочкін – це дуже цікава фігура. Протягом  останніх місяців ця молода людина з Донецька була першим помічником Кучми. Ні для кого не було секретом те, що він повинен був контролювати президента в інтересах прем’єра Віктора Януковича і його команди з Донецька. Плюс до всього в Льовочкіна були прекрасні контакти з росіянами.

- Однак у певний момент ми зрозуміли, що він грає ні на Януковича, ні на Росію, а насамперед  на самого себе, - каже один з польських посередників в Україні.

Саме Льовочкін уперше в присутності Кучми вимовив ключове слово "пакет". Кучма і його соратники, а також бізнесмени, які підтримували владу (зять президента Віктор Пінчук і глава донецького клану Рінат Ахметов), з якими зустрічалася польська місія, пропонували розділити владу. Наприклад, за принципом: Янукович – президент, Ющенко – прем’єр.

- Це дозволило нам зрозуміти, що українська верхівка аж ніяк не впевнена у своїй перемозі і про всяк випадок готує собі тил, - додає наш співрозмовник.

Це було важливим фактором під час вибору стратегії ведення переговорів. Але в той четвер Л.Кучма довго не хотів нічого чути про посередництво. Він казав, що поляки можуть щонайбільше "закликати агентів залишити Київ".

Упевненість можновладців у Києві, що революція – це великою мірою "польська робота за американські гроші", була абсурдною. Більше того, відносини влади Республіки Польща з українською опозицією були досить прохолодними. Чому? Причин було кілька.

По-перше. Оточення О.Кваснєвського було розчаровано тим, що В.Ющенко не міг схилити своїх прихильників на західній Україні до осуду масових убивств поляків на Волині під час Другої світової війни і до закриття питання про цвинтар "Орлят". По-друге, до суперечок дійшла справа навесні 2004 р. після зустрічі В.Ющенка з О.Кваснєвським у Варшаві. Обидва учасники переговорів домовилися тоді, що зустріч не отримає широкого висвітлення. Тим часом, після повернення В.Ющенка до Києва його штаб почав використовувати цю зустріч у передвиборній боротьбі. Нарешті, слідом за американцями, поляки з подивом сприйняли голосування блоку В.Ющенка щодо питання виведення українських військ з Іраку. "Наша Україна" розділилася в цьому питанні, і як Варшава, так і Вашингтон вважали, що лідер опозиції не може впливати навіть на своє оточення.

Найважливішою була, однак, невіра в силу української опозиції. За кілька місяців до виборів польське посольство в Києві надіслало до Варшави аналітичні матеріали, які свідчили, що українські демократи – це еліта, яка виділилася із суспільства, а її шанси на прихід до влади такі само незначні, як і в лібералів у Росії. Звичайно, були й такі, які думали по-іншому, але превалювали скептичні оцінки.

Польські оцінки змінило отруєння В.Ющенка, візит міністра закордонних справ В.Цимошевича до Києва перед другим туром виборів і його переговори з опозицією, а також блискучі результати В.Ющенка в першому турі голосування, але насамперед, все більша впевненість, що В.Янукович спробує виграти вибори шляхом їхньої фальсифікації. Це б означало для Польщі катастрофу – Захід остаточно поставив би на Україні хрест, а нова влада в Києві була б повністю залежна від Москви. Перед другим туром Варшава мала вже чіткий план з недопущення такого сценарію.

У четвер Л.Кучма погодився, зрештою,  з "незастосуванням сили обома сторонами". Після майже двогодинних переговорів їхні польські учасники вийшли з першою перемогою: президент України погоджувався на "круглий стіл".

Після цих переговорів, а також після інформації про те, що натовп людей привітав Леха Валенсу у Києві, у Президентському палаці у Варшаві було прийнято рішення: вранці наступного дня О.Кваснєвський повинен летіти до Києва. Разом з ним летять Х.Солана і президент Литви Вальдас Адамкус. Всупереч порадам команди з Києва, О.Кваснєвський вирішив летіти вже в п’ятницю вранці, а не ввечері.

Тим часом, ще в четвер увечері В.Янукович не хотів чути ні про які переговори з опозицією. Прем’єр і його оточення все ще вважали, що вони спроможні – можливо, вдаючись до використання сили – провести в життя фальсифіковані підсумки виборів. Полякам казали, що вони не можуть виступати як посередники, тому що "де-факто" є на боці опозиції. В.Янукович, до всього іншого, почував себе особисто зачепленим Л.Валенсою, який, намагаючись проводити посередницькі переговори на прохання опозиції, і вражений небажанням прем’єра вести будь-який діалог, просто йому заявив, що "з народом треба розмовляти". В.Янукович вирішив, що не дозволить себе повчати. На додачу до всього він вважав, що переговори Л.Валенсою є частиною місії О.Кваснєвського і ЄС. Отже, він уже не хотів мати нічого спільного з поляками.

Незважаючи на це, близько півночі емісарам з Варшави вдалося зустрітися з Андрієм Клюєвим, одним з керівників передвиборної кампанії В.Януковича і впливовою особою в його "Партії регіонів". Поляки переконують його, що місія Л.Валенси не має нічого спільного з підготовкою "круглого столу". Вони також відкидають обвинувачення в упередженості: "Ми не граємо разом з В.Ющенком. Ми просто не хочемо, щоб Україною керував президент, не визнаний належним чином світовим співтовариством. Це не відповідає ні вашим, ні нашим інтересам. Ви дійсно хочете, щоб на міжнародній арені до вас ставилися як до Білорусі?

26 листопада: "Круглий стіл"

Після цієї нічної розмови табір Януковича не відмовляється вже, принаймні, формально від своєї участі в "круглому столі". Однак наступна зустріч з його представником, главою штабу прем’єра С.Тігіпком у п’ятницю вранці, є надзвичайно важливою. Тігіпко кричить на поляків і погрожує, що от-от на центр Києва вирушить 20 тис. шахтарів з Донецька, "щоб зняти блокаду установ й уможливити  роботу обраного українським народом президента Януковича".

Сильно занепокоєні Іваняк і Заончковський дзвонять Ключковському. Він асистує в розмові О.Кваснєвському, який щойно приземлився в Києві, з Кучмою. Кваснєвський запитує президента України, чи це не є провокацією. Кучма неприховано нервує: "Ми не так домовлялися, учора була нарада, на якій було вирішено, що всі акції повинні бути припинені, принаймні, на час перебування переговорників!".

Дзвонить, щоб шахтарів не пустили до міста. Ключковский: "Було видно, що Кучма дійсно перестає володіти ситуацією".

Незадовго до полудня кілька тисяч "донецьких" усе-таки з’явилися в центрі столиці. Голодні, утомлені, деякі з них у нетверезому стані, були швидко "втихомирені" київським натовпом – головним чином, жінками, які роздають їм їжу, теплий чай і агітують за помаранчеву революцію. Якби шахтарів було не п’ять, а двадцять тисяч, справа виглядала б інакше? Мабуть, ні.

Важливим є щось інше – у день першого "круглого столу" у Києві табір Януковича все ще вірив, що вдасться силою змінити хід подій, що зможе без допомоги Заходу домогтися перемоги Януковича. Оточення прем’єра вірило в це ще два дні – до неділі, 28 листопада.

Передполудневі переговори О.Кваснєвського і Х.Солани, які готували "круглий стіл", не були легкими. Л.Кучма знову почав з обвинувачення на адресу опозиції і Заходу. Через 10 хвилин після початку атаки президент РП перервав його і запитав: "Леоніде, мені встати і поїхати відразу ж до Варшави?".

Л.Кучма заспокоївся, але все ще продовжував висувати нереальні умови, щоб "круглий стіл" відбувся в нього в резиденції в Кончі-Заспі під Києвом, оскільки "у центр мене не впустять". Потім – щоб перед переговорами була знята блокада установ. Кваснєвському на превелику силу вдалося відмовити його від цих вимог.

Ще гіршою була ситуація з Януковичем. Цей взагалі нізащо на світі не хотів чути про те, щоб за "круглим столом" говорили про повторення голосування. Кваснєвський переконав його зрештою аргументом, що йому нема чого боятися, якщо він вірить у те, що за нього проголосувало на 1 млн. людей більше, ніж за Ющенка. У Януковича залишився ще один аргумент: "Але закон не допускає повторного голосування".

О.Кваснєвський: "Тоді давайте зробимо так, щоб закон це допускав!".

Таким чином, було окреслено напрямок політичного вирішення кризи. Засідання українського "круглого столу" розпочалися в Маріїнському палаці після 17 годин. Господарі – канцелярія Кучми – готувалися до них в останній момент. У поспіху витирали пил, помічники і журналісти протягом трьох годин не отримали навіть води.

За самим столом ситуація була нервозною. Урядова сторона не була підготовлена до переговорів, зате Ющенко прийшов на засідання з купою паперів, що підтверджують фальсифікацію, допущену під час виборів. У нього також були конкретні пропозиції виходу з кризи, розроблені групою його аналітиків (під керівництвом О.Гриценка, тодішнього голови Центру Разумкова, а нині міністра оборони) за сприяння польських переговорників. Янукович не мав нічого. Під час переговорів він залишив Маріїнський палац, щоб порадитися зі своїм штабом. "За мною правда. Ми не відступимо під правом сили", - казав він, упійманий журналістами в кулуарах.

Однак було видно, що перший раунд "круглого столу" був для нього поразкою. Проте західні переговорники, які раніше намагалися зберегти неупередженість, перестали приховувати свою симпатію до табору Ющенка. "Перше засідання "круглого столу" привело до того, що той, хто сумнівався в професіоналізмі Ющенка і його здібностях державного діяча, змушений був переглянути свою позицію", - розповідає один з переговорників.

На пропозицію Кваснєвського була організована телевізійна трансляція засідання Верховного суду, що розглядав скарги, які виникли під час проведення виборів. Для людей у східній Україні ця трансляція була  шоком, який можна порівняти лише з дебатами Валенса – Медович у Польщі у 1988 році.

Голова Держдуми Б.Гризлов, який представляв за "круглим столом" Росію, поводився  абсурдно. Він рідко намагався впливати на хід дискусії, проте зачитував з папірця тези про "іноземну інтервенцію" і "масові підтасування Ющенком результатів виборів у західній Україні". Проте цією тезою опозиція, поляки і Х.Солана скористалися як черговим приводом для повторення голосування.

Переговори затягувалися з ключового питання – повторити вибори повністю (тоді, можливо, вдалося б виключити з них Ющенка) або лише другий тур. Перший раунд "круглого столу" перелому не приніс, Кучма зачитав лише заяву від імені всіх учасників, що сторони конфлікту "відмовляються від застосування сили". Але це було, швидше, формальністю, оскільки одна зі сторін – Янукович і його прихильники – потихеньку схилялися до силового вирішення питання.

27 листопада: Штурмовики і голуби

Тим часом, протести в Києві посилилися і табір Ющенка розділився на радикалів і "голубів". Перші вважали, що потрібно брати владу силою замість того, щоб втягуватися в переговори, тим більше, що на бік революції переходили чергові структури. Офіцери міліції, армії, спецслужб, курсанти Академії МВС у Києві не боялися відкрито виступати на Майдані Незалежності. Чергові міста повідомляли про те, що президентом вважають Ющенка.

"Щоночі  під час засідань Комітету народного порятунку (тимчасового уряду - ред.) зіштовхувалися різні концепції" - розповідає Ю.Луценко, один з головних діячів штабу Ющенка. Більшість хотіла захопити владу, займати нові урядові будинки. Ющенко був рішуче проти цього. Він завзято наполягав на переговорах, абсолютно легальних, і на мирному переході влади. І, як виявилося, він був правий.

Уночі відбувалися дуже цікаві ситуації. Частина опозиційних груп розробляла плани штурму будинку уряду й адміністрації президента, частина відмовляла їх від цих планів. "Я відповідав за блокаду адміністрації Л.Кучми на Банківській вулиці. У нас було розроблено три сценарії штурму", - визнає Т.Стецьків. Найбільш абсурдний передбачав використання приставних сходів. . .біля кордонів міліції і потрапляння на територію будинку так, як штурмували середньовічні замки. "Я регулярно доповідав Ющенку, яка ситуація і які можливості атаки. Але щоразу він був рішуче проти застосування сили. Тоді я обурювався, сьогодні визнаю, що він був правий", - каже Стецьків.

Найактивнішими були прихильники Ю.Тимошенко. Ці хотіли захоплювати все: від міністерств і державних агентств до штабів територіального самоврядування. "Я цілий день стояв на сцені, підігріваючи юрбу, проводив походи по місту, у мене було зовсім розідране горло. А по ночах ходив по Києву і гасив запал людей Юльки", - сміється Луценко.

При цьому запевняв міліціонерів у тому, що ніхто не збирається їх атакувати, щоб вони не мобілізували додаткові сили. Завдяки таким переговорам, не лише Луценку, у Києві, де нон-стоп проходили стотисячні демонстрації, вдавалося зберігати відносний спокій. Протягом  17 днів помаранчевої революції не було зафіксовано жодної сутички з міліцією, хоча оказій було більш ніж достатньо.

У суботу на президентській дачі в Кончі-Заспі відбулася нарада за участю Л.Кучми, В.Януковича і голів силових структур. На думку газети "Нью Йорк Таймс", Янукович вимагав швидкого проведення своєї інавгурації і розгону юрби за допомогою сили. Кучма не погодився. Янукович обвинуватив його в зрадництві.

28 листопада: Похід на Київ

Настала неділя. До обіду Рада безпеки України формалізує рішення, прийняті у Кончі-Заспі, і декларує мирне вирішення кризи. Більше того, Кучма конфіденційно зустрічається в приватній обстановці – уперше за кілька тижнів – з Віктором Ющенком. Останнього супроводжує колишній голова парламенту Іван Плющ. Атмосфера вільна, а тости такі численні, що через кілька годин здивовані охоронці бачать Кучму з помаранчевим шарфом революції на плечах. Співрозмовники розходяться, перебуваючи у дружніх стосунках.

Увечері відбувається щось, чого і сьогодні до кінця не можна пояснити. Влада приймає рішення направити до Києва 10 тисяч озброєних солдатів внутрішніх військ. Невідомо, хто віддав наказ. Малоймовірно, що це зробило керівництво МВС без згоди вищої політичної влади.

До межі міста солдати не доїхали, оскільки опозиція була попереджена про це спецслужбами, які намагалися запобігти кровопролиттю. Армія також пригрозила, що якщо внутрішні війська відкриють вогонь по натовпу, збройні сили "встануть на бік народу".

Кілька наших співрозмовників і в Україні, і в Польщі підтверджують, що без відома Кучми спроба направити війська МВС проти демонстрантів була неможливою. "Він, як і раніше, зберігав контроль над силовими структурами", - непохитно впевнений західний дипломат у Києві.

Так навіщо він віддав такий наказ, якщо кількома годинами раніше він братався з Ющенком?

"Кучма не є політиком високого рівня", - вважає польський політик, який перебував у Києві під час помаранчевої революції, - У нього немає жорстких принципів, виробленої стратегії. Це людина, яка слухає останнього співрозмовника".

На думку іншого польського експерта, можливо, що ввечері 28 листопада оточення Кучми здійснило такий тиск на президента, що той, зрештою,  зламався і на запитання про застосування сили згідливо кивнув головою. А через годину разом з надійними людьми й офіцерами Служби безпеки України почав діяти так, щоб з цього нічого не вийшло. "Злякався, отямився, прозрів – називайте це як хочете, але фактом залишається, що він знову змінив рішення на 180 градусів".

Що унеможливило цей похід? Звичайно той факт, що опозиція швидко про нього дізналася. Звичайно, реакція Служби безпеки й армії. Але також і міжнародний тиск, зокрема Польщі. Пізнього вечора до Кучми і Януковича намагаються додзвонитися лідери або голови МЗС кількох західних держав. Як правило, вони розмовляли не з Кучмою, а з головою його адміністрації Віктором Медведчуком. Однак Кучма знав про мету цих дзвінків. Цього разу вони вимагали, щоб він стримав свою обіцянку не застосовувати силу.

Найгострішою була реакція з боку американців. Вони повідомили президенту, прем’єру і всім керівникам силових структур, що тих, хто проллє в Києві кров, вони розглядатимуть як підозрюваних у скоєні злочину проти людяності з усіма відповідними наслідками. Тобто їхні рахунки за кордоном можуть бути заморожені, а їх самих уряд США розшукуватиме як злочинців.

"Я можу сказати лише одне. Події ввечері 28 листопада не були єдиним випадком, коли застосування сили висіло на волоску. Ми отримали сигнали як мінімум про 3-4 такі акції" - каже близький співробітник Ющенка, категорично не бажаючи розкривати подробиць. - Сподіваюся, що незабаром ви дізнаєтеся про це з офіційних повідомлень генеральної прокуратури".

Перша кривава різанина могла відбутися ще перед першим туром виборів, який пройшов 31 жовтня. Тижнем раніше опозиція організувала масову демонстрацію біля будинку Центрвиборчкому з вимогами проведення чесних виборів. Влада вжила виняткових заходів безпеки. До будинку було підтягнуто бронетранспортери і водомети. Очевидці стверджують, що міліціонери і солдати внутрішніх військ отримали бойові патрони.

Увечері, коли на площі залишилося тільки кілька тисяч осіб, мала місце провокація. Міліціонери стали тіснити лідерів опозиції, кілька людей було побито. У сутичці взяв участь сам Ющенко, його охоронці поклали на землю кількох агресивних підлітків. Під час їхнього особистого огляду виявилося, що всі вони мали при собі посвідчення співробітників спецслужб. "Визнаю, я тримав руку на пістолеті. Якби хто-небудь з нас зробив перший постріл, влада застосувала б силу. На щастя, ми втримали свої нерви", – каже один з охоронців Ющенка.

Усе завершилося легкою бійкою. На щастя, оскільки через годину після зіткнення до табору опозиції прийшли офіцери внутрішніх військ. Вони розповідали, що у разі серйозних зіткнень у них був наказ застосувати вогнепальну зброю проти демонстрантів. Патрони були вже роздані. Однак уже тоді – за місяць до помаранчевої революції – вони переконували, що частина підрозділів направила б зброю проти колег, якби  ті почали стріляти в людей.

1 грудня: Від стіни до стіни

Другий тур "круглого столу" 1 грудня був конкретнішим, хоча не обійшлося без ексцесів. У Кучми траплялися напади агресії стосовно Заходу й опозиції. Він знову почав з довгого списку обвинувачень на адресу Ющенка. Цього разу Ющенко, як і тиждень тому Кваснєвський, запитав: "Мені вийти?".

Кучма прикусив язика. Але того самого дня заявив кореспондентам "Нью-Йорк Таймс", що "юрба не може вирішити долю держави", і порівняв помаранчеву революцію з більшовицькою.

"Кучма протягом  усієї кризи кидався від стіни до стіни. Завдяки волі Бога, під кінець опинився біля тієї, яка була за мирне і демократичне вирішення ситуації", - підсумовує Я.Ключковський.

"На Кучму здійснювався великий тиск з усіх боків, у зв’язку з чим у нього було мінімальне поле для маневрів. Він не міг діяти відкрито. Найважливішим є крок, який, безумовно, є позитивним", - захищає Кучму один з політиків у його найближчому оточенні.

Роль колишнього президента України дійсно є разючою. Перед другим туром "круглого столу" він заявив делегації депутатів від Європарламенту: "Ющенко і так буде президентом. Чому його турбує, стане він ним через три тижні або через три місяці?" Невже дійсно Кучма вірив у перемогу Ющенка, або завбачливо зволікав: "що-небудь придумаю?"

Після другого туру "круглого столу" ці питання не мали значення. Усі зійшлися на тому, що рішення про необхідність повторних виборів і про форму їхнього проведення прийме Верховний суд. Це була велика перемога опозиції, яка відкрила їй шлях до влади.

"Раніше я скептично ставився до переговорів із владою, однак після таких рішень переконався, що вони мають сенс", - каже Стецьків.

3 грудня: Штурму дачі не було

3 грудня Верховний суд прийняв рішення про повторне проведення другого туру виборів через три тижні.

Але в обмін на поступки з боку влади опозиція погодилася на форсовану раніше Кучмою реформу конституції, що обмежує владу президента і створює передумови до того, що у 2006 р. ключовою фігурою в Україні буде прем’єр-міністр. Часто опозиція не бажала йти на цей компроміс, що обмежує прерогативи Ющенка. Вона погрожувала зірвати голосування в парламенті з цього питання. Кучма, у свою чергу, з реформою конституції погоджувався підписати закони, необхідні для повторного проведення другого туру президентських виборів.

"Виник клінч. Ю.Тимошенко й І.Плющ вирішили, що брати треба все або нічого, і в такий спосіб налаштували депутатів від опозиції", - каже Луценко.

Після рішення суду протести в Києві трохи послабли. Частина опозиціонерів блокувала дачу Кучми біля міста, що довело президента до білої гарячки. Коли його дочка хотіла поїхати в Київ, розлютований Кучма подзвонив Ющенку, щоб її пропустили. Блокадою дачі керували київські коменданти Луценко, Стецьків і депутат В.Філенко. У день голосування над поправками до конституції вони оголосили своїм колегам, що є можливість узяти владу без поступок. Просто потрібно взяти штурмом дачу Кучми. Запропонували, щоб у перших лавах ішли депутати, оскільки може пролитися кров.

"Більшість наших колег злякалася і проголосувала за внесення поправок до конституції. Такі лаштунки історичного компромісу", - сміється Стецьків.

"У сенсі тиску на владу роль Польщі і Заходу мала ключове значення, - каже професор М.Попович, директор Інституту філософії Академії наук України, - хоча я і далекий від створення народних міфів, повинен підкреслити, що без Майдану Незалежності не було б місця для посередницької місії. Усе розійшлося б по швах. Революцію зробив український народ, і це він її виграв. А світ йому лише допомагав".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах