Головна
 

КП: Чи легко бути москалем?

27 квітня 2005, 18:01
0
8

Кореспонденти російської газети "Комсомольская правда" Олександр Мєшков і Юрій Снєгірьов "вирушили до Західної України, щоб думати, розмовляти і відчувати по-російському". Про результати поїздки вони пишуть у статті "Чи легко бути москалем?", опублікованій 27 квітня.

Невдовзі після перемоги помаранчевої революції проповзли тривожні чутки про люті заходи стосовно носіїв російської мови на Івано-Франківщині. Нібито жорстокі українці вивели новий вид громадських працівників - "мовну поліцію". Патріоти державної мови з хрусткими мандатами шастають по вулицях і дискотеках, школах та інститутах і хапають усіх тих, хто розмовляє "вєлікім і могучім". Наші російські серця гнівно застукали. І редакція призначила нас черговими москалями на батьківщині самого Степана Бандери.

Покидавши всі свої справи, ми купили квитки до Івано-Франківська і занурилися в безодню філологічної битви...

Його звали Роберт

0,5 прекрасно ділиться на три, особливо в поїзді. Наш попутник москвич Роберт спочатку не створював враження відважного мандрівника. Міцно збитий, невисокий дідок їхав у Трускавець підлікувати натруджені нирки. Ми й наливати йому спочатку не думали.

- Нирки почекають! - заспокоїв нас Роберт і рішуче підставив кухоль.

Через десять хвилин ми з відкритими ротами слухали розповідь Роберта про національні особливості лікування нирок у Трускавці.

...Це було в суворому 1993 році. Відставний полковник Роберт разом з дружиною оселився в санаторії "Каштан". Щоранку на балкончику він робив зарядку, а потім ішов пити цілющу воду. Зарядка його і підвела. Проникливі націоналісти по ранкових вправах швидко вирахували в ньому бойового офіцера. Викликали за підробленою телеграмою дружину додому, а самі розпочали ліквідацію полковника.

- Вечір. Сиджу в номері. Дивлюся телевізор, - розповідає Роберт. - У двері стали ломитися. Зрозумів, що це по мою офіцерську честь. Хотів було піти у відступ через балкон, але тут двері під ударами супротивника вилетіли. На порозі стояли два амбали. Вони кричали, що зараз викинуть мене з четвертого поверху. А мені ж сімдесят літ – старий я для таких польотів. За молодих років займався метанням диска та ще працював інструктором з кунг-фу. Отже схопив зі столу скляне блюдце і метнув у першого.

...Блюдце зі звуком циркулярної пилки скальпувало нападника і розкришилося об стіну. Другого амбала Роберт вирубив прицільним ударом по чоловічому корінчику. Але в коридорі були і третій, і четвертий! На шум збіглися перелякані пацієнти. Розпочалася тиснява. Це і врятувало полковника. Націоналісти, підібравши поранених, залишили поле бою. Пообіцяли повернутися. Роберт пішов до директора здравниці зі скаргою на порушників санаторного режиму. І викликав міліцію.

- Я вас розумію, - пожалів Роберта директор, - але зробити нічого не можу. Дам вам гарного теслю – він полагодить двері. Але ви самі будьте обережнішим. А ще краще – їдьте, поки цілі.

Міліція так і не приїхала. Роберт, не долікувавшись, повернувся в Москву. А тепер от знову їде в той самий санаторій.

- Вам що, жити набридло? - хором закричали ми.

- А де ще мені знайти такі води? - розвів руками Роберт. - На Карлові Вари грошей немає. До того ж я навчився вітатися українською, та й зарядку на людях більше не робитиму.

Після такої розповіді нам якось відразу перехотілося їхати до Західної України. Тарілки ми метаємо кепсько, та й з кунг-фу в нас з дитинства не склалося.

Дуже страшне кіно

...Ми йшли вулицею Д. Дудаєва в Івано-Франківську, напружено оглядаючись по боках і щомиті очікуючи нападу затятих націоналістів.

- Може, це вулиця якого-небудь іншого Дудаєва? Дмитра або Дормидонта? - пошепки припустив Саша Мєшков.

- Так ні, того самого, - ще тихіше відповів Юрій Снєгірьов.

З цієї хвилини ми вирішили дотримуватися законів конспірації і називати себе вигаданими іменами – Юрасик і Сашко. А вглядівши двох міліціонерів, ми легкодухо вичавили із себе усмішечки і привітали їх найчистішою державною мовою:

- Здоровенькі були!

Міліціонери здивовано подивилися на нас і навіщось віддали честь.

Навколо всі, як змовилися, розмовляли рідною мовою. Над нами нависали слова українською: "Перукарня", "Книгарня", "Готель", "Колиба", "Зупинка". Що вони означали, без словника не розбереш. Єдиними світлими плямами в цьому мовному мороці були міні-спідниці молодих івано-франківчанок та рідний мат вантажників з магазину "Ковбаси". Знайомі слова на чужині чарували вухо, а предмети дамського туалету, які були ненабагато довші за пов’язку на стегнах якоїсь провінційної зімбабв’янки, - око. З вантажниками ми б ще знайшли спільну мову. А от познайомитися з носительками міні-спідниць було складніше. Ми навіть не могли запросити на чашку кави, оскільки, до нашого жаху, навіть "кофе" українською називається "кава".

На очі нам трапилася міська газета "Західний кур’єр". Покопирсавшись у словниках, ми зрозуміли, що перед нами номер від 20 січня 2005 року "Західного кур’єра". Там чорним по білому написано, що місто захлиснула москальська та англійська мова. І для боротьби з цими ганебними явищами щирим патріотам необхідно згуртуватися і доповідати безпосередньо про всі обурливі випадки в мерію по телефону. І номер.

Ми поглянули один на одного. Руки мимоволі потяглися до апарата. Підступний Юрасик вирішив здати Сашка: той безсоромно розмовляє по-москальськи з Юрасиком. А Сашко побажав поскаржитися на Юрасика з того самого приводу, та ще й тому, що він хропе незрозумілою мовою. На тому кінці відповіли українською, і ми наввипередки стали "стукати" один на одного.

Але ми не врахували одного. Скаржилися ми своєю рідною мовою. А в трубці навідріз відмовлялися розуміти наш шляхетний гнів по-російськи. Співробітництва не вийшло.

Ми ввімкнули телевізор, щоб хоч трохи увібрати в себе української мови. На екрані миготіли знайомі до болю обличчя мексиканського серіалу.

- Доброго ранку, Педро! Я тебе не розумію!

- Я рахую до трьох! Викиньте з голови дурницю, дядьку Родріго, і сховайтеся в цьому будинку!

- Хуаніто! Ради нашого кохання! Робити аборт дуже погано для здоров’я!

Через пару годин бразильсько-мексиканського катування ми відчули себе досить освіченими для спілкування справжньою українською мовою. Ми розгадали страшну таємницю: треба брати російські слова, безбожно перекручувати їх, переставляючи наголоси і змінюючи закінчення. Тоді українці почнуть цікавитися твоїми вправами, а там, дивись, і зрозуміють!

Щоб перевірити нашу кваліфікацію, ми вирушили до головного націоналіста в Україні. До виконуючого обов’язки голови центрального комітету Організації українських націоналістів Віталія Цаповича. Нехай нас повбивають! Але ми дізнаємося: чого нас, москалів, не кохають (подаємо цю фразу дослівно, як зазначено в оригіналі, - ред. Кор.net) на Західній Україні!

Скромна чарівність націоналізму

Штаб ОУН розташований на вулиці імені лідера Руху В. Чорновола (колишньої Пушкіна). Один цей факт змусить тремтіти від страху будь-якого москаля. Біля під’їзду стояли лаковані "Лендкруїзери", "Лексуси" і БМВ. Так ось на яких "чорних воронках" українські націоналісти їздять містом і хапають усіх, хто посміє назвати пиво півом!

КП: Грізний лідер українських націоналістів Віталій Цапович себе під Бандерою чистить (Фото Юрія Снєгірьова, КП)

 

 

Неприступний охоронець подивився згори вниз, все-таки розпізнавши в нас національну меншість.

- До Цаповича! - чистою українською пробасили ми.

- Будь ласка! – відповів охоронець і мовчки провів до крихітної кімнатки.

На нас зі стіни суворо дивився сам Степан Бандера і ще два незнайомці в мундирах часів третього рейха. Ми не відразу помітили худенького молодого чоловічка з акуратним проділом і кайзерівськими вусами. Відчувалося, що проділ і вуси займають у його житті не останнє місце.

Згадавши Мюллера, Шелленберга і самого Бормана із "Сімнадцяти миттєвостей весни", ми зрозуміли, що брехати і замовчуватися тут даремно, і показали московські редакційні посвідчення.

- Сідайте! Я вам вірю! - сказав чистою російською Віталій Цапович і навіть не став переписувати наші прізвища.

- А це ваші машини там, біля під’їзду? – посмілішали ми.

- О, якщо б наші! Це комерційна фірма нам кімнату здає. Адже ми політична партія – живемо на пожертвування і внески.

- А чи правда, що за російську мову в місті можна і по писку схопить, і на штраф нарватися? - остаточно посмілішали ми, про всяк випадок прикриваючись портфелем.

Цапович розсміявся:

- Уперше чую! У нас навіть на останньому з’їзді два доповідачі виступали російською. І нічого їм не було. Та й ми з вами, перепрошую, розмовляємо не івритом. Усе це підступ реакційних політиків з Москви! Провокація!

І Цапович добре поставленим голосом прочитав нам коротеньку лекцію, хвилин на сорок, про чільну роль Організації українських націоналістів у розпаленні дружби між народами. З неї ми дізналися, що хоч вулиця Пушкіна й перейменована, для екстремальних аматорів поезії залишився цілий неперейменований Пушкінський бульвар, яким вони можуть гуляти куди завгодно. Що і легендарний Степан Бандера, і двоє його соратників, які висять на стіні, хоч і вбивали цивільне населення, але з кращих міркувань. Боролися ж вони, зрештою, з комунізмом, а не з росіянами. Хто винуватий, що росіяни були найбільш непохитними ленінцями і їх доводилося вішати з профілактичною метою? І що НКВС і СМЕРШ у Прикарпатті теж повбивали чимало народу. Ми хотіли заперечити Цаповичу, що дивізія СС "Галичина", ветеранів якої вшановують щоосені в Івано-Франківську, уже засуджена в Нюрнберзі, а кати з НКВС, на жаль, ще ні. Але не стали загострювати міжнаціональні відносини, які щойно так добре стали налагоджуватися. Ми розсталися без обіймів, але й морди один одному не набили.

З ДОСЬЄ "КП"

У червні 2004 року міськрада Івано-Франківська прийняла скандальну "Програму розвитку і функціонування української мови в місті Івано-Франківську на 2004-2006 роки". Зокрема, там зазначено, що "у межах навчальних закладів усіх форм власності спілкування здійснюється державною українською мовою". Міське управління культури зобов’язується анонсувати і проводити всі видовищні заходи українською, а у громадському транспорті необхідно виключити звучання пісень недержавною мовою.

Повинен бути створений комітет громадського мовного контролю, членам якого міськвиконком видасть посвідчення встановленого зразка. Комітетники зобов’язані стежити за виконанням цієї програми. Але що робити з російськомовними порушниками, у програмі не сказано ані слова.

Продовження матеріалу є доступним у паперовій "КП" від 27 квітня і на сайті http://pda.kp.ru.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах