Головна
 

ВН: "Україна приречена на регіональне лідерство"

Корреспондент.net, 15 червня 2005, 13:10
0
5

Про актуальні питання україно-російських відносин київському кореспондентові "Время новостей" Світлані Степаненко розповів глава МЗС України Борис Тарасюк.

- Влада країни говорить про інтерес і до Євросоюзу, і до Єдиного економічного простору (ЄЕП) за участю Росії. Невже Україна повертається до колишньої політики багатовекторності?

- Нова влада не має нічого спільного з «багатовекторністю» епохи екс-президента Леоніда Кучми. Тоді було підмінено поняття -- на шкоду декларованій політиці інтеграції України в ЄС і НАТО відбувся нахил у розвитку відносин на схід. Колишня влада створила хаос у системі зовнішніх відносин, змусила партнерів України вгадувати, який же насправді наш зовнішньополітичний курс. Нині й у Москві, і в Брюсселі, й у Вашингтоні знають, що наш зовнішньополітичний пріоритет -- європейська і євроатлантична інтеграція. Решта інтеграційних проектів можуть бути реалізовані лише тою мірою, якою вони не суперечать цьому головному пріоритету. Було б нерозумно порушувати питання про вибір між Сходом і Заходом або про відмову від відносин з Росією за рахунок співробітництва з ЄС. Це принцип не "або", а "і європейська інтеграція, і добросусідські відносини з Росією". Україна має намір провадити активну зовнішню політику у всіх сферах і в усіх напрямах, де є її національні інтереси. Називати цей курс "багатовекторним", "прозахідним" або "просхідним" - значить давати йому спрощене до примітивності потрактування. Нинішню політику варто вважати проукраїнською.

- Як вплинуть негативні підсумки референдумів щодо евроконституції у Франції та Нідерландах на перспективи приєднання України до ЄС?

- Дві країни - члени ЄС не ратифікували євроконституцію. Але це не провал ідеї ЄС і не удар по розширенню організації. Це насамперед виникнення труднощів на шляху тіснішої інтеграції в рамках ЄС, що могла б у перспективі перетворити Євросоюз у конфедерацію або навіть федерацію. Ситуація, що склалася в результаті проведених референдумів, не відобразиться прямо на перспективах членства України в ЄС, хоча вплине - тепер країни ЄС будуть більше часу приділяти вирішенню цієї внутрішньої проблеми. Відкласти або зупинити рух України в ЄС нереально, це наше внутрішнє, домашнє завдання. Ми самі маємо відчути, коли реально зможемо подати заявку на членство в ЄС. Глибоко переконаний, такий крок треба робити, але з козирями на руках, над чим і буде працювати український уряд цього року.

- Коли Україна розраховує вступити в НАТО?

- У травні 2002 року рада нацбезпеки й оборони України затвердила Стратегію України на членство в НАТО, і це підтримали 263 народних депутатів у відповідній постанові Верховної ради України. З відходом Леоніда Кучми Україна повернулася на шлях демократичного розвитку, подолала головний бар’єр на шляху в НАТО - виконання політичних критеріїв. Рішення, ухвалені 21 квітня у Вільнюсі на засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні керівників зовнішньополітичних відомств, виводять нас на принципово новий рівень відносин - інтенсивний діалог з питань членства в Альянсі. Цей етап співробітництва з організацією пройшли всі її нинішні члени. Наступним кроком стане перехід України до Плану дій щодо членства в НАТО. Потрібен не один рік, щоб наша держава реалізувала курс на приєднання до цієї організації. Головне завдання тут - це забезпечити широку підтримку ідеї членства в НАТО в українському суспільстві, що передбачає проведення серйозної інформаційно-роз’яснювальної роботи з боку української політичної еліти.

- Чи братиме Україна участь у Єдиному економічному просторі? Леонід Кучма підписав Угоду про формування ЄЕП із застереженням, відповідно до якого "Україна буде брати участь у формуванні і функціонуванні ЄЕП у межах, що відповідають конституції України".

- Україна розглядає проект ЕЭП як один зі способів поглиблення торгово-економічного співробітництва на пострадянському просторі, де пріоритетом є формування зони вільної торгівлі. На сьогоднішній день поки важко сказати, чи матиме ЄЕП для України більшу цінність, ніж розвиток двосторонніх відносин окремо з Росією, Білоруссю, Казахстаном або спроба створити зону вільної торгівлі в межах неефективної СНД. Щоб з’ясувати, чи не суперечить угода про ЄЕП конституції України, МЗС запропонує президентові розглянути можливість звернення або його, або уряду до конституційного суду. Президент і ухвалить остаточне рішення про доцільність і зміст такого запиту.

- Тобто Україна не зможе підписувати документи в межах ЄЕП до рішення конституційного суду?

- Таких обмежень немає. Виконавча влада повноважна продовжувати переговори. Але вона змушена буде перервати їх, якщо конституційний суд ухвалить остаточне і негативне рішення щодо ЄЕП.

- Що мав на увазі президент Віктор Ющенко, коли говорив, що в межах ЕЭП згодом може бути створено наднаціональний орган?

- Це висловлювання було або помилково приписано президентові, або перекручено. Віктор Ющенко незмінно підкреслював, що Україна готова співпрацювати в межах ЄЕП тією мірою, якою це не суперечить стратегічному курсу на членство в ЄС і СОТ. Президент і уряд ніколи не заперечували можливості створення зони вільної торгівлі в межах ЄЕП. Наднаціональний орган у тому вигляді, у якому його закладено в угоді про ЄЕП, є неприйнятним для нас, оскільки передбачає нерівноправні відносини між країнами - членами організації. Крім того, наднаціональний орган втручається в розподіл конституційних повноважень між різними галузями української влади.

- Ви назвали СНД неефективним.  Чи означає це, що Україна вийде з його складу?

- Україна ніколи не мала статусу члена СНД, оскільки не приєдналася до статуту організації. Разом з тим, за Біловезькими угодами Україна має статус його засновника й учасника. 1991 року, під час ратифікації Угоди про створення СНД, парламент висловив цілу низку зауважень, які разом із наступною заявою Верховної ради про участь у СНД й Основними напрямами зовнішньої політики визначають офіційну і незмінну позицію країни щодо цієї організації. Зокрема, Україна не розглядає СНД як суб’єкт міжнародного права і виступає проти створення будь-яких органів СНД наднаціонального характеру. Ми від самого початку сприймали СНД як механізм цивілізованого розлучення. У цьому сенсі організація виконала свою роль, це визнає і російська сторона. Нездатність СНД сприяти вирішенню регіональних конфліктів, створенню з 1994 року зони вільної торгівлі, у якій зацікавлені практично всі країни Співдружності, надмірна політизація і захоплення створенням координаційних органів викликали кризу довіри до цієї організації.

- Москва підозрює, що об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдавії (ГУАМ), де лідирує Україна, має за мету суперництво з Росією на пострадянському просторі. Наскільки є обґрунтованою така думка?

- Ми  не маємо нічого проти інтересів Росії. В Україні немає серйозних політичних сил, які б виступали за конфронтацію з Москвою. Кожна держава з потужним потенціалом має право претендувати на роль регіонального лідера. Скажімо, Казахстан може посісти це місце в Центральній Азії, роль Росії важко переоцінити у створенні загальноєвропейського простору демократії і верховенства права, зміцненні стабільності на цілому континенті. Настав час визнати, що й Україна має свої національні інтереси в Центральній, Східній Європі, Балтії, країнах чорноморсько-каспійського регіону. За президента Кучми Україна не відігравала в ГУАМ ролі регіонального лідера, хоча завдяки своєму потенціалу була приречена на це. Після зміни керівництва в Азербайджані, Молдавії, Україні та Грузії у ГУАМ відкрився другий подих. Це продемонстрував квітневий самміт у Кишиневі, де лідери держав вирішили трансформувати ГУАМ у повноцінну регіональну організацію з іншою назвою та структурою. Її секретаріат буде розташовано у Києві, а головною метою стане не протидія кому-небудь, а розвиток співробітництва між державами-членами у сферах, де ми маємо спільні інтереси.

- Чи буде переглянуто умови базування Чорноморського флоту Росії в Криму?

- 1997 року Україна і Росія уклали три базових угоди, які визначили статус і умови тимчасового перебування Чорноморського флоту Росії на території України до 2017 року. Цю виняткову ситуацію навіть згадано в перехідних положеннях конституції, яка забороняє розташування в країні іноземних військових баз. Ані колишня, ні нинішня влада України не ставлять під сумнів терміни перебування російського флоту в Криму. Проте є чимало проблем, пов’язаних з браком правової бази або з довільним трактуванням угод російськими військовими моряками. Наприклад, Чорноморський флот Росії досі порядкує навігаційними гідрографічними засобами забезпечення безпеки мореплавства, яких, відповідно до чинних домовленостей, йому в оренду не передавали. Виникає парадокс - Україна відповідає за безпеку мореплавства у своїх територіальних водах, а засобами забезпеченню безпеки керує флот сусідньої держави. Державні органи України подали до кримських судів позови щодо 102 таких об’єктів вартістю близько 90 млн дол. І це не поодинокі факти. Цілком дотримуючись угод, Україна наполягає на тому, що їх має виконувати і російська сторона.

- У Раді звучать заклики збільшити орендну плату для російського флоту з 98 млн до 10 млрд дол. на рік. Таке можливо?

- Нинішня плата за оренду земельних ділянок і розташованих на них об’єктів, як передбачено на момент підписання угод, складає 97,75 млн. дол. на рік. На думку фахівців, вона неадекватна їх реальній вартості. Ми хочемо знати обсяг орендної плати, виходячи з внутрішніх і світових цін. Для цього треба провести інвентаризацію об’єктів, землі, оцінити стан екології. Великі кошти недоотримав бюджет через те, що Чорноморський флот Росії, наприклад, незаконно використовує 75 земельних ділянок, через це наші втрати сягають1,5 млн. гривень щороку, або ж незаконно здає причали в оренду з комерційною метою у бухтах Козача і Південна. Українське законодавство порушують постійно. Інспекційних груп екологів не допускають до місць забруднення. Наприклад, у Севастополі ходять російські військові патрулі, працює військова прокуратура і відділення ФСБ Росії. Цілі квартали міста закрито для вільного відвідування.

- Однією з умов членства України в ЄС є впорядкування кордонів із Росією. Який стан справ у цій галузі?

- У січні 2003 року підписано Договір між Україною і Росією про державний кордон, відповідно до якого на карти нанесено майже 2 тис. км сухопутного кордону. Для проведення демаркації, тобто нанесення кордону на місцевість, потрібно кілька років. Швидкість роботи залежить від наявності політичної волі і відповідних засобів. Поки їх недостатньо, щоб зупинити контрабанду, перевезення наркотиків і нелегальну міграцію. Дехто в Росії сподівається, що якщо затягти процес, Україна відмовиться впорядковувати кордони відповідно до міжнародних норм. Це ілюзії. Звичайно, облаштованість російсько-українського кордону відрізняється від стану наших західних кордонів, оскільки в часи СРСР вони розділяли не країни, а ворожі блоки.

- Як щодо розмежування Азово-Керченської акваторії?  Чи є предметом обговорення права Росії на острів Коса Тузла?

- Острів Коса Тузла є українською територією, і цього ніхто не ставить під сумнів. 1991 року, після розпаду СРСР, за державні кордони було визнано адміністративні кордони Радянського Союзу. Кордон між Кримом і Краснодарським краєм у Керченській протоці було чітко визначено радянськими державними органами 1940 року. 1954 року Україна одержала острів Коса Тузла разом із Кримською областю. Будівництво російської дамби  2003 року не було дружнім кроком. Наслідком його стало, крім усього решти, погіршення екології і гідрографічної ситуації в акваторії. Проте недружні заяви і дискусії залишилися в минулому. Це питання вичерпано.

- На якому етапі перебувають переговори з Росією про розмежування Керченської протоки?

- Україна виходить з того, що державний кордон у Керченській протоці відповідає радянському адміністративному кордону між Українською РСР і РСФСР. Позиція російської сторони не враховує цю розмежувальну лінію. Звучать абсурдні заяви, що контроль України над Керч-Єнікальським каналом дозволить відкрити кораблям НАТО прохід в Азовське море, а звідти -- у води Росії. Це неможливо навіть технічно. Україна вважає такі аргументи штучними і виходить із принципу непорушності кордонів. Крім того, українська сторона строго дотримується положень Договору з Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, відповідно до якого українським і російським суднам забезпечено в цій акваторії цілковиту свободу судноплавства.

- Чи знайдено компроміс щодо кордонів у Азовському морі? Адже Україні може дістатися велика частина цієї акваторії?

- У часи СРСР адміністративного кордону тут не було, але обидві делегації дійшли спільного розуміння методів делімітації. Є усі підстави сподіватися, що цього року доручення президентів про розмежування морських просторів буде виконано. Відповідно до норм міжнародного морського права за розділу кордонів враховують такі фактори, як пропорційність довжин берегових ліній, їх довжина, рівновіддаленість від берегових точок тощо. Як відомо, російська берегова лінія має набагато меншу довжину, чим українська.

- Як Москва і Київ будуть ділити Чорне море?

- Це не так складно, як проведення державного кордону в Азовському морі. Але поділ акваторії Чорного моря має починатися від точки держкордону в Керченській протоці. Оскільки російська сторона поставила її під сумнів, то поступу в цьому питанні немає.

- Якщо сторони не дійдуть компромісу, чи можна вдатися до міжнародних механізмів врегулювання ситуації з Азово-Керченською акваторією?

- Теоретично така можливість існує. Питання в тому, чи варто до цього вдаватися. Характер відносин між нашими сторонами дозволяє сподіватися на вироблення спільної позиції на двосторонньому рівні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах