Головна
 

Yтро.Ru: Росія – не братня країна. Інтерв’ю з Андрієм Шкілем

9 листопада 2005, 14:42
0
5

"Навіть ідеологічні супротивники лідера українських націоналістів Андрія Шкіля погоджуються, що ця людина здатна на Вчинок", - пише Олександр Трифонов, журналіст російського інтернет-видання Yтро.Ru.

У 2001 р. він став одним з перших, хто очолив акції опозиції. За що потрапив до в’язниці, і зміг вийти на волю лише після обрання депутатом Верховної ради.

Пан Андрій люб’язно погодився пояснити російському читачу, яким він бачить національне питання в сучасній Україні, що чекає російськомовне населення республіки і як позиціонують себе нинішні українські націоналісти.

"Yтро": У російській пресі багато кажуть про так званий процес "українізації" східної частини України, Криму і деяких інших земель. Що ви можете сказати з цього приводу?

Андрій Шкіль: Почнемо з того, що ніякої "українізації" не відбувається. Є мода на Україну і все українське, є українська мова як складова сучасної культури країни. Такий тріумвірат. Він склався, оскільки запрацювало громадянське суспільство. От і все. Збільшення обсягів чогось "українського" за рахунок тиску державних структур немає. Так само немає згортання процесів фінансування чого-небудь "не українського".

"Y": Іншими словами, це природний процес?

А.Ш.: Так, на рівні моди. Чому складання цього тріумвірату стало результатом подій? Ми усвідомили, де живемо. Біда, знаєте, приходить не питаючи. Торік ми боролися, щоб працювала Конституція. Сьогодні природним результатом тієї боротьби стала мода на національне.

Повертаючись до "українізації". Тут завжди існував білінгвізм – явище унікальне. Навіть на ТБ вважається природним, якщо журналіст ставить запитання українською, а співрозмовник відповідає російською, і навпаки. Зараз прийшло розуміння, що знання багатьох мов – це добре, а двомовність збіднює обидві мови. За останніми опитуваннями, уже 76% населення хочуть отримувати інформацію українською мовою. Їхня кількість кожного року збільшується.

Якщо ми кажемо про збереження російськомовних каналів ТБ, то я не бачу проблеми. Україна однією з перших заявила про відхід від державних медіаструктур. Ми не боїмося пускати ринкові відносини в "національне". Не витримує конкуренції російськомовне ТБ України з російськомовними каналами Росії – воно закриється. Витримує – нехай залишається. Проблема в тому, що українське телебачення поки володіє низькою конкурентною здатністю порівняно з російським.

Проблема мови штучно перебільшена. Тут немає політики – це чисто медіатехнологічні речі. З іншого боку, російська мова в Україні є вторинною порівняно з російською в Росії. Не можна йти у вторинність. Але на милування нема силування, якщо ми кажемо про українську мову.

Підсумовуючи: в Україні не відбулося культурної революції, але є відхід із застою.

"Y": Як, на вашу думку, розвиватиметься українське суспільство? Куди воно рухається?

А.Ш.: Відбуватимуться дивні процеси, схожі на ті, що спостерігалися недавно в республіках колишньої Югославії, Чехії і Польщі. Звичайно, це різні країни, але всі вони слов’янські, що їх об’єднує. Там скрізь суспільство звернулося до своїх коренів і пішло від міфів. Вони ввійшли до ЄС і НАТО, інтегрувалися в європейські структури, але водночас там розквітла національна культура. Подивіться, наприклад, що відбувається з національною музикою в Польщі, як динамічно вона розвивається.

"Y": Фольклор розвивається?

А.Ш.: Ні, саме що не фольклор, а музика, що базується на національній польській традиції. Може, ви не знаєте, але навіть у колишній Югославії війна, як не парадоксально, прибрала міфи. Серби і хорвати слухають національну музику один одного. Чехія, найбільш неслов’янська за культурою зі слов’янських країн, за 15 років пішла від бідності і, одночасно, повернулася до джерел.

"Y": По-вашому виходить, українське суспільство більше орієнтується на Східну Європу. А Росія як братня країна, рух у її бік можливий?

А.Ш.: Росія для нас – інша країна.

"Y": І все?

А.Ш.: Так. Що означає "братня"? "По-братньому" заїхали до Чехословаччини танками. Пам’ятаєте? Ви кажете – давайте по-братньому. А ми кажемо – ні. Давайте по справедливості. Партнерство з Росією є і буде, але тепер воно буде чесним. Гроші повинні працювати, тому російський капітал неминуче прийде сюди, а український – до Росії. При цьому російських грошей прийде більше, ніж наших, ми це усвідомлюємо.

"Y": З російськими капіталами неминуче прийде вплив. Наприклад, у тій самій медіасфері.

А.Ш.: Зрозумійте, повернення вже не буде. "Кучмізм" скінчився, з ним пішли "придворні поети і письменники", цензура та інше. Журналісти розсмакували свободу слова. Зараз треба незважаючи ні на що розвивати український контент. Робити експерименти, працювати. Думаю, рік-два, і в нас з’являться конкурентноздатні українські медіа. Деякі російські видання відчуватимуть себе незатишно.

"Y": У Росії мешкають кілька мільйонів представників української діаспори. Нова влада або націоналісти звернуть свою увагу на українців у Росії?

А.Ш.: Почнемо з дефініцій. Не можна казати про "український народ" або народи України. Ми кажемо "нація", і це збірне поняття. Українська нація – ті, хто живе в Україні, хочуть жити в Україні і їм подобається тут жити.

Українська діаспора в Росії – важлива складова нації Росії. Розумієте? Раніше Україна не помічала свою східну діаспору, оскільки організованою її частиною була діаспора в країнах Заходу. Тепер нам важливо мати глибоке співробітництво зі східною діаспорою. Українською діаспорою зобов’язана займатися держава Україна. У бюджеті має бути окремий рядок на задоволення їхніх потреб.

"Y": У Росії немає жодної української національної школи.

А.Ш.: Це неправильно, але вся провина лягає на плечі України. Треба чітко й активно працювати. Брати приклад з Церков, вони їдуть до "вірних".

"Y": А якщо не вдається щось пролобіювати за кордоном? Використовувати ще якісь інструменти впливу?

А.Ш.: Тема повинна бути добре озвучена. Не так, що "наших б’ють", а "є українська діаспора в Росії, треба обстоювати її інтереси". Громадські організації повинні впливати на діаспору, щоб вони збиралися не лише вареники їсти. Але цей рух зобов’язаний іти на зустрічних курсах. Україна з одного боку, діаспора – з іншого.

"Y": А в чому взагалі інтерес зберігати свою діаспору, якщо вона не входить до нації?

А.Ш.: По-перше, тих, хто не адаптувався в Росії, треба повертати на батьківщину. Далі, українська діаспора має можливості впливати на деякі процеси. Якщо діаспора сигналізує, що все гаразд, у Росії їм комфортно, то й частину зовні недружніх сигналів ми сприйматимемо лише як тактичні ходи Росії.

"Y": Росія повинна опікуватися російськомовним населенням України?

А.Ш.: Вони хочуть інтегруватися в українське суспільство, вивчити мову. Росія не повинна опікуватися цими людьми.

"Y":  Чи всі хочуть інтегруватися, зокрема вчити українську мову?

А.Ш.: Більшість хочуть. Виняток становлять етнічні співтовариства, які мали в Радянському Союзі на території України привілейований статус. Наприклад, угорці й румуни. Треба враховувати й те, що ніхто не закликає до насильницької інтеграції. Звичайно, найскладніше інтегруватися російськомовним, але тут усе залежить від людини. Толерантні люди усвідомлюють: неконфліктна ситуація краще за будь-який конфлікт. Молодь краще розуміє важливість інтеграції, зі старшим поколінням є проблеми. Молоді люди, приїжджаючи жити в Україну, спокійно вчать державну мову. Уже ніде не почуєш, як за союзних часів: навіщо мені ця українська.

"Y": Багато говориться про переведення навчання на українську.

А.Ш.: Ми не перейшли на українську мову навчання. Так, на школах і садках повісили таблички українською мовою, але більшість учителів соромляться своєї української. Спочатку необхідно створити інфраструктуру для мови, а потім уже йти до садків зі школами.

Потрібні мультики і фільми, книги і журнали українською, треба прив’язувати людину до країни. У нас же сьогодні усі фільми на DVD і відео російською. Є проблема – легальні виробники фільмів у США не можуть сертифікувати продукцію українською. Нібито немає кваліфікованих перекладачів. Хоча нас там, слава Богу, півтора мільйони. Я гадаю, можна вирішити проблему, якщо захотіти.

Тільки зараз стало можливо казати про красиву українську книгу для дітей. Особисто я до цього часу не бачив навчальних матеріалів для тих, хто не знає української мови. Первинне створення середовища для функціонування мови, інше – потім.

"Y": Що ж все-таки таке український націоналізм і яка його роль? У Росії, наприклад, слово "націоналіст" найчастіше вживають з негативним відтінком.

А.Ш.: Негативні відтінки з’являються від ярликів, що на націоналізм намагаються вішати. Якщо націоналістів хочуть продемонструвати в зневажливому плані, то беруться маргінали й усім показується: от вони які! Одних хочуть у річці втопити, інших на ліхтарях повісити.

У нормальному розумінні цієї ідеології можна казати про національну демократію. Про жорсткі правила гри, у яку можна грати і вигравати. Нація – це не група людей із записом у паспорті "українець". Ми, українська нація – об’єднане суспільство. Спочатку змішалися консервативна і прогресивна частини соціуму, утворилася нація. Так було в XІ столітті з цілою низкою національностей. Так сталося і в Україні.

У кожній державі націоналізм має свої акценти. В Україні це збереження національних особливостей поза державою, оскільки ми довго не мали своєї державності. Те, про що ми мріяли, сьогодні збулося. Тепер усі просто працюють на благо Батьківщини.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах