Головна
 

Ведомости: Думка москаля. Майдан і майданчики

11 листопада 2005, 16:57
0
5

"Україна незабаром святкуватиме річницю помаранчевої революції. За рік змінилася не лише сама влада й країна, але й люди. А разом з ними і ставлення до революції", - пише журналіст російських "Ведомостей" Григорій Охотін.

Москвичу в Києві насамперед впадають в око намети, які стали після помаранчевої революції невіддільною частиною міського ландшафту – що не адміністративний будинок, то кілька наметів, голодувань або перформансів. А от кияни проходять повз них, не затримуючись, - звично і нудно. Усе, що пов’язано з революцією, уже приїлося і не викликає емоцій.

Пояснюється це не стільки втомою, скільки еволюційними процесами: революція масштабу всієї держави завершилася. Майдан практично мертвий, помаранчеві лідери розсварилися і загрузли в міжусобицях, швидких результатів так ніхто і не побачив. Але ті самі наметові містечка в Києві, які тримаються вже рік, свідчать, що сама революція жива. Енергія Майдану не згасла, а просто спрямована в інше річище – від загального до конкретного.

Майданчики і наметові містечка – це метод, узятий з досвіду революції. Вони стихійно утворюються в Києві за пару днів. Знесення дитячого майданчика, незаконне будівництво, бюрократичні перешкоди, дрібна корупція – усе це змушує людей знову і знову, уже на дрібному рівні, боротися із владою.

Іноді – вдало. Жителі одного будинку в центрі Києва не витерпіли третього будівництва і знесення дитячого майданчика в себе в дворі - і багато ночей провели в наметах. У цьому будинку живе звичайний середній клас, пасивний і зайнятий. Але час на протест знайшовся, і ця діяльність активізувала жителів настільки, що вони побудували новий дитячий майданчик – службовці банків і піар-агентств цілими днями возилися в пісочниці, фарбували гойдалку і грудьми стояли і не пускали будівельників до себе в двір. Їм повезло -замовником будинку виявився грузинський посол, і політичні ризики заходу переважили всі інші міркування: будівництво припинили.

Щасливий кінець мають не всі казки. У більшості випадків протести ні до чого не приводять. Влада – глуха, учасників протесту – багато. Рано або пізно майданчики згортаються – без віддачі, без видимого результату люди утомлюються протестувати, а перемагають лише вперті. На додачу до всього красиву картинку громадянської активності псують безліч випадків, коли подібні майданчики виявляються політангажованими. Останнім часом з’явився навіть новий бізнес – на місці сумнівних будівництв спеціально створюються наметові містечка, а потім за певну винагороду учасники протесту йдуть.

А проте саме ці майданчики і є основним результатом помаранчевої революції. Українці змогли мирним шляхом відстояти своє спільне майбутнє – перед Майданом стояли глобальні, стратегічні завдання. Вони вирішені: добре або погано – це вже справа інша. Успіх дав таку колосальну енергію, що тепер українці не готові миритися з труднощами на побутовому рівні – і Майдан породив тисячі майданчиків, які вже вирішують завдання кожного конкретного українця, а не всієї країни загалом.

Це модель громадянського суспільства по-українськи, народна демократія на зразок Київської Русі з її віче. Питання лише в тому, чи зможе громадянське суспільство вижити і чи зможуть українці реально вирішити проблеми не глобального рівня, а свого особистого, двірського. Якщо майданчики будуть жити і надалі, якщо це стане ефективним інструментом – виходить, Майдан живий і в Україні згодом з’явиться нормальне громадянське суспільство, з нормальними, не двірськими, інструментами і методами. А поки є, що є... І небезпека клінічної смерті цілком реальна. Якщо бажання боротися на побутовому рівні в українців зникне, зникнуть і майданчики – а з ними остаточно помре і Майдан.

А поки люди не розчарувалися в собі – у своєму праві на краще життя й у своїй можливості хоч щось змінити, - про смерть революції і розчарування в ідеалах Майдану говорити зарано. Минув майже рік, а українці продовжують боротися, уже з новими проблемами і новою владою. І, гадаю, помаранчевий імпульс – це всерйоз і надовго, оскільки, один раз повіривши в себе, уже не можна розчаровуватися – хоча б з інстинкту самозбереження.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах