Головна
 

Ведомости: Україна і Росія: День свободи

22 листопада 2005, 10:53
0
2

"Майдан став дзеркалом, у якому еліта пострадянської Росії, що розкладається, бачить своєю опухле, перекошене, залите похмурою сумішшю страху і хитрості непристойне обличчя", - пише Станіслав Белковський, директор російського Інституту національної стратегії, у матеріалі "Україна і Росія: День свободи", опублікованому 22 листопада російським виданням "Ведомости".

У Кремлі і навколо Кремля прийнято вважати, що за минулий рік українська революція дискредитувала себе. Українцям залишається лише заздрити міцній путінській стабільності.

В Україні дійсно немає багато чого з того, чим пишається сьогодні Кремль. Наприклад, великих запасів нафти і природного газу. Вертикалі влади (багаторівневої системи акумулювання і перерозподілу хабарів). Громадської палати. Ради з реалізації національних проектів.

Володимир Володимирович Ющенко

Проте є в Україні щось таке, чого немає і не може бути в сучасній Росії. Наприклад, свобода слова. На будь-якому каналі телебачення, у будь-якій газеті будь-який політик, експерт і пересічний громадянин може критикувати владу настільки жорстко, наскільки йому хочеться. І ніхто не дзвонить до редакції з апарату президента з істеричними вимогами "припинити провокацію".

Є в цій постреволюційній країні і реальна змагальність політичних суб’єктів. Опозиційні сили – Партія регіонів Віктора Януковича і "Батьківщина" Юлії Тимошенко – зараз лідирують в опитуваннях громадської думки, і чомусь ніхто не сумнівається, що ці сили спокійно дійдуть до виборів, їхню реєстрацію не скасують, доступ до ефіру не перекриють, а спонсорів не заарештують.

В Україні, на відміну від Росії, іноді відправляють у відставку дуже великих чиновників, підозрюваних у корупції або кричущій управлінській неефективності. Наприклад, так сталося 8 вересня ц.р., коли слабкий і нікчемний (за кремлівською версією) президент Віктор Ющенко звільнив уряд Юлії Тимошенко, двох своїх найближчих помічників і ще кількох міністрів-бізнесменів, які отримали свого часу портфелі на подяку за участь у справах Майдану.

Є й інші результати. Ще в лютому 2005 р. бідна енергозалежна Україна встановила новий розмір допомоги на новонародженого – 8000 гривень ($1600). Нагадаємо, у багатій нафтонадлишковій Росії допомога на новонародженого поки що складає 8000 руб. (приблизно $285).

А 24 жовтня саме в Україні відбулася перша (!) на пострадянському просторі чесна й ефективна приватизаційна угода: 92% акцій "Криворіжсталі" були продані індійському інвестору за $4,8 млрд. У червні 2004 р. – усього лише 16 місяцями раніше – премудрому і прокремлівському уряду Віктора Януковича вдалося виручити за той самий актив лише $800 млн., рівно в шість разів менше. Примітно, що транспарентна приватизація "Криворіжсталі" практично збіглася за часом з не дуже транспарентною націоналізацією "Сибнефти": компанія, продана в 1995 р. державою за $100 млн., була викуплена назад в офшорів Романа Абрамовича за цілих $13,1 млрд. Не випадково Кремль заборонив усім своїм офіційним і неофіційним представникам коментувати проклятий конкурс з "Криворіжсталі".

Історія навколо "Криворіжсталі" продемонструвала, що в Україні почалося таки реальне відділення влади від власності. Колишні власники, класичні пострадянські олігархи Рінат Ахметов і Віктор Пінчук зробили все можливе, щоб зірвати конкурс. Вони домоглися навіть відповідної постанови Верховної ради (парламенту) України. Але конкурс відбувся, і Лакшмі Міттал, який виклав за об’єкт його ринкову вартість, стане просто власником – керувати Україною, прориватися до Верховної ради і розставляти своїх міністрів він, зрозуміло, не буде.

Ще Віктору Ющенку вдалося таки зміцнити позиції України у світі. Скасування американським Сенатом поправки Джексона-Веніка, присвячене точно до річниці Майдану, - дріб’язок, безумовно, але знаковий. За минулий рік Україна окопалася в ніші країни-лідера колишнього СРСР – а ще ж зовсім недавно здавалося, що ця ніша на віки вічні закріплена за Росією.

Так, звичайно, нова влада наробила і чимало дурниць. Одна з найбільш яскравих – арешти опозиціонерів Бориса Колесникова і Євгена Кушнарьова. Однак обидва ці політики вже давно відпущені на свободу і готуються до парламентських виборів, а зовсім не до переїзду на уранові копальні.

Є підстави сказати: Ющенко, політик, якого всі критикують, ходяче вмістилище недоліків, людина, яка у буквальному значенні втратила своє обличчя, зробив для України багато чого з того, що обіцяв зробити для Росії – але так і не зумів – Володимир Путін. Усе, що залишається в такій ситуації головному кремлівському начальнику, - гіпнотизувати себе і своїх співгромадян міфом про нещасливу Україну, яка стрімко йде на океанське дно.

Стабільний хаос

Ще один міф, що тиражується кремлівськими черевомовцями: Україна от-от зануриться в море хаосу, породженого протистоянням сходу і заходу країни. Дійсно, ментально-культурні протиріччя між різними частинами України існують, і дуже серйозні. Причому і схід, і захід самі по собі є неоднорідними. Різні дослідники виділяють від семи до десяти так званих політико-ментальних кластерів України: Київ, Галичина, Донеччина, Слобожанщина, Крим і т.д.

До 1991 р. України як самостійної держави в нинішніх кордонах не існувало. Шматки кількох померлих імперій дуже важко було склеїти в єдине державне ціле. І в першій половині 1990-х рр. ризик розпаду України – за наявності потужного зовнішнього імпульсу – був реальним.

Однак ті часи далеко позаду. Безперечно, до єдиної політичної нації Україні ще далеко, і провідні політичні сили великою мірою висловлюють волю певних частин країни, а не народу загалом. Так було і на виборах-2004, так буде і на виборах-2006. Донецьк бореться зі Львовом за Київ, за загальноукраїнську владу, президентську посаду і право формувати уряд – але аж ніяк не за можливість від України відокремитися.

У цьому плані далеко менш завидною є доля Росії, де під покровом віртуально-клептократичної владної "вертикалі влади" набирають силу два фактори зовсім некерованої нестабільності: тероризм на Північному Кавказі і "китаїзація" Далекого Сходу – процеси, які реально загрожують єдності і цілісності нашої держави. А суб’єкти цих процесів не засідають у Думі і взагалі не мають ніякого легального статусу, а головне, не мають потреби в ньому.

Тому в реальному рейтингу стабільності сучасних держав я поставив би Україну вище Росії.

25 сортів несвободи

Російська політична еліта – причому аж ніяк не лише на рівні штатних кремлівських тлумачів снів – болісно ставиться до українських подій не лише тому, що зробила на виборах-2004 невірну ставку і програла. Але й тому, що Майдан – і все, що відбувалося після нього – виявив істотну, якісну різницю між російською й українською елітами.

Апологети путінської стабільності останнім часом  із граничною відвертістю викладають доктрину "Путін – менше зло", кажучи майже буквально наступне: ми змалку хотіли отримати 25 сортів ковбаси, цілодобовий бар у "Націоналі" і поїздки в Гарміш-Партенкірхен – і ми їх одержали. А про свободу, демократію, державність, національні інтереси – це ми лише для прикриття, для піару казали. Так благословимо ж ту владу, що дає нам усі 25 сортів і Гарміш на додачу і дозволяє ніколи не думати про те, яке майбутнє у Росії і що ми, діти радянських руїн, зробили для своєї країни!

Політико-інтелектуальна еліта України складається з різних людей: лібералів і соціалістів, російськомовних і україномовних, прихильників зближення з Росією і затятих західників. Але є дві речі, у яких усі ці люди єдині. Річ перша: українська державність – безумовна і пріоритетна цінність. Річ друга: питання "Що ти зробив для України?" – основне. Саме тому, власне, і відбувся Майдан. Його організували, всупереч параноїдальному кремлівському бурчанню, не міфічні американські шпигуни, а люди, які захотіли свободи у власній незалежній державі.

Майдан став дзеркалом, у якому еліта пострадянської Росії, що розкладається, бачить своє опухле, перекошене, залите похмурою сумішшю страху і хитрості непристойне обличчя. От чому так ревниво ставимося ми до України. От чому для тих, хто вибрав життєвим ідеалом 25 генетично модифікованих сортів архісмачного рабства, такою важкою є ця дата – 22 листопада. День свободи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах