Головна
 

The Moscow Times: Безвихідь змушує шахтарів працювати в пеклі

28 листопада 2005, 14:34
0
3

"За сталінських часів Сніжне вважалось зразковим шахтарським містом, але після розпаду Радянського Союзу воно занепало. Сьогодні це занедбана територія з териконами, давно не ремонтованими будинками й поржавілими промисловими спорудами", - пише Франческа Мереу в матеріалі "Безвихідь змушує шахтарів працювати в пеклі", опублікованому в англомовному російському виданні "The Moscow Times".

Юрій досі відчуває, як по його спині бігають мурашки, коли він пригадує, як кріплення шахти обвалилося й він опинився в пастці на глибині 50 метрів під землею, у повній темряві.

Він чув, як його друзі відчайдушно риють землю, аби врятувати його, і дихав повільно, намагаючись заощаджувати кисень, якого залишалось небагато.

“Але це було торік, на іншій копанці”, - каже Юрій. Він посміхається й витирає піт з чола, чорного від вугілля. “Копанка” – це місцева назва незаконної шахти.

Юрій виглядає старшим за свої 35 років. Він каже, що не бачив іншого вибору, крім як приєднатися до одної з багатьох груп шахтарів, котрі працюють у небезпечних кустарних шахтах навколо Сніжного, занедбаного міста у східній Україні, у 80 кілометрах на схід від Донецька.

З того часу, як Президент Віктор Ющенко прийшов до влади, минув рік, але “помаранчева революція” не просто оминула Сніжне - становище тут погіршилося, за словами місцевих мешканців. Подібна ситуація спостерігається в багатьох містах Донецького вугільного басейну, який розташований на території Донецької і Луганської областей.

Місцеві чиновники, які переважно підтримували суперника Ющенка на минулорічних виборах, колишнього прем’єр-міністра Віктора Януковича, закрили тисячі незаконних шахт, побоюючись покарання з боку нової київської влади. Це позбавило корумпованих чиновників джерела додаткових доходів, але шахтарі та їхні родини постраждали набагато більше.

Сьогодні місцеві чиновники знову почуваються впевнено, і незаконні шахти поновлюють свою роботу.

Незважаючи на небезпеку, тисячі чоловіків, жінок і дітей знову видобувають вугілля в копанках у лісах навколо Сніжного, користуючись лише кайлами й лопатами.

Шахтарі кажуть, що навколо міста працює приблизно 600 незаконних шахт. Вугілля тут залягає неглибоко, інколи вже на глибині 10 метрів. Незаконні шахти можна знайти навіть на городах, тут працюють цілі сім’ї. Інколи доведені до відчаю мешканці міста викопують шахти прямо під житловими будинками, або проникають за вугіллям у старі закриті державні шахти.

Навіть 11-річні діти працюють у копанках – зимою вони приєднуються до своїх батьків після школи, а влітку працюють повний день.

“Я знаю, що це незаконно, але ми не злочинці”, - каже Юрій. “Ми виконуємо цю брудну роботу, оскільки це єдиний спосіб прогодувати наші сім’ї. Я маю забезпечувати дружину, двох дітей і моїх батьків. У мене немає іншого вибору”.

За сталінських часів Сніжне вважалось зразковим шахтарським містом, але після розпаду Радянського Союзу воно занепало. Сьогодні це занедбана територія з териконами, давно не ремонтованими будинками й поржавілими промисловими спорудами. Автомобілям на його вулицях доводиться об’їжджати численні вибоїни.

Після 1991 року приблизно половина його колишнього стотисячного населення від’їхала. Середній вік тих, хто залишився, продовжує зростати, а офіційний рівень безробіття складає майже 50 відсотків.

Перехід України до капіталізму виявився болісним. Світовий банк надав Україні два кредити для реформування її неефективної вугільної галузі. Ці кредити мали допомогти країні подолати наслідки закриття збиткових шахт і створити нові робочі місця для звільнених шахтарів.

Проте реформа виявилася мертвонародженою. У Сніжному з 11 вугільних шахт було закрито всі, крім однієї, але влада не спромоглася створити нові робочі місця.

“Гроші, виділені на створення робочих місць, опинилися в кишенях директорів державних шахт і чиновників, які відповідали за реструктуризацію”, - каже Світлана Самойлюк, консультант неприбуткової організації Асоціація вугледобувних міст Донбасу, яка відстоює інтереси цього регіону. “Унаслідок сьогодні ми маємо багато закритих шахт, а людям не дали нічого замість того”.

“Аби вижити, шахтарі змушені працювати незаконно. Це те, що ми отримали після реструктуризації української вугільної галузі. Це просто обурливо”, - каже Самойлюк.

За радянських часів шахтарі Донбасу вважались героями та основою промислової потужності країни. Шахтарі отримували вищу за середню зарплатню, а їхні сім’ї могли дозволити собі літній відпочинок у Криму.

Шахти фінансували місцеві школи, і діти зі Сніжного часто перемагали на республіканських музикальних і балетних конкурсах. Після закриття шахт у місцевому бюджеті немає коштів, школи ледь животіють, а ресторани й магазини закриваються, оскільки немає кому користуватися їхніми послугами.

“У мене небагато надії на те, що мої діти житимуть краще”, - каже Юрій. Його батько теж був шахтарем.

Юрій відмовився назвати своє прізвище, побоюючись переслідувань, так само як і інші шахтарі, з якими я розмовляла. За їхніми словами, після того, як кілька років тому в пресі з’явилась стаття про місцевих шахтарів, деякі з них мали проблеми з міліцією.

Шахтарі, які працюють у копанках, можуть заробити від 300 до 400 доларів на місяць, але левова частка прибутків потрапляє до кишень міліції і місцевої мафії, як каже Михайло Волинець, голова Конфедерації профспілок і член парламентського комітету з енергетичних питань.

За його словами, на Донбасі існує приблизно 6 000 незаконних шахт, які видобувають 3 мільйони тонн вугілля вартістю 18 мільйонів доларів щорічно.

Тонна вугілля коштує від 50 до 60 доларів, з яких шахтарі отримують лише від 10 до 20 доларів, як каже Волинець.


Переклад Сергія Пантюхіна.

Оригінал публікації "Digging in the Pits of Despair" можна прочитати тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах