Головна
 

Eurasia Daily Monitor: Криза влади в Україні

1 лютого 2006, 18:19
0
2

"Підписання 4 січня газової угоди з Росією є прикладом небезпеки, що виникає через дедалі більшу слабкість державних органів влади в Україні, - пише Владімір Сокор у матеріалі, опублікованому в американському виданні "The Eurasia Daily Monitor".

Під час здійснення своєї "газової атаки" проти України Кремль скористався тривалою кризою державної влади в цій країні, при цьому він сприяв загостренню цієї кризи майже до критичної позначки. Теперішній стан державних органів влади завдає шкоди здатності України та її президента протистояти новій стратегії Москви, яка спрямована на відновлення контролю над ключовими секторами економіки й політики в Україні через рік після "помаранчевої революції".

Підписання 4 січня газової угоди з Росією є прикладом небезпеки, що виникає через дедалі більшу слабкість державних органів влади в Україні. Фактично тільки дві особи, міністр палива та енергетики Іван Плачков і голова "Нафтогазу України" Олексій Івченко, провели переговори й підписали сумнівну угоду в умовах повної секретності в Москві. Домовленість була досягнута без допомоги експертів з урядових структур, котрі, як правило, залучаються до подібних переговорів, і без консультацій з кабінетом міністрів. Навіть після підписання цієї дуже суперечливої угоди громадськості не було надано жодного звіту. Брифінги для преси, проведені Плачковим й Івченком, тільки вводили в оману. Вони також відмовилися надавати пояснення в парламенті, чим фактично сприяли голосуванню вотуму недовіри прем’єр-міністру Юрію Єханурову (Єхануров спочатку теж не коментував газову угоду, але пізніше дистанціювався від неї). Тим часом, президент Віктор Ющенко продовжує говорити про газову домовленість як про безперечний успіх, і навіть хвалить президента Росії Володимира Путіна за його внесок до досягнення цього нібито успіху, незважаючи на поширену критику головних положень угоди як в Україні, так і за кордоном.

Газова угода надала парламенту політичний привід для того, щоб скористатися своїм правом відправляти уряд у відставку, хоча він матиме конституційне право призначати новий уряд тільки після виборів у березні. Ющенко заперечує законність голосування в парламенті вотуму недовіри й наполягає на тому, що уряд продовжує працювати з усіма повноваженнями, без статусу "виконувач обов’язки". Проте президент і уряд шукають юридичні можливості для підтвердження повноважень уряду під час підписання міжнародних угод. Але остаточно це питання не можна вирішити, оскільки конституційний суд в Україні не діє. Парламент і президент звинувачують одне одного в тому, що відповідні квоти суддів залишаються вакантними, а призначені судді не приводяться до присяги. Кожна сторона побоюється, що інша може використати конституційний суд як інструмент у конфлікті між президентом і парламентом щодо запровадження конституційної реформи.

За всіма ознаками, президент намагається відмовитися від угоди щодо конституційної реформи, досягнутої з парламентом у грудні 2004 року. За цією угодою певні повноваження президента переходять до парламенту й уряду. Тепер Ющенко стверджує, що процес досягнення угоди був прихованим від громадськості, і що перед схваленням конституційної реформи в парламенті не було обговорення та розуміння її суті. Такі заяви неможливо підтвердити фактами. Свого часу цей процес широко висвітлювався, а парламент проводив детальне обговорення конституційної реформи перед її прийняттям, крім того, пропрезидентський блок "Наша Україна" також голосував за реформу.

Через свою незгоду з більшістю депутатів щодо вотуму недовіри уряду та конституційної реформи Ющенко почав із парламентом війну слів. Нещодавно він говорив про депутатську більшість, незгідну з ним, як про "дестабілізуючу", "антидержавну", "руйнівну", "п’яту колону", а про її рішення – як "незаконні" й "антинародні". Склад парламенту він називає таким, що не відображає волі народу ("втратив народну підтримку"). Президент попереджає, що він може призначити всенародний референдум для скасування конституційної реформи (до або після парламентських виборів, що наближаються). Якщо такий курс триватиме і надалі, це призведе до того, що Ющенко та його блок "Наша Україна втратять своїх теперішніх або потенційних союзників як у цьому парламенті, так і в майбутньому, який буде обрано в березні. На фундаментальному рівні він є відбиттям неадекватного розуміння ролі політичних і державних інститутів.

Хоча таке неадекватне розуміння може бути властивим різним політичним силам і лобістським групам в Україні та в інших країнах, на найвищому рівні виконавчої влади воно завдає особливо великої шкоди.

Крім кабінету міністрів із визначеними конституцією повноваженнями, відразу після перемоги "помаранчевої революції" де факто виникли паралельні уряди – рада національної безпеки й оборони (РНБО) і секретаріат президента. Рік по тому все ще немає законів, які б регулювали діяльність цих структур. Якщо перший голова НРБО Петро Порошенко перевищував свої повноваження в багатьох сферах, його наступник Анатолій Кінах робить це вибірково в окремих ключових питаннях. Наприклад, під час газової кризи Кінах публічно пропонував передати Росії керування газотранспортною системою України. Одночасно він заявив, що Україна більше не толеруватиме порушення свого національного суверенітету, наприклад, не відмовлятиметься від вигідних контрактів на виготовлення турбін (маючи на увазі вимогу Вашингтона в минулому відмовитися від контракту на постачання турбін для іранської атомної електростанції в Бушері). І Порошенка, і Кінаха на посаду голови РНБО призначав Ющенко. Обидва не мали попереднього досвіду роботи у сфері національної безпеки, й обидва на цій посаді сприяли інтересам Росії. Незважаючи на некомпетентне виконання своїх функцій, РНБО перебрала від міністерства закордонних справ на себе низку повноважень. Тим часом, через рік після "помаранчевої революції" Україна не має послів у Вашингтоні та інших ключових столицях.

Підсумовуючи, можна сказати, що Україна переживає кризу державних органів влади та конституційну кризу, а на найвищому рівні влади бракує компетентності. На цьому тлі неофіційна зустріч Ющенка з російським президентом Володимиром Путіним 11 січня в Астані стала початком поновлення відносин, що може мати значні наслідки. Ющенко має багато проблем, тому він вважає, що такі відносини є необхідними для зміцнення влади президента й покращення шансів його блоку на виборах. У свою чергу, впливові кремлівські радники розраховують, що слабкого та ізольованого українського президента можна використати у своїх інтересах, особливо після виборів. Поновлення добрих особистих стосунків із Кремлем є ризикованим за будь-яких умов, це може виявитися особливо небезпечним для Ющенка, який не має підтримки ефективних демократичних інститутів і дієздатного уряду.

Переклад Сергія Пантюхіна.

Оригінал матеріалу можна прочитати тут.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах