Головна
 

КоммерсантЪ: Проміжна Україна

21 березня 2006, 16:52
0
2

Шлях, який подолала Україна між президентськими виборами 2004 року і парламентськими 2006 року, неможливо оцінювати однозначно. Шанс на швидкий прорив у реформах, безумовно, втрачено. Проте в самій Україні присутнє відчуття змін. Ще важливіше, що в українського транзиту визначилася точка призначення. Про це йдеться в статті керівника програми "Росія-ЄС" Фінського інституту міжнародних відносин Аркадія Мошеса, опублікованій в російському "Коммерсанте".

Якщо за Кучми місцевим елітам достатньо було зафіксувати, що Україна - не Росія, то сьогодні керівництво країни прагне подолати цей невизначений статус і стати частиною євроатлантичного співтовариства. Завдання такого масштабу не вирішуються за рік, перетворення завжди йдуть болісно і хвилеподібно, тому де-факто Україна ще довго залишатиметься "проміжною Європою".

Внутрішній компроміс?

Насамперед змінилася внутрішньополітична карта України. Багатошарова система компромісів, стримувань і противаг виглядає сьогодні інакше, ніж півтора роки тому, і більшою мірою є сумісною із завданням системного реформування, хоча, природно, гарантій успіху немає.

Незважаючи на збереження світоглядного і політичного протистояння західних і східних регіонів, зменшилися протиріччя між верхівкою помаранчевих і біло-блакитних сил. Східноукраїнські еліти встигли сповна оцінити роль суверенітету в обстоюванні своїх економічних інтересів і розвинули смак до влади в незалежній державі. Але створити ідеологію незалежної України і проводити відповідну - як мінімум, багатовекторну і тому непопулярну на сході країни - зовнішню політику вони не здатні і змушені в цьому покладатися на націонал-демократів, які, у свою чергу, не можуть самостійно забезпечити нормальне функціонування економіки. Звідси і готовність сторін до пошуку компромісу.

Ненасильницький характер "помаранчевої революції", збереження правового поля, а також персональний склад нової влади, багато представників якої мали особисті зв’язки в протилежному таборі, дозволили відтворити модус вівенді. Східноукраїнська опозиція відмовилася від боротьби за автономію (такий проект виникав восени 2004 року), оскільки їй вигідніше використовувати підтримку місцевого електорату для боротьби за розподіл влади в загальноукраїнському масштабі. У відповідь переможці згорнули кампанію переслідувань "східних" чиновників, які підозрювалися в маніпуляціях з голосами під час виборів, і не розпочали спроб українізації громадського життя на сході. Формування "великої" коаліції між Партією регіонів і "Нашою Україною" після парламентських виборів є цілком імовірним, що було неможливо собі уявити восени 2004 року.

Біля дверей Європи

Україна Ющенка відмовилася від властивої епосі Кучми багатовекторності в зовнішній політиці і продекларувала пріоритет євроатлантичної інтеграції. І знов-таки чорно-біла оцінка результатів відрізнятиметься від такої, що ґрунтується з урахуванням нюансів. З одного боку, у міру загасання ейфорії перших постреволюційних місяців скептицизм Європи щодо перспективи членства України в ЄС тільки зростав. З іншого боку, обмежуватися констатацією цього було б невірним, оскільки якість двосторонніх відносин України і Євросоюзу змінюється.

На сьогоднішній момент ЄС набагато більше, ніж раніше, залучений у ситуацію в Україні, більш безпосередньо відчуває свою зацікавленість в успішному результаті реформ і усвідомлює відповідальність за Україну. Європа однозначно відмовилася сприймати російсько-український газовий конфлікт зими 2006 року як двосторонній спір і, незважаючи на розуміння легітимності російської позиції за ціною на газ, загалом виступила як  обмежувач російської, а не української свободи маневру. Останнє, проте, пов’язане ще й з прагненням ЄС не допустити монополізації Росією доступу до середньоазіатських енергоносіїв. Україна як ключова транзитна держава і ЄС опиняються в цій колізії по один бік, а Росія - по другий.

Однак на практиці на порядку денному стоїть вступ України не до ЄС, а до НАТО. Прийняття України до НАТО як спосіб прив’язати країну до Заходу є реальним. А Україна як мінімум готова задовольнитися натівською синицею в руках, а за сприятливих обставин сподівається повторити польський шлях і вступити спочатку в одну, а потім в іншу організацію.

Обмежений конфлікт

Однак найсерйозніші зміни відбулися в російсько-українських відносинах. Після "помаранчевої революції" пострадянська фаза в них закінчилася. Україна не захотіла далі відігравати роль "молодшого брата" і підтримувати видимість декларативної лояльності, як це робив Кучма, а Росія не вважала за можливе залишити в недоторканності механізм економічного субсидування.

У стратегічному плані газовий конфлікт став, можливо, ключовим кроком до переформатування російсько-українських відносин з міжелітних у міждержавні. Якою б не була майбутня конфігурація влади в Україні, важко уявити собі повернення Росії до преференційної цінової політики, від якої вона з такими зусиллями й іміджевими втратами відмовилася. А це робить все менш імовірною переоцінку Україною своїх зовнішньополітичних пріоритетів.

Загалом двосторонні відносини стали набагато конфліктнішими. З іншого боку, ставка на конфлікт, навіть керований, не вигідна жодній зі сторін. Для України за збереження тяжіння її східної частини до Росії це означало б поглиблення міжрегіональних протиріч, для Росії - прискорення руху України на Захід. До того ж будь-яке погіршення двосторонніх відносин робить однозначно консолідувальний ефект на українське суспільство (досить згадати Тузлу або ріст рейтингу пропрезидентської партії "Наша Україна" взимку 2006 року), що дозволяє Києву витримувати практично будь-який тиск.

Крім того, двосторонній конфлікт негативно впливає на відносини обох держав з Європою. Не варто забувати і про збереження взаємних економічних інтересів. За 2005 рік, незважаючи на всі політичні складнощі, український експорт до Росії зріс на 27,3% порівняно з попереднім роком, імпорт з Росії - на 5,9%.

Найближчими роками Росія й Україна вибудовуватимуть непрості, у чомусь партнерські, а в чомусь конкурентні і навіть конфліктні відносини. Але збереження Україною як центром нової "проміжної" Європи євроінтеграційних пріоритетів, незалежно від перспективи членства країни в ЄС, поступово вимагає підвищення прозорості в російсько-українських відносинах і їхньої адаптації до норм і правил, що встановлені у Європі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах