Головна
 

NZZ: Жити з Чорнобилем. Вперта байдужість у заражених районах

Корреспондент.net, 21 квітня 2006, 14:18
0
4

У Білорусі, частина території якої потрапила в зону радіоактивного опромінення, дотепер, через 20 років після чорнобильської катастрофи, офіційна влади намагається зменшити наслідки вибуху реактора, пише Neue Zurcher Zeitung, Швейцарія.

Влада не може впоратися з проблемою, і це наочно демонструють місця, що розташовані всього в декількох кроках від офіційного маршруту, яким проїжджають високопосадові гості.

У білоруському Брагіні, в 35 км на північ від Чорнобиля, все впорядковано. На чистій, прибраній площі перед будинком адміністрації височіє пам’ятник Леніну, всередині, у залі засідань, висить портрет Лукашенка - напевне, щоб ніхто не говорив зайвого. А також для того, щоб усі правильно розуміли заяви голови місцевої адміністрації, поспішає додати його колега із сусіднього селища Хойники.

Усе ще половина від колишнього числа жителів району

Як пояснили представникам преси, що приїхали, у три радіоактивно заражених райони на кордоні з Україною за останні 20 років було зроблено гігантські грошові вливання. На підтвердження цього обидва чиновники розмахують всякими особливими декретами президента, і так переконливо, що вже починаєш вірити в те, що Лукашенко дійсно набрав під час президентських виборів у середині березня в Гомельській області 91% голосів, як було заявлено офіційно.

Обидва чиновники не можуть не визнати, що було важко навчитися жити в умовах підвищеного опромінення. Ще до Лукашенка білоруська влада поставили перед будинком адміністрації пам’ятник, присвячений переселенцям майже із сотні сіл, що були евакуйовані навколо Брагіна. "Сьогодні Брагін - зовсім не той, що був у 1986 році", - каже Ятченко і перераховує промислові підприємства, ліквідовані після чорнобильської аварії. З тих пір у районі на першому місці сільське господарство, що переходить з молочного на м’ясне тваринництво. Радіоактивний цезій, що знаходиться в повітрі, більше концентрується в молоці, ніж у м’ясі.

У 1986 році в районі проживало 36 тис. осіб, сьогодні їх стало наполовину менше. Щоб хоч якось економічно підтримати цей скривджений долею прикордонний район, Лукашенко, не довго думаючи, оголосив про створення на його території "національного парку" і особливої економічної зони. На окраїнах цього екологічного парку повинні незабаром утвердитися іноземні інвестори. Однак Ятченко визнає, що бажаючих поки небагато.

У зоні опромінення

Усього за 500 метрів від пам’ятника жертвам Чорнобилю стоїть шлагбаум. Двоє охоронців у переустаткованому залізничному вагоні захисного кольору стежать за тим, щоб ніхто сторонній не проник на територію зараженої зони. Вона простягається в радіусі 30 км навколо аварійного чорнобильського реактора і позначена на карті як "радіоактивно-екологічний парк Полісся". Загородження відокремлюють зону по всій довжині основного шосе до Мозиря. Однак завжди є манівці. Зяючі віконні прорізи, дахи, що правлилися очікують відвідувачів міста Рудакова, розташованого на кордоні зони. На будинку культури ростуть дерева, паркани перекосилися, а сади заросли.

На окраїні давно запущеного села живуть пенсіонери Денисенки. В дворі люто гавкає собака. На кухні кудкудакають кури. Цей, за місцевими мірками великий дім Денисенки в молоді роки будували своїми руками. Марія познайомилася з Миколою 60 років назад, під час Другої світової війни, на примусових роботах у Рурській області. Після війни вони працювали в колгоспі ім. Сталіна в Рудаковому. Про вибух реактора на розташованій неподалік АЕС протягом декількох днів після трагедії нічого не було відомо. І раптом стали евакуювати сім’ї з маленькими дітьми. Поступово село спорожніло. Хто хотів переїхати, одержував державну допомогу. "Ми залишилися. У нас же худоба, що б з нею сталося?" - пояснює Марія. "20 років тому в Рудаковому було 100 селянських домів, сьогодні залишилося тільки чотири", - розповідає бадьорий 80-літній дідусь.

Славутич і Прип’ять - два світи

"Хто не виїхав - той уже помер", - говорить Микола про одного знайомого, у якого зненацька виявили рак шкіри. Якби не син, що щовечора приїжджає до батьків з розташованого неподалік райцентру, Денисенки не витримали б у цьому Богом забутому місці. "Роботи завжди вистачає!" - відповідають пенсіонери на питання, чи не самотньо їм. "Ми пережили війну, примусові роботи, а потім і Чорнобиль".

Місто-привид Припять
 

Не тільки з Чорнобилем, але і завдяки йому навчився жити сорокалітній чоловік, чиє ім’я ми домовилися не згадувати. З багатоденною щетиною і кудлатим світлим волоссям, він стоїть на брудній сільській вулиці. Через усю щоку проходить рубець, що одразу кидається в очі. Жити тут не можна, говорить людина в засаленому пуховику і показує на руїни на вулиці. Однак далі, у глибині зони, ще сховані "багатства", довірливо повідомляє він відвідувачам. Восени він навіть був у трьох кілометрах від Прип’яті. Металобрухт можна здати в Білорусі за непогані гроші. "Повинна ж людина за щось жити", - бурмоче світловолосий і йде своєю дорогою.

"А тут у нас була лікарня, сфотографуйте!" - зупиняють гостя, що якраз збирався виїжджати. Худа жінка похилого віку з дитиною на руках, що навряд чи менша за неї, говорить: "Він - даун. Народився в 1988 році. Через п’ять років невістка привезла його сюди з Мінська". Її сину повезло: після переїзду із села він одержав у столиці квартиру. Але після народження такої дитини його мама соромилася вийти на вулицю. Жінка хоче почути що-небудь співчутливе, але хлопчик починає вимовляти голосні звуки, вимагаючи піти геть. На щастя, її чоловік ще живий, встигає сказати жінка на прощання.

В українському Славутичі, розташованому за 50 км від Рудакового, є молодіжний клуб, кафе, банкомат і готель "Європейський". Тут зупиняються ті іноземці, для яких Чорнобиль є об’єктом наукових досліджень.

Славутич був побудований після катастрофи на АЕС на безпечній відстані від зони катастрофи на лівому березі Дніпра. Тут знайшли прихисток 50 тис. жителів евакуйованої Прип’яті.

Нове життя в містечку Чорнобиль

Розташована усього в парі кілометрів від Чорнобиля, Прип’ять стала сьогодні містом-привидом, що, як і покинуті села, відвоювала в людини природа. Навіть у центрі міста, навколо площі Леніна природа підкорила усе. Як занесена піском баржа, стоїть високий, чотириповерховий будинок палацу культури "Енергетик", що заріс березами і вільхою.

Прип’ять розташована в так званій 10-кілометровій зоні, у якій дотепер не дозволяється жити. На півдні внутрішня заборонна зона закінчується покажчиком "Чорнобиль". У старому адміністративному містечку Чорнобиля два тижні на місяць проживають по три тисячі працівників АЕС і вчених. У місті, ім’я якому дала АЕС і катастрофа, не те щоб кипить життя й усе розцвіло від грошових вливань, але багато домів виглядають обжитими, тут уже стоять нові пластикові вікна, там чисто відмиті балкони, а продуктовий магазин привітно освітлений вогнями. За деяким даними, у місті постійно проживає близько 70 осіб - нелегально, але влада їх не виганяє. Вони користуються електрикою, газом і водою, одержують пенсії.

У 1986 році звідси було насильно вивезено 200 тис. осіб. В наступні роки, незважаючи на заборону влади, дві тисячі повернулися, сім населених пунктів (з колишніх 80) знову заселені. За 15 км на захід від Чорнобиля, у Іллінчцях, проживає 36 пенсіонерів. 80-літня Ганна Семененко таємно повернулася в травні 1987 року в рідне село. Близько 250 жителів села зробили так само. Вона, як і всі її сусіди, їсть те, що росте на її городі. "Радіоактивність? Дурниці. Тут усе чисте", - стверджує пенсіонерка.

Переклад: InoPressa.Ru

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах