Головна
 

Відомості: "Я всього досягнув самотужки". Інтерв’ю з Фірташем

28 червня 2006, 12:05
0
9

"Сподіваюся, після цього інтерв’ю журналісти надовго залишать мене в спокої", - розпочав розмову Дмитро Фірташ. Багато років один з найбагатших людей Росії та України волів залишатися в тіні і дуже неохоче погодився на зустріч з кореспондентом російських "Вєдомостєй" Іриною Рєзнік.

"Я не публічна людина і ніколи не прагнув нею стати, - говорить він. - Є люди, яким подобається бути на очах, але я до таких не відношуся. Розповідати про себе зараз мене змусило життя".

Наприкінці квітня з’ясувалося, що Фірташ є головним партнером "Газпрому" у компанії RоsUкrеnЕrgо, яка постачає газ із Середньої Азії до України та до Східної Європи. Фірташ і його партнер Іван Фурсін контролюють половину цього бізнесу. При особистій зустрічі Фірташ не справляє враження закритої людини - наша розмова в його лондонському офісі тривала понад 4 години. Діяльність RosUkrenЕrgo зараз вивчає американський мін’юст, але Фірташ стверджує, що йому немає що приховувати. "Якби мені було що приховувати, ми б з вами зараз не розмовляли", - зізнається він.

- Ваше життя нагадує класичну історію успіху в американському стилі: уродженець українського села Богданівка стали одним з найбагатших людей Росії та України.

- Треба ж, а от всі пишуть зовсім навпаки, що я собою нічого не представляю, а Семен Могилевич дав мені покерувати своїм бізнесом і платить мені зарплатню. Я знаю, що багато хто дотепер не вірить, проте я всього цього досягнув самотужки.

- Але погодитеся, що випадковій людині практично неможливо потрапити до газового бізнесу. Як вам це вдалося?

- У кожного часу свої герої. Я не народився бізнесменом, у мене була нормальна радянська родина. Мати працювала бухгалтером на цукровому заводі, а батько - водієм. І з найранішого дитинства мене змушували багато працювати. Я добре засвоїв, що на шматок хліба повинен заробляти сам. По тих часах мої батьки були зовсім не бідними людьми: вони вирощували на присадибі помідори і за сезон заробляли 5000 руб., тоді "Жигулі" стільки коштували. Західна Україна тоді вся жила на так звані "нетрудові доходи", у людей було дві роботи: зранку - у колгоспі або на заводі, а ввечері - вдома. Мене змушували працювати в теплицях з ранку до ночі, у шість років я вставав о 4 ранку і працював до пізнього вечора. Але вирощувати помідори мені набридло, і в 17 років я почав жити самостійним життям. І вже назавжди.

- З чого вона почалася?

- Я поступив у Донецьке залізничне училище, одержав диплом. Я заробляв у 20 років 250-300 руб. на місяць. Це було непогано. У 1984 р. я пішов до армії. Повернувшись, прийшов до батьків і попросив грошей на власну справу, але вони сказали: йди і заробляй сам.

"Мені щастило"

- Ви не очікували, що вони відмовлять?

- Я пам’ятаю, що сильно на них тоді образився, адже усі повинні з чогось починати. Зібрав валізу і виїхав до Чернівців. Там товариш по армії влаштував мене пожежником. Але країна ставала вже зовсім іншою, перестали платити зарплату. І я вирішив діяти - ми з друзями займалися постачаннями продуктів харчування. Тоді кожний щось купував або продавав, бувало, що угоду укладуть, а потім один йде шукати товар, а інший - гроші.

Але в 1988-1989 р. нам вдалося провернути дійсно велику обородку. Один з моїх приятелів, який жив в Узбекистані, запропонував поставити туди дефіцитне тоді сухе молоко, пообіцявши добре заплатити. Я переконав директора заводу - виробника сухого молока продати мені 4000 т і позичив на це 5 млн руб. у свого друга-банкіра. Він дав мені ці гроші під слово честі. Я відправив до Узбекистану сухе молоко, але одержав за нього не гроші, а бавовну. Довелося їхати в Одеський порт і домовлятися про відвантаження. Знову повезло - знайшов спільну мову з начальником порту, котрий допоміг мені відправити цю бавовну до Гонконгу і знайшов покупця. Мені якось щастило - я швидко знаходив спільну мову з потрібними людьми і, як зазвичай, потрапляв на порядних. Угода зайняла вісім місяців, і ми заробили $1,2 млн. Мені дісталося чистими $50 000.

- І після цього ви переїхали до Москви?

- Для Чернівців це були вже дуже великі гроші, і треба було рухатися далі. У Москві з 1990-1991 р. я зайнявся постачаннями продовольства. Але незабаром на цьому ринку з’явилися великі гравці, котрі нас потихеньку витісняли. Треба було шукати нові ринки. З Туркменією тоді ніхто працювати не хотів, а я ризикнув. Ми відправили туди продукти на $3 млн, але грошей, щоб розплатитися, у туркменів не виявилося. Я туди поїхав розбиратися, і мені запропонували замість грошей газ. Там я познайомився з українським підприємцем Ігорем Бакаєм, який готовий був придбати в мене газ. У Бакая була квота на постачання газу до України, яку йому видав [тодішній президент України Леонід] Кравчук. Я просто випадково там опинився, мені потрібні були гроші за товар, а Бакаєві - газ. От і склалася угода.

- Виявляється, авторство схеми "газ в обмін на продовольство" належить саме Ігорю Бакаєві?

- Він перший придумав цю схему. По суті, Ігор Бакай став першим великим газовим трейдером. До цього ніхто по-справжньому не розумів цей бізнес. "Газпрому" український ринок був тоді зовсім не цікавий. Адже Україна не хотіла і не могла платити за газ грошима. А варіант "газ в обмін на продовольство" усім був вигідний і усіх влаштовував. Україна одержувала газ, а Туркменія позбулася головного болю, де взяти гроші на товари. Але я тоді до газу не мав жодного стосунку, я постачав тільки продукти харчування. Потім компанія Бакая зійшла зі сцени, і її місце зайняла "Омранія", а згодом - "Ітера". "Ітері" вдалося налагодити тісні ділові стосунки з [тодішнім головою "Газпрому"] Ремом Вяхірєвим, а на Україні - з [колишнім прем’єр-міністром] Павлом Лазаренком і [колишньою головою "Єдиних енергосистем України"] Юлією Тимошенко.

"Я просто не перевірив ще раз через наївність"

- У 2000 р. "Ітера" запропонувала вам спільно займатися програмою "продовольство в обмін на газ", і ви стали працювати через кіпрську Highrock Holdings та ізраїльську Highrock Properties, які торгували товарами українських та угорських виробників, отриманими як плату за газ. В одній з цих фірм працювала дружина Семена Могилевича, а фінансовим директором Highrock Properties був Ігор Фішерман, якого американське ФБР оголосило в розшук спільно з Семеном Могилевичем.

- Я став одним із власників цих фірм згодом. І їхньою реєстрацією займалися не мої юристи. І очолив я їх через деякий час. І випадково з’ясував, що в списках засновників цих компаній числяться дружини Могилевича та Фішермана. Але я відразу поїхав на Кіпр і все переписав. Я просто не перевірив ще раз через наївність. І коли ці документи виявилися в американського мін’юсту, вони спочатку зробили висновок, що я пов’язаний з Могилевичем, але згодом я зміг їм надати докази зворотного і переконав їх, що це не так. Я кілька разів бачив Семена Могилевича, але ніколи не був з ним близько знайомий. Я просто не міг бути його партнером, я був партнером "Ітери" і займався винятково постачанням продуктів харчування. Ігоря Фішермана я знаю, проте моїм партнером по бізнесу він також ніколи не був.

- Зараз "Ітера" намагається через український суд стягнути з Highrock Holdings старий борг за газ. Що ви не поділили?

- Усе це не зовсім так. Наприкінці 1999 р. туркменбаши почав вимагати за газ тільки живі гроші. Ми з "Ітерою" знайшли рішення: беремо газ, платимо за нього гроші, а потім за рахунок товарних постачань компенсуємо різницю. У 2000 р. склалася ситуація, коли ми придбавали газ у Туркменії за ціною вищою, ніж згодом продавали на Україні, і розраховували усе компенсувати за рахунок товарних постачань. У червні 2000 р. ми віддали за туркменський газ усі мої гроші, а коли "Ітера" одержала товарні постачання, вона відшкодувала мені тільки частину [моїх витрат].

- А як ви познайомилися з вашим теперішнім партнером по бізнесу Робертом Шетлером Джонсом?

- Я з ним познайомився через свого ділового партнера - банкіра Івана Фурсіна. За допомогою Івана я вирішував свої фінансові задачі, і він скрізь мій молодший партнер. В усіх моїх компаніях йому належить по 10%. При цьому я не цікавлюся його особистим бізнесом. Роберт відповідає за весь наш західний бізнес, він дуже освідчена людина, здатний говорити з європейцями на їхній мові і прекрасно розуміє російський спосіб життя.

"Я купив компанію-банкрута"

- Вам також належить "Зангас", який будує газопроводи за межами Росії. Навіщо вам знадобилося купувати цю компанію? І чому її колишні співвласники - Михайло Чєрной і його партнери - стверджують, що ви їм заборгували $5 млн?

- У компанії "Зангас" був бренд, добре відомий в цілому світі. Вона була потрібна мені, щоб будувати трубопроводи в Туркменії в обмін на газ. Між мною і продавцями стояло чотири дилери, і я не знав, хто на той момент був власником "Зангаса". Ми домовилися про ціну і відразу заплатили 75% суми, а чверть, яка залишилася, повинні були виплатити пізніше. Але коли я почав розбиратися з тим, що ж я купив, з’ясувалося, що в "Зангасу" багато боргів і зобов’язань перед замовниками. З Туркменією я питання зміг врегулювати. Але виявилося, що в "Зангасу" є фінансові зобов’язання перед Грецією і непогашені кредити, взяті під лівійський контракт. В підсумку мені довелося виплатити ще $50-60 млн, щоб усе це погасити. Зрештою виявилося, що я купив компанію-банкрута. Уявіть, що вас покликали на весілля, а потім усі гості пішли, а вам потрібно мити, збирати зі столу та ще й платити за все це. Два роки тому я зустрівся з засновниками і співвласниками нафтотрейдера Hermitage Resources і пояснив, чому я не можу заплатити їм 25% які залишилися. Тоді вони зі мною погодилися. А чутки про наш конфлікт - відгомони того старого непорозуміння.

- З якою метою створено австрійський Zangas?

- Єдиним виходом було банкрутство російського "Зангасу". Замість нього я створив ще один російський і австрійський "Зангаси". Я придбав компанію, котру не можна було підняти, і мені довелося оголосити її банкрутство лише тому, що інакше не можна було вийти із ситуації. Зараз починається процес газифікації в російських регіонах, і "Зангас" готовий будувати газорозподільні мережі за власні гроші. Ми готові передавати ці мережі обласним адміністраціям на баланс, а вони зможуть розраховуватися протягом декількох років.

- У 2002 р. нове керівництво "Газпрому" витіснило "Ітеру" зі схеми постачань середньоазіатського газу, а ви повернули свої позиції в цьому бізнесі. Як вам вдалося переконати "Газпром" у необхідності співпраці з угорської Eural TG?

- "Газпром" не потрібно було ні в чому переконувати. Як я вже говорив, "Газпром" ніколи не контролював постачання середньоазіатського газу, не займався його транзитом і не мав навіть своїх ринків для його продажу. Це завжди робили сторонні компанії. "Газпром" не дуже хотів входити на український ринок, де були суцільні неплатежі. Йому було важливо, щоб Україна чітко транспортувала його газ на експорт, а він розплачувався за це своїм газом.

Нове керівництво "Газпрому" прагнуло створити зрозуміліші відносини з газовим трейдером, усі розуміли, що успіх "Ітери" ґрунтувався на гарних взаєминах з Ремом Вяхірєвим. Україна ж ризикувала під Новий рік залишитися взагалі без газу. Просто я виявився в потрібний час у потрібному місці. Український ринок я знав добре, з Туркменією в мене також давно були гарні контакти. До того ж керівництво України тоді прекрасно розуміло, що в "Ітери" складні стосунки з "Газпромом". Це зіграло мені на користь, плюс я запропонував дешевше постачання газу. Україні було однаково, хто буде постачати газ, їй потрібно було одержати гарантії своїх постачань. У жовтні 2001 р. я створив Eural TG, а в листопаду ми підписали контракт із "Газпромом".

"Я повинний був сховатися"

- Але в підсумку Eural TG довелося замінити на RosUkrEnergo?

- "Газпрому" сподобалася сама схема. Він зрозумів, як може працювати цей бізнес, зрозумів, що участь у постачаннях робить цей бізнес стабільнішим і керованим. До цього моменту вибір газового посередника був політичним рішенням, зараз ми бачимо, що економіка домінує. Тоді "Газпром" вирішив одержати свою частку в цьому бізнесі і збирався придбати 50% Eural TG, але навколо компанії було роздуто скандал. Тому виникла ідея створення RosUkrEnergo, де структурі "Газпрому" належало б 50%.

Головна ідея RosUkrEnergo - створити інвестиційний механізм для розширення потужностей з транзиту газу із Середньої Азії. І саме тому засновниками компанії стало два банки - Газпромбанк і Raiffeisenbank. Газ у Середній Азії - це не газ на ринку. Його потрібно ще доставити покупцеві, а стан транспортних потужностей у цих країнах залишає бажати кращого. Можна інвестувати в будівництво і ремонт труби в Узбекистані, але ти не одержиш її у власність. "Газпрому" це невигідно. А RosUkrEnergo видає кредит "Узбектрансгазу", котрий на ці гроші будує труби, а розраховується місцем у трубі на 5-6 років уперед. Ми повинні платити йому $1, а платимо 95 центів, а 5 центів йде вже в розрахунок. Хто дасть Узбекистану кредит на таких умовах? У "Газпрому" занадто багато стратегічних задач, щоб займатися ще й Середньою Азією. Російські та українські гроші тут не підходять, вони занадто дорогі.

- Юлія Тимошенко, майбутній прем’єр-міністр України, оголосила, що почне домагатися перегляду газових відносин з Росією і виключення RosUkrEnergo зі схеми постачань середньоазіатського газу на Україну. Чи не побоюєтеся ви, що вона реалізує свою загрозу?

- Юлія Тимошенко ніколи не боролась проти RosUkrEnergo, вона критикувала непрозору структуру власності компанії, але сьогодні це питання вже зняте. Тимошенко була незадоволена занадто високою, на її думку, ціною на газ для України. Але ця ціна ні тоді, ні зараз не була питанням RosUkrEnergo. Сьогодні всі на Україні розуміють, що низька дотаційна ціна призводить до неефективного енергоспоживання. Україна має намір вступити до Євросоюзу, і їй доведеться привести ціни на газ до середньоєвропейського рівня. Якщо Україна хоче бути реально незалежною країною, вона не може ні в кого просити преференций і повинна звикнути до думки, що ціна на газ буде зростати до європейської.

- Керівники "Газпрому" і "Нафтогазу" до останнього моменту стверджували, що не знають, хто є дійсним бенефіціарієм RosUkrEnergo, киваючи один на одного. Це було так?

- Я прекрасно розумів, що напряму зі мною СП б не створили, навіть при тому що на газовому ринку мене добре знали. Щоб зробити гарний бізнес і утримати його, я повинен був сховатися. І тому всі переговори від мого імені вів Raiffeisenbank. Відповідно до договору довірчого управління австрійський банк не міг розкривати імені свого клієнта. У "Газпромі" добре знали цей банк і цей бренд.

- Чому ви вибрали саме Raiffeisen?

- Це найагресивніший банк у Східній Європі. Він відразу почав експансію до Польщі, Угорщини і Словаччини, а потім дійшов до України та Росії. Я для Raiffeisen був зрозумілою людиною і їхнім давнім клієнтом. Вони мені довіряють. Жоден банк не може грати в нечесну гру, адже в іншому випадку в Америці заарештують його коррахунки. Як я вже говорив, ми задумували компанію як інвестиційну і тільки потім - як трейдерську. Щоб одержати дешеві гроші, потрібен був європейський банк, здатний залучати дешеві кредити. Raiffeisen виконав усі наші домовленості.

"Час швидких грошей закінчився назавжди"

- Відповідно до газового договору від 4 січня 2006 р. між "Газпромом" і "Нафтогазом України" RosUkrEnergo повинна закупити цього року в "ГазЕкспорту" 56 млрд куб. м середньоазіатського газу і продати його Україні по $95 за 1000 куб. м, а в "Газпрому" - 17 млрд куб. м газу по $230 за 1000 куб. м. У чому зміст цієї схеми? Чому "Газпром" не став продавати газ Україні самостійно?

- Коли створювалася ця схема, ніхто не знав, що "Газпром" буде закуповувати в Туркменії газ. Адже продовжували діяти трирічний контракт Туркменії з "Нафтогазом України" і міжурядова угода України і Туркменії. "Газпром" нічого не віддавав RosUkrEnergo, тому що в нього на той момент цього туркменського газу не було. Він не мав жодного контракту. Лише в січні 2006 р. "Газпрому" вдалося законтрактувати весь туркменський газ [до 2025 р.]. Але ні "Газпром", ні "Газекспорт" не змогли б продати цей газ на Україну самостійно, з огляду на сформовану там на той момент політичну обстановку. Тому "ГазЕкспорт" і "Нафтогаз України" продали цей газ на кордоні [Росії та України] RosUkrEnergo. Комісійні "ГазЕкспорту" склали $1 на 1000 куб. м. Середньоазіатський газ розподілився так: 41 млрд куб. м туркменського газу по $66 за 1000 куб. м, 8,5-9 млрд куб. м узбецького газу по $70 і 6-6,5 млрд куб. м казахського по $67. Але з них 2,5 млрд куб. м гази казахи одержали назад у якості плати за транспортування по $45 за 1000 куб. м газу. RosUkrEnergo докуповує російський газ, тому що Україна не може обійтися тільки середньоазіатським газом. Її потреби - 80 млрд куб. м [газу в рік], а власний видобуток - 20 млрд куб. м.

- Але незрозуміло, звідкіля взялася ціна на середньоазіатський газ для України в $95 і чому "Газпром" продав свій газ RosUkrEnergo по такій високій ціні - $230? Адже збути цей газ у Європі не так-то просто.

- "Газпром" продав RosUkrEnergo ті самі 17 млрд куб. м газу, які він раніше віддавав Україні за транзит по $50 за 1000 куб. м. "Газпром" хотів розділити контракти на транзит експортного газу і платежі за поставлений газ для потреб України, тому що це завжди створювало можливості для тіньових схем. Фактично "Газпром" хотів відмовитися від бартеру. Зараз він одержав європейську ціну на транзит через Україну і європейську ціну за свій газ. Сама ця схема прив’язки вартості транзиту та обсягу газу, який постачається, виникла через те, що в України не було грошей для оплати імпортного газу. Зараз уже зрозуміло, що, поки в розрахунках за газ левову частку становлять бартерні схеми, корупцію і злодійство побороти неможливо.

І вже цього року RosUkrEnergo купує газ у "Газпрому" по формулі світової ціни, яка становить близько $248 за 1000 куб. м газу. "Газпром" на одному бізнесі заробляє двічі: спочатку продає дорого свій газ RosUkrEnergo і вже одержав з цього $1 млрд доходів, а потім ще одержує половину прибутку швейцарської компанії від перепродажу газу на експорт. RosUkrEnergo експортує 14 млрд куб. м газу, з них у Польщу й Угорщину - по 3 млрд куб. м гази, у Румунію - 1 млрд куб. м газу, а інший газ йде в Європу через "ГазЕкспорт", і RosUkrEnergo одержує комісійні $1-2 на 1000 куб. м газу.

Якщо змішати цей газ із середньоазіатським із тим, що залишився в RosUkrEnergo 8 млрд куб. м газу, закачаними до підземних газосховищ за ціною $60 за 1000 куб. м, то при ціні $95 ми небагато заробляємо, а от уже нижче ми б зазнавали збитків. Ви здивуєтеся, але зараз RosUkrEnergo фактично субсидіює постачання газу на Україну - "Нафтогаз" заборгував нам близько $400 млн. Також на координаційній раді RosUkrEnergo прийнято рішення за рахунок власних коштів закачати в підземні газові сховища на Україні відсутній газ на суму близько $1 млрд. У результаті "Нафтогаз" повинен буде закачати близько 4,8 млрд куб. м, "УкрГазЕнерго" - 5 млрд куб. м, а RosUkrEnergo - 5,2 млрд куб. м. Без цього газу неможливо буде забезпечити Україну і Західну Європу газом у необхідних обсягах. І це вже не бізнес-питання - це питання енергетичної безпеки. І ми, знаючи, що "Нафтогаз" зараз не може з фінансових причин закачати цей газ, прийняли рішення профінансувати вирішення цієї загальної проблеми.

- Але ж RosUkrEnergo не благодійна організація?

- Ми готові зазнавати збитків зараз, тому що усвідомлюємо, що час швидких грошей закінчився назавжди. Кожний, хто захоче прийти на газовий ринок, використовуючи старі схеми, приречений на провал. Зараз, якщо ти хочеш домогтися успіху в майбутньому, необхідно мати серйозну інвестиційну програму. Власне, це і є ноу-хау RosUkrEnergo.

- У 2007 р. вам навряд чи вдасться закуповувати в Середній Азії газ за нинішніми цінами. Узбекистан буде продавати не менше ніж по $140 за 1000 куб. м газу, Туркменія теж погрожує підняти ціну. Наскільки виросте ціна на газ для України?

- RosUkrEnergo - це приватна компанія, і ми, звичайно, розраховуємо в перспективі діставати прибуток. Україна мала потребу в перепочинку, для того щоб перебудувати економіку під європейські ціни на енергоносії. RosUkrEnergo зробила все можливе, щоб цей перепочинок забезпечити на ділі. Але ми також повинні розуміти, що, якщо Україна як країна хоче бути незалежною, вона не може увесь час вимагати преференций у ціні на газ. Роль RosUkrEnergo не потрібно переоцінювати, але і не потрібно рубати гілку, на якому сидиш. Сьогодні компанія вирішує складні ситуації, які залишилися нам у спадщину від попереднього періоду, коли на газовому ринку домінували бартер і політика. Цього року, незважаючи на підвищення цін, Україна одержала найнижчу ціну в Європі, а "Газпром" домігся прозорих відносин з "Нафтогазом", розділивши розрахунки по газових постачаннях і послуги по транспортуванню свого газу в Західну Європу.

"Ми доїдаємо за "Газпромом" те, що залишається"

- Ви заявили, що плануєте розмістити акції RosUkrEnergo на фондовій біржі. Більшість експертів вважають, що складно буде переконати західних інвесторів купувати акції трейдера, бізнес якого засновано тільки на контракті з "Газпромом".

- RosUkrEnergo піде на біржу рано або пізно, просто досі "Газпром" ще не визначився. RosUkrEnergo - не посередник і не нахлібник. Ми намагаємося бути корисними всім і шукаємо ринки, які не зайняли ні "Газпром", ні "Нафтогаз". Ми шукаємо можливості заробити самим і нашим партнерам. У RosUkrEnergo великі плани з виходу на європейські ринки і по IPO, а це в першу чергу повна відкритість структури власності, системи управління і фінансів. Ми хочемо самі забезпечити максимальну прозорість у цих питаннях, оскільки в нас великі інвестиційні плани щодо газової індустрії в Західній Європі.

- Дещо вам вже вдалося. Наприклад, створеному вами три роки тому угорському трейдеру Emfesz вдалося одержати 10-річний експортний контракт із RosUkrEnergo на постачання газу в Угорщину й одержати п’яту частину ринку цієї країни.

- З Emfesz ми просто вчасно з’явилися на угорському ринку під час його лібералізації. Emfesz одержала ліцензію на постачання газу три роки тому і починала з мізерних обсягів - 50 млн куб. м газу в рік, а зараз у нас в Угорщині контракти на 3 млрд куб. м гази. Ми забрали собі найдрібніших угорських клієнтів.

- Але виходить, що, допомагаючи Emfesz, "Газпром" сам собі створює конкуренцію?

- Невірно робити висновок, що ми зайняли частину ринку "Газпрому" в Угорщині. "Газпром" давно забрав собі всіх угорських покупців, яких міг, а далі його б в Угорщину з російським газом не пустили. Євросоюз вимагає обмежити монополію постачальників і покупців газу. Emfesz продає в Угорщині середньоазіатський газ, і Євросоюз спокійний. У той же час через RosUkrEnergo "Газпром" дістав додатковий прибуток від експорту, адже Emfesz могла б закупити газ, наприклад, у E. On Ruhrgas. Emfesz платить RosUkrEnergo повну передоплату за цей газ. Трейдерский бізнес дає 15% рентабельності, він не такий вже й прибутковий, проте стабільний. Ми доїдаємо за "Газпромом" те, що залишається. Зараз ми будуємо парогенераторні станції і збираємося постачати Угорщині електроенергію. Також Emfesz планує брати участь у будівництві газосховищ в Угорщині.

- Зараз Emfesz завершує угоду по покупці в колишнього заступника голови правління "Газпрому" Петра Родіонова фірми "Газінвест", яка володіє 50% акцій "Печорнєфтєгазпрома" із запасами 220 млрд куб. м газу. Навіщо вам цей актив?

- Ми дійсно закриваємо зараз угоду з покупки "Газінвеста", але ціну я вам не назву. Можливо, кінцевим набувачем "Газінвеста" стане безпосередньо RosUkrEnergo, якщо ні - то Emfesz. У нас є плани з будівництва заводу по скрапленню газу на родовищах "Печорнєфтєгазпрома". У будь-якому випадку всі наші плани такого роду ми будемо погоджувати з "Газпромом".

- Ви взагалі виявляєте велике зацікавлення російськими видобувними активів. Недавно придбали 74,9% акцій Астраханської нафтогазової компанії (АНГК). Вибудовуєте єдиний ланцюжок від газового родовища в Росії до споживача в Європі?

- Акції АНГК куплені на Raiffeisenbank, але, якщо RosUkrEnergo захоче бути власником цієї компанії, ми її йому продамо, якщо ні - АНГК купить Emfesz. В Астрахані понад 4 трлн куб. м газу запасів, а відстань від області до України - всього 600 км. Ми готові побудувати трубу для постачання газу в Східну Україну, де перебувають основні промислові споживачі. Родовища АНГК будуть давати до 20 млрд куб. м газу в рік. RosUkrEnergo вже одержала листа від "Нафтогазу України", що той не проти одержувати газ з Астрахані у свою систему і підтвердив потужності. Ми готові передати цю трубу на баланс "Газпрому" і взяти в концесію на 10-20 років. Ми також готові забезпечувати "Газпрому" реалізацію принципу єдиного експортного каналу. Запуск цього проекту дозволить значно збільшити обсяги експорту газу через Україну, оскільки основні транзитні магістралі будуть у меншій мері задіяні у внутрішніх постачаннях. Україні цей проект дуже вигідний, тому що собівартість газу АНГК нижча від туркменського газу. До того ж ми домагаємося визначеної диверсифікованості постачань. Додатково планується спорудження хімічного комплексу з виробництву поліпропілену. За моїми підрахунками, це потребує вкладень $3,5 млрд за чотири роки.

- Можливо, вигідніше розмістити на Заході акції Emfesz? У неї вже є споживачі в Європі, і незабаром вона одержить видобувні активи в Росії.

- Ми готуємо Emfesz під IPO, але імовірно акції будуть розміщуватися на угорській біржі. Ми плануємо продати 25-35% акцій до кінця 2007 р. Втім, я не виключаю, що частину акцій Emfesz може викупити RosUkrEnergo.

- Чи приглядаєтеся ви до ще яких-небудь активів у Росії? Наприклад, "Арктикгазу", який ЮКОС може виставити на аукціон за $1-1,1 млрд.

- У нас немає ідеї скуповувати все підряд. На все нас не вистачить. Зрештою, кожна людина повинна розуміти, скільки може вмістити його шлунок. Ми будемо їсти тільки те, що зможемо переварити.

Біографія

Дмитро Фірташ народився 2 травня 1965 р. у с. Богданівка на Західній Україні. У 1984 р. закінчив Донецький залізничний технікум. У 1986-1988 р. служив в армії. У 1989 р. працював пожежником у м. Чернівці (Україна). З 1990 р. займається приватним підприємництвом, є співвласником компаній у Росії, Україні, в Угорщині, Туркменії, Естонії, Великобританії.

Про компанію

RosUkrEnergo заснована в липні 2004 р. "дочкою" Газпромбанку - Arosgas Holding і "дочкою" Raiffeisen Investment - Centragas Holding (по 50%). Бенефіціарії Centragas - українські підприємці Дмитро Фірташ (90%) і його партнер Іван Фурсін (10%). Компанія займається транзитом і продажем середньоазіатського газу на Україну та у Східну і Центральну Європу. На 30 вересня 2005 р. активи Газпромбанку коштували 47,7 млрд руб. Виторг за перші три квартали 2005 р. становив 83,3 млрд руб., а чистий прибуток - 14,3 млрд руб.

Emfesz - газовий трейдер, зареєстрований в Угорщині в 2003 р. зі статутним капіталом $2,5 млн, у 2005 р. поставила в Угорщину 2,6 млрд куб. м газу (близько 25% потреб країни). У березні 2006 р. Emfesz уклала контракт на постачання газу в Польщу і планує там продавати 3 млрд куб. м газу на рік (близько 25% ринку країни). За даними компанії, її виторг у 2005 р. становив $438,9 млн, а чистий прибуток- $47,24 млн.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах