Головна
 

РИА Новости: Від Басаєва до Януковича

18 липня 2006, 12:54
0
3

Тиждень перед самітом видався бурхливим і жорстким, пише оглядач газети "Известия" Александр Архангельский, статті якого публікує РИА Новости, Росія.

Заява про загибель головного чеченського терориста. Який чи то вибухнув сам, чи то був вбитий конкурентами по військовому бізнесі, чи то - справді - усунутий спецслужбами. Які чомусь прибули до місця події на п’ять годин пізніше, ніж місцеві міліціонери.

Іркутська авіакатастрофа, яку можна називати автокатастрофою: літак здійснив посадку, пасажири встигли поаплодувати мистецтву пілотів (дивна російська звичка), після чого аеробус врізався в гаражі.

Викрадення ще двох ізраїльських солдатів, бомбардування бейрутського аеропорту, зав’язка великої близькосхідної драми. Таке відчуття, що зголоднілий після введення санкцій ХАМАС у змові з іншими бандитами усвідомлено спровокував Ізраїль, змусив його розвернути армію на два фронти, а тепер підбурює арабський світ на повномасштабну війну з євреями.

Політична свара в братській Украйні, весела зрада соціаліста Мороза, розгублена реакція Ющенки і, як завжди, революційно-яскрава - Тимошенки.

Ну, і нарешті, підписання в Стамбулі договору про будівництво нафтопроводу Баку-Джейхан в обхід Росії; чи не через це підписання наші бідні туристи дванадцятого липня цілу доба простовбичили в аеропорті "Домодєдово" - і не змогли вилетіти в Туреччину? Мир і безпека. Енергетична.

Майже кожна з названих подій буде мати серйозні історичні наслідки, навіть автокатастрофа літака: вже оголошено про будівництво нового іркутського аеропорту, і це обіцяє гірку радість кожному, хто мучився в нинішньому (намагаючись вилетіти в нескінченний туман, пересиджуючи в сусідніх містах через позаштатну посадку і інше). Шкода, що такою ціною; якби не жертви, правильне рішення дотепер не було б прийнято. Але ми, будучи переконаними егоїстами,  цікавимося не наслідками взагалі, а наслідками зокрема. Як те, що сталося і те, що відбувається позначиться конкретно на нас, на нашій долі? Що змінить у ній? У залежності від відповіді на це питання ми даємо остаточну оцінку тому, що сталося.

Отже. Басаєв. Саме по собі зникнення цієї людиноподібної істоти з поверхні землі - сприймається як відплата й обіцяє моральне полегшення. Те, що Басаєв був живий, вільно пересувався територією Росії (зокрема - Інгушетії, де ховатися особливо немає де) здавалося образою здоровому глузду. І не має ніякого значення, сам Басаєв підірвався чи не сам (може бути, ефесбешники тому і не поспішали до місця загибелі, що занадто добре знали: там є ще чому вибухати). Має значення щось інше. Які політичні висновки будуть зроблені з цього факту? Останній масштабний теракт пана Басаєва, бесланський жах, став приводом для встановлення вертикалі влади і скасування виборності губернаторів. А його смерть? Яким приводом стане вона? Приводом - для чого? Для чергового зміцнення позицій спецслужб у складі сучасного російського життя? Для додаткової мотивації небезпечних планів спецоперацій за межами Росії? Схоже, що так.

Через два дні після загибелі Басаєва міністр нашої доблесної оборони відвідував якесь авіапідприємство. Назвав марку вертольота, яку російська армія вибрала в якості базової; засумнівався в необхідності ідентифікувати рештки Басаєва (sic!); підвів риску: буде оформлене замовлення на спеціальний вертоліт для потреб ГРУ. І ще раз підкреслив: тільки для ГРУ, для його спеціальних потреб. А які такі спеціальні вертолітні потреби в ГРУ? Тільки військово-точечні; прямо пов’язані з новою міфологією енергетичної наддержави, якій загрожують всі й звідусіль і яка може триматися тільки за рахунок наростаючої сили, що контролює країну зсередини і відповідає на виклики зовні.

Які ж у нас виклики зовні? Ірак далеко; близько - Грузія. Через територію якої а) піде образливий проамериканський нафтопровід, б) час від часу провозять зброю для північнокавказьких відморозків, в) не завжди хочуть пропускати російських військових. Без сумніву, російсько-грузинські відносини ніколи ще не були такими поганими, і нинішній Тбілісі зробив для цього все, що міг. Але запитується: ми будемо вести затяжну дипломатичну гру, впливати на нетовариського сусіда політичними заходами чи станемо військовими засобами розхитувати ситуацію на суміжній території, щоб інвестори зайвий раз задумалися, чи варто тягти трубу через цей нестабільний край? Мстити за те, що наші прикордонники в змові з грузинськими колегами не заважають небезпечним вантажам перетинати кордон, тому через Інгушетію можна провезти все, що завгодно - і не занадто дорого? Але тоді треба готуватися до того, що ми підіграєм русофобській частини грузинської еліти; вона спить і бачить, як би почати нову військову кампанію в Абхазії й Осетії, але так, щоб в очах американських заступників не виглядати зачинщиками.

Їм же ж все рівно, загрузнуть вони чи ні; їм аби вирішити свої наростаючі проблеми. А нам хіба - все рівно? Адже загрузнемо - неминуче. Навіть Ізраїль, у якого колосальний досвід саме "вертолітних" спецоперацій, на очах грузне в палестино-ліванській ситуації; ми ж, на новеньких, майже на 100 відсотків вляпаємося в історію. І за зовнішню поразку заплатимо черговим закручуванням внутрішніх гайок. Неважливо, як це закручування буде словесно визначено: зміцнення суверенності нашої демократії, або демократичності нашої суверенності; важливо, що під приводом економічного суверенітету тільки що була організована винна криза. Одній компанії  якнайшвидше хотілося одержати доходи від нової акцизної системи. Чи потрібно уточнювати, яка організація цією компанією неформально володіє?

Неважко догадатися, як буде інтерпретоване копирсання на Україні. Ми ж попереджали! ми ж говорили, що Янукович не так погано! ми вміємо керувати несуверенними демократіями по сусідству, так тільки Америка нам заважає! Може, і заважає. Так тільки політичне життя улаштоване інакше, ніж його описували у вищій школі КДБ. Об’ємніше. Цікавіше. Непередбачуваніше. Нинішній Янукович (який може викликати симпатії й антипатії; це не так важливо) - не той Янукович, що вилупився з кучмівського гнізда; нинішній Ющенко - не той Ющенко, що важко відвикав від номенклатурних прем’єрських звичок; одна Тимошенко - та сама, їй на барикадах затишніше. Фігури ті ж; життя інше. Те, що Україна одержала в результаті пройденого у вільному режимі шляху - ніби схоже на те, що ми хотіли влаштувати після Кучми. Але насправді нічого спільного з цим немає. І доти, поки влада не зрозуміє, що неправильне, бурхливе за дурістю, але вільне політичне життя набагато здоровіше й ефективніше, ніж жорстко керована (а насправді така, що поступово розповзається) система, доти справжнього суверенітету нам не бачити. Хоча він дійсно конче потрібний. Але не менше того потрібний здоровий глузд, довіра до історії і спокійний розрахунок.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах