Головна
 

НГ: Казус Лазаренко

29 серпня 2006, 11:57
0
1

Дев’ять років ув’язнення і десятимільйонний штраф - такий подарунок одержав колишній прем’єр України Павло Лазаренко у відповідь на скромне прохання про політичний притулок у США, яке пролунала в 1999 році, пише Олександра Самаріна, "Независимая газета", РФ.

Тоді Лазаренко залишив батьківщину після нетривалого прем’єрства (1996-1997 роки). Американська Феміда спочатку запідозрила, а два роки тому все-таки визнала його винним у зловживанні посадою і збагаченні на десятки мільйонів доларів за рахунок співвітчизників. Екс-прем’єр засуджено, незважаючи на, здавалося б, особливі відносини США і України.

Довелось посидіти на нарах Бруклинської в’язниці і генеральному секретарю Союзної держави Росії і Білорусі Павлу Бородіну, якому пригадали не тільки "справу "Мабетекс", але і багато інших "дрібниць життя". П’ять років тому вся присутня тоді в США королівська рать - в особі посла Ушакова і генконсула Прокоф’єва - самовіддано захищала генерального секретаря віртуальної держави. Однак цікаво: тоді ж Володимир Путін, до якого звернулися у справі Пал Палича, твердо заявив: справа не політична, тому нехай американський суд і розбирається. Тобто ніякого іншого підґрунтя, крім кримінального, глава держави в "справі Бородіна" не бачив .

І, нарешті, історія свіжіша: з колишньою главою Мінатома Росії Євгенієм Адамовим, арештованим у місті Берні в травні 2005-го. Шановний міністр, на думку швейцарської Феміди, був винний у присвоєнні 9 млн. дол., переданих Росії американською стороною для забезпечення безпеки атомних станцій. Вищевказана сума, були переконані американці, до інстанцій не дійшла, розчинившись по дорозі в міністерських кабінетах, а потім зненацька спливла на особистих рахунках Адамова в американських штатах Делавер і Пенсільванія. Іменитого атомника вдалося повернути на батьківщину.

Тріада високопоставлених чиновників, які стали об’єктами пильної уваги закордонного правосуддя, повинна наштовхувати вітчизняну еліту на міркування. І напевно наштовхує. Падає на очах світлий образ майбутнього життя. За що боролися? За рахунки у швейцарських банках, за спокійне існування без від конкурентів і соратників. Вже і діти - там і чи ледь не онуки... А отут виявляється, що немає такої перегородки , яку можна захлопнути, відгородившись від минулого.

Падіння залізної завіси чиновники довгий час помилково розцінювали як можливість безперешкодно, у будь-який момент виїхати на вільні хліба, щоб із задоволенням витратити "нажите непосильною працею". Сьогодні їм доводиться цю концепцію переглядати. Урок перший: стара радянська пропаганда не спрацьовує. Не кожен прохач гідний притулку, і судова система за кордоном працює не по дзвінку з високих кабінетів, а по кодексу. І, як тільки набирається досить доказів, запускається в хід механізм покарання.

Урок другий. Покарання нарами не обмежується: прозорими стають і банківські рахунки, які в багатьох випадках для фігурантів скандальних справ набагато хворобливіші ніж  перебування в не самих некомфортних умовах західних в’язниць.

Урок третій. Через справжнє кримінальне підґрунтя подібних історій батьківщина зовсім не прагне кинутися на допомогу страждальцю. Звичайно, вітчизняний МЗС відіграє свою партію - але далі цього демонстративного жесту справа не піде. Рятувати рядових Адамова, Бородіна і Лазаренко ціною втрати лиця на міжнародній арені ніхто не буде.

Зазначимо ще одну тенденцію в цьому ланцюжку: Бородін порівняно легко одержав на батьківщині 8 років умовного терміну, зберігши посаду - нехай і смішну по суті, але для багатьох статусну. Доля Адамова, не менш впливового раніше чиновника, дотепер неясна. Зрозуміло тільки, що покарання, обіцяне Росією в обмін на екстрадицію, - буде. А почесна посада, навпаки, ні. Героєм виглядав Бородін, який повернувся з Америки - і ізгоєм, який розгубився, виглядав Адамов.

Отримуючи статус невиїзних, російські чиновники мали б задуматися про переваги чесного способу життя. Кожний з них може стати жертвою глобалізації: поїхав на конгрес,  потрапив за ґрати. А головне - важко вгадати, за що: на батьківщині претензій ніхто не пред’являє. Звичка думати, що покарання в рідних пенатах може піти лише за політично непродуманий крок, розслаблює. А екстраполяція цієї тези на закордонну судово-правову систему приводить і зовсім до згубних наслідків.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах