Головна
 

Ведомости: Українська розвилка

16 жовтня 2006, 11:00
0
4

Вихідні дні в Києві ознаменувалися зіткненнями між прихильниками незалежності та українськими лівими, говориться в редакційній статті російських "Ведомостей".

Перші відзначали річницю створення Української повстанської армії (УПА), другі намагалися зірвати свято, називаючи опонентів "фашистами". Російські офіційні ЗМІ використовували події, щоб зайвий раз дискредитувати українську владу, що дозволяє вшановування армії, "яка в роки Другої світової війни боролася на стороні гітлерівської Німеччини" ("Перший канал"). Але самі активісти УПА бачили себе третьою силою. Ними було вбито генерала Миколу Ватутіна, який звільнив Київ від нацистів, вони захопили легенду радянської розвідки Миколу Кузнєцова і здали б його нацистам, якби Кузнєцов не покінчив із собою. Але бійці УПА боролися і з нацистами, і з загонами польської Армії Крайового, а лідер націоналістів Степан Бандера з літа 1941 р. до зими 1944 р. був в’язнем концтабору Заксенхаузен.

Активізація націоналістичних рухів, мало помітних до останнього часу, говорить про поновлення в суспільстві суперечки про українську національну ідентичність. Суперечки ці почалися не вчора. У XVIIст. українські гетьмани стояли перед дилемою. Добровільне входження в Річ Посполиту з її свободами означало зраду вірі, а возз’єднання з православною Росією - добровільне відмовлення від вольності. При Богдані Хмельницькому в 1654 р. Східна Україна приєдналася до Росії, але угода була денонсована вже через кілька років. Новий гетьман Іван Виговський у 1658 р. оголосив про прийняття польського заступництва. Відповідні дії Москви не увінчалися успіхом: у битві під Конотопом у 1659 р. російська армія і козаки потерпіли поразку від з’єднаних сил Виговського, кримських татар і поляків. Але Виговського бло скинуто. У 1669 р. гетьман Петро Дорошенко уклав угоду з Туреччиною. У відповідь російське військо зайняло велику частину України. З іншого боку, Польща не вважала Україну гідної рівноправності або автономії. Тому багато представників української еліти кінця XVII - початку XVIII в. охоче вливалися в російське суспільство. Показова доля Феофана Прокоповича, який став ідеологом петровських реформ.

Політичною помилкою було введенио у 1863 р. заборону на видання книг українською мовою. Це дозволило Австро-Угорщині переманити українську еліту на свою сторону. Навесні 1917 р. керівниками Центральної ради стали Михайло Грушевський і Володимир Винниченко, які виступали за створення федерації рівноправних держав, що включає Україну. Лише в 1918 р. виданий Радою IV Універсал проголошував незалежність України. Сучасні українські лідери також балансують між Росією і Заходом, що цілком відповідає настрою виборців. За даними лютневого опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 33% українців проголосували б на референдумі про приєднання до Євросоюзу "за", 39% - "проти", 10% не прийшли б на референдум, інші 18% не визначилися зі своєю думкою. 74% опитаних КМІС виступають за незалежність від Росії. А за даними Київського центру політичних досліджень і конфліктології, 62% українців - за вступ у єдиний економічний простір з Росією, 17% - проти, інші 21% не визначилися з відповіддю.

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах