Головна
 

НГ: Київ і Москву зв’язує холодна дружба

11 грудня 2006, 17:30
0
2

Колись Європа подарувала світу багатозначний і багатофункціональний термін "дивна війна", пише Дмитро Видрін, народний депутат України, голова підкомітету з питань глобальної безпеки і стабільного розвитку, статті якого публікує російська Независимая газета.

Україно-російські відносини за прожитий рік цілком ймовірно подарують нам не менш місткий термін "дивна дружба". З одного боку, ми почули на всіх рівнях - президентських, прем’єрських, парламентських - чергову порцію запевнень у дружбі, добросусідстві й особливому партнерстві. З іншого боку - усе очевидніший холод у взаєминах наших еліт. Відчувається важко приховувана напруга, взаємне відчуження під час усе рідкісніших зустрічей президентів. Відчувається взаємне розчарування і погане приховуване роздратування під час нечастих контактів прем’єрів. Але найбільш вражаючим свідченням застигло-охолоджених відносин є позиція преси. Абсолютно всі більш-менш солідні публікації за рік з даної тематики в центральній українській пресі давали негативну оцінку і внутрішньої, і зовнішньої політики Російської Федерації.

За 2006 рік між Росією й Україною відбулося багато всякого-різного. Тут і постійна інтрига, пов’язана з галопуючими цінами на газ, і м’ясо-молочні війни, і неприйняття російським бомондом української помаранчевої еліти, і неприхована зловтіха кремлівських чиновників із приводу призначення Віктора Януковича українським прем’єром і відставки останніх пропрезидентських міністрів...

Але головне в тому, що на початку прийдешнього року Україна і Росія пройшли горезвісну точку біфуркації, після якої спочатку їхні політичні системи, потім світогляди політичних класів, а в підсумку і духовні організації наших суспільств почали потихеньку розходитися. На Україні став створюватися принципово новий політичний режим, головною суттю якого є руйнування політичної владної монополії. У Росії ж концентрація, консолідація, монополія влади досягли свого апогею.

Відповідно, помінялася вся стилістика, спосіб організації мислення, навіть дискурс політичних класів. На Україні системоутворюючим стрижнем стала конкуренція. Тут фактично утворився досить вільний політичний ринок, на якому жорстко борють за владу інститути президентства, парламентаризму, уряди, судові структури, з одного боку, а також влада й опозиція - з іншого. Продовженням цьому стає досить тверда, але органічна і майже об’єктивна політико-економічна конкуренція головних фінансово-промислових груп країни.

У Росії політика на очах перетворюється в якийсь державний моноліт, що виключає випадкові броунівські рухи як окремих політиків, так і політичних інститутів або навіть цілих інститутів влади. Тут фетишем стає не стомлююча постійна конкуренція, а не менш стомлююча і не менш постійна демонстрація відданості першій особі і підлаштованій під нього вертикалі влади.

Цікаво було спостерігати останню зустріч українського прем’єра з російським президентом. Складалося враження, що вони розмовляли на різних мовах. Коли російський президент, наприклад, обговорюючи проблеми ЄЕП, говорив "можливо", це означало "так", оскільки в нього практично немає перешкод для реалізації своїх ідей і планів. Коли ж "так" говорив український прем"єр, це означало "можливо" або навіть "неможливо", оскільки на будь-яке "так" українського прем"єра найдеться маса опонентів як з опозиції, так і із суміжних галузей влади.

Україна і Росія в умовах розбіжних політичних режимів поки не знайшли адекватних механізмів взаємодії, співробітництва або навіть сумлінної конкуренції. Це дає усе більше приводів для обвинувачення один одного в "неправильності" обраного сусідом шляхи, у тім, що із сусідом "неможливо не тільки співпрацювати, але й домовитися", в анархізмі одних і тоталітаризмі інших.

При відсутності бажання по обидва боки зрозуміти і прийняти політичний вибір один одного, у майбутньому, очевидно, варто очікувати тільки наростання взаємного відчуження. Тому залишається чекати, що в довгостроковій перспективі вже нові політичні еліти обох країн знайдуть дуже сильний, привабливий для обох народів, надзвичайно вигідний для своїх еліт проект, що поєднує сила якого пересилить нині існуючі відцентрові тенденції. Складно сказати, що це може бути - спільне повторне освоєння Сибіру, колонізація Місяця або світова гегемонія.

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах