Головна
 

Ъ: Труби розбрату

27 грудня 2006, 10:06
0
3

"В останні дні року, що минає, стало очевидно, що наступний рік, як і минулий, теж стане роком "газових суперечок ". Великий газовий і геополітичний перерозподіл на пострадянському просторі, розпочатий Кремлем ще в 2005 році, ще не завершено ", пише російський КоммерсантЪ у матеріалі, опублікованому 27 листопада.

З Білорусю Росія знаходиться на порозі газової війни - і, як і рік тому з Києвом, Москва, схоже, готова йти у "вентильній дипломатії" до кінця. Азербайджан виступив штрейкбрехером у газовій блокаді Грузії, а президент Ільхам Алієв заявив, що СНД уже "нічого не дає" його країні. Смерть Сапармурата Ніязова ставить під сумнів газові контракти з Ашхабадом і майбутнє туркменського нейтралітету.

Крутий перегляд традиційних підходів Москви до пострадянського простору почався в 2005 році, після "кольорових" революцій у Тбілісі і Києві. Вони продемонстрували, що вплив Москви на пострадянському просторі скорочується, а вплив Заходу збільшується. Стало ясно, що колишня конструкція СНД, у якій лідерство і пріоритет Росії до того не піддавався сумніву, не дозволяє протидіяти цьому, а саме СНД у контексті прозахідних настроїв у керівництві Грузії, України і Молдови піддасться серйозної ерозії. У березні 2005 року на прес-конференції в Єревані Володимир Путін заявив, що СНД було лише "формою цивілізованого розводу" і особливих досягнень у нього "не було і бути не могло". Ця заява і дала старт перегляду колишньої політики Москви у відношенні сусідів по СНД. До того вважалося і постійно говорилося, що інтеграцію в рамках СНД необхідно збільшувати і розвивати.

Нова кремлівська політика "реалізму" у відношенні пострадянських держав була не відразу зрозуміла. Під час "газової війни" з Україною рік тому Росію звинувачували в тому, що вона "карає" Київ за поразку промосковського Віктора Януковича і прозахідну політику Віктора Ющенко. Ті ж обвинувачення звучали, коли Росія застосовувала економічні санкції у відношенні Молдови і Грузії. Однак події 2006 року показали, що основою кремлівського "реалізму" є мотиви не ідеологічні і політичні, а енергетичні.

У Росії на пострадянському просторі немає союзників, а є соратники - соратники по трубі. Протягом 2006 року Москва намагалася сформувати нову зону впливу - нафтогазову. Намагалася сформувати союз держав, нанизаних на систему нафто- і газопроводів, які б визнавали  лідируючу і ключову роль Росії в організації енергетичної торгівлі з Європою. Головною метою Москви стало визнання за нею дружніми суміжними державами функції монопольного постачальника енергоресурсів з території пострадянського простору. Суміжним державам призначалася роль або субпоставників свого газу в газпромівські трубопроводи, або транзитних країн. В обох випадках заставою енергетичного союзу мав бути продаж активів або обмін ними.

Протягом року подібний підхід реалізовувався зі змінним успіхом. Європа практично покорилася  тому, що Росія не ратифікує Транзитний протокол, який суперечить її енергетичній доктрині. З Туркменією вдалося домовитися про експорт її газу через "Газпром". В Узбекистані російські компанії успішно освоюють місцеві родовища. У Вірменії "Газпрому" відійшов магістральний газопровід з Ірану.

Проблема Москви, однак, полягає в тому, що ідеї "енергетичного націоналізму" і енергетичного панування на фоні росту цін заразили не тільки Кремль, але й увесь світ. Геополітична ціна енергетичних активів зросла паралельно з ростом біржових цін на енергетичні товари. І також як у Москві, енергетичні активи стали сприйматися в більшості країн як стратегічні і асоціюватися з "національним суверенітетом". І особливо гостро - там, де інші ознаки і інститути суверенності виглядають недостатньо переконливо.

Москва підвищує ставки у своїй енергетичній грі і нарощує ресурси енергетичної експансії, але одночасно ростуть ставки й інших її учасників - як усередині СНД, так і в Європі, США і Китаї. При цьому ідеологічні протиріччя легко відсуваються назад, як це продемонстрували відносини Заходу з Туркменією, Азербайджаном і Узбекистаном. А тому і ситуація Олександра Лукашенко, якому Кремль загрожує перекрити газ у новорічну ніч, аж ніяк не виглядає настільки безнадійною, як це могло раніше здаватися.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах