Головна
 

Tygodnik Powszechny. Два роки президентства Віктора Ющенка: Макіавеллі в костюмі Гамлета

Корреспондент.net, 17 січня 2007, 12:15
0
9

Президент Ющенко - це декілька персонажів одночасно. Кожен з них - протилежність інших. Звідси, ймовірно, і більшість проблем цього політика - і країни, якою він намагається керувати, говориться в статті Анджея Бжезецького, Tygodnik Powszechny, Польща.

Одержуючи владу 23 січня 2005 р., Ющенко перетворювався з лідера революції в державного чоловіка. До цього протягом двох місяців у ньому бачили ледь не Че Гевару (таким він був представлений на футболках, які продавалися в крамницях, які оточували київський Майдан,) або Вацлава Гавела - опозиціонера без особливої харизми, але здатного вести за собою маси своїм спокоєм. Такого Ющенка, якщо не політика-мислителя, то політика-друга інтелектуалів, ми бачили перед "помаранчевою  революцією", наприклад, на похоронах Яцека Куроня в 2004 р., коли він виступав над могилою "великого поляка і великого українця".

Пророк у своїй батьківщині

Своєрідним пропуском Ющенка в клуб дисидентів Центральної і Східної Європи - як би цинічно це не звучало - стало спотворене через отруєння політичними супротивниками лице . Діоксини призвели до того, що ніхто не може засумніватися в жертві Ющенка і кожен, хто говорить про те, що президент зрадив ідеалам "помаранчевої  революції", повинен  задуматися ще раз.

Коли в той урочистий січневий день він давав президентську присягу і виступав перед народом, який  востаннє в такій кількості зібрався на Майдані, у нього були всі передумови для того, щоб піти шляхом, прокладеним Гавелом уже як глава держави - звичайно, при всіх розходженнях між Україною і Чехією. До речі, навіть бджільництво, народне мистецтво і козацька хатка - ці  хоббі Ющенка - могли бути своєрідним Градечком у Карконошах.

Такого Ющенка ми бачили в червні 2005 р., під час відкриття "Цвинтаря Орлят" у Львові, а також у травні 2006 р. у Павлокомі, де з Лехом Качинським він вшанував пам’ять загиблих українців. Звичайно, проблеми польсько-української історії - це лише фрагмент труднощів нашого східного сусіда. Успіхом Ющенка було визнання в листопаді 2006 р. великого голоду 1932-1933 р. геноцидом. Складніше йому говорити про ветеранів УПА: для половини українців це злочинці; в країни дотепер немає спільної історії Другої світової війни.

Поділ на Схід і Захід - це не другорядна тема. Подолання цього розколу здається головною метою Ющенка як державного чоловіка. Тому, після коливань, які  тривали тижнями, у серпні 2006 р. він погодився на співробітництво з Віктором Янковичем: вірив, що це буде жертвою на вівтарі об’єднання народу.

Цій пропрезидентській коаліції "Нашої України" з "Партією регіонів" передував організований Ющенком "круглий стіл" за участю найважливіших політиків. Переговори транслювалися по телебаченню, преса назвала це справжнім діалогом Заходу зі Сходом. Результатом дій президента стало створення уряду, який мав більшість у парламенті - це був компромісний і демократичний вихід з політичної кризи, яка затягувалася. А варто нагадати, що Ющенка вмовляли розпустити парламент.

Укладаючи цей компроміс, президент не відступив від найважливішої, на його думку, цілі України: інтеграції з Європою. Це було записано в Універсалі національної єдності, який став основним документом згаданої коаліції. Факт, що запис було зроблено в загальному. Однак коли Янукович поставив під сумнів прагнення України до інтеграції - під час візиту в Брюссель у вересні 2006 р., а потім у США - президент рахував це закінченням співробітництва, і "Наша Україна" вийшла з коаліції.

Холоднокровний технократ

Чимало людей бачать у Ющенку прагматика і технократа, у якого з революційним романтизмом стільки ж спільного, які і у Лешека Бальцеровича. Ющенко був технократом, коли очолював Центральний банк України, коли вводив гривню. Був ним, коли реформував фінанси і латав бюджет, будучи прем’єр-міністром у 1999-2001 р. Прагматизм сьогодні говорить йому підштовхувати Україну в бік західного світу.

Технократи і прагматики ніколи не розуміють кабінетних ігор. А виходить, не розуміють політики - особливо тієї, якою править популізм. Ющенко, не справляючись з політичними іграми у власному оточенні, у вересні 2005 р. відправив у відставку прем’єр-міністра Юлію Тимошенко і відіслав на відпочинок частину своїх радників. Не дивився на звинувачення в зрадництві ідеалів революції. Технократи не емоційні.

Новим прем’єр-міністром він призначив свою копію - позбавленого політичного темпераменту Юрія Єханурова. Саме прагматизм схилив Ющенко тоді, восени 2005 р., домовитися з Януковичем, обіцяти "політичну амністію" для табору свого колишнього ворога - країна повинна дивитися вперед, а не зводити рахунки з минулим.

Уряд Єханурова повинен був спокійно керувати країною, заспокоїти інвесторів, стурбованих обіцянками про ренаціоналізацію підприємств, усунути небезпеку криз, яких за час правління Тимошенко було чимало (наприклад, паливна, цукрова). Основним досягненням і гордістю уряду Єханурова стало укладання угоди з Росією і вихід з газової кризи в січні 2006 р. - хоча опозиція і частина експертів попереджала про небезпеку згадуваної в угоді таємничої компанії "РосУкрЕнерго".

Дитя Кучми

Відповідно до іншої інтерпретації, справи йдуть гірше. Ющенко - це політичне дитя Леоніда Кучми - таке твердження можна зустріти в публікаціях затятого борця з "кучмізмом" , Інтернет газети "Українська правда". Був прем’єр-міністром за призначенням Кучми, і тоді служив йому для залякування олігархів. У свій час він не зважився боротися зі своїм протектором за президентське крісло. А коли після "помаранчевої революції" Ющенко прийшов до влади, він подбав про те, щоб люди колишнього президента не постраждали від революційного полум’я. У спадщини Кучми є і інший вимір, який впливає на повсякденну політику: хитрощі, гнилі компроміси і гра на протилежностях. Так виглядала політика Кучми. Так виглядає політика Ющенка.

Ющенко уклав гнилий компроміс у вересні 2005 р., коли, щоб одержати підтримку парламенту для уряду Єханурова, він підписував згаданий меморандум, який звільнив оточення Янковича від відповідальності за гріхи, зроблені до революції. Ющенко поводився як спадкоємець Кучми, коли мовчав після того, як з’явилися сумніви щодо структури компанії "РосУкрЕнерго", яка , на підставі газових домовленостей з Росією, повинна була поставляти сировину в Україну. Не було зрозуміло, хто стоїть за цією фірмою, називалися прізвища осіб, близьких до Ющенка. Він мовчав.

Протягом довгих тижнів після березневих виборів у парламент, він не тільки не сприяв створенню помаранчевої коаліції, але навпаки - розколював її суперечливими заявами. Намагався розірвати переговори з Тимошенко і Януковичем, як Кучма колись намагався використовувати протиріччя між Ющенком і Януковичем, які  символізували частини країни, яка посварилась.

Спадкоємцем Кучми є і Янукович. Тому обидва  політики, співпрацюють вони чи сваряться, створять нерозривний тандем, під владою якого Україна рухається назад. Символічна справа про вбивство Георгія Гонгадзе настільки ж далека від розкриття, як і до "помаранчевої  революції". Донецький бізнес повертається в Київ, а політики, які грали першу роль в уряді Януковича в часи президентства Кучми, знову займають ключові посади в державі. Так само йдуть справи і у міжнародній політиці. Раніше Кучма з ранку заявляв про співробітництво з Заходом, а ввечері розхвалював Путіна. Сьогодні дві ці ролі розписані на два голоси: Ющенка і Януковича. Але в яку сторону рухається Україна - на це питання дотепер немає відповіді, як не було її і в часи Кучми.

З цього погляду Універсал національної єдності - це набір фраз. Пропозиції, метою яких було затушувати конфлікти, які роздирають суспільство, і уникнути справжньої дискусії. У символічній сфері, Ющенко був послідовником Кучми, на прес-конференції лаяв журналіста, який описав ексцеси його сина.

Вязень вулиці Банкова

Різні стилі ведення політики неминуче ведуть до зіткнень на поворотах. Їх було досить під час дворічного перебування Ющенка на посаді президента. Він сам втратив довіру, отриману під час революції, і сьогодні в нього не було б уже шансів бути обраним вдруге.

Але втрат було ще більше. Чорнило на газовій угоді з Росією ще не висохло, а парламент уже проголосував за відставку уряду Єханурова. Це було також і голосування проти Ющенка. Потім, уже після виборів у Верховну Раду, недовіра до Юлії Тимошенко призвели до розколу помаранчевої коаліції. Ющенко не міг зважитися, хто він: президент-арбітр або учасник переговорів, який намагається вторгувати як можна кращу позицію для власної партії. Ця гра в Гамлета (а може, і нездатність впливати на власне оточення) привело до того, що "Наша Україна" після трьох місяців переговорів втратила всі карти, і в "Партія регіонів" одержала портфелі віце-прем’єрів і всі економічні відомства.

Універсал національної єдності нічого не вирішив, Янукович у Брюсселі міг говорити, що говорив. Це, у свою чергу, призвело до виходу "Нашої України" з коаліції (в уряді залишилися міністри, яких призначає президент), а наслідком цього стала боротьба президента з прем’єр-міністром. Декрети першого не затверджував останній. Президентського міністра закордонних справ, Бориса Тарасюка, парламент звільнив. Президент його захищає, тому, коли в грудні минулого року Тарасюк намагався потрапити на засідання уряду, йому двічі перепиняли шлях депутати "Партії регіонів". Справа дійшла до бійки.

У третій рік свого президентського правління Ющенко входить, знаходячись закритим у своїй резиденції на вулиці Банковій. До уряду він в опозиції, та й відносини з парламентом у нього погані. Його підтримка тане: людиною 2006 р. в Україні відповідно до опитувань став Янукович.

Президент, імовірно, має переконання - як випливає з деяких заяв - що політична реформа, яка передала навесні 2006 р. частину повноважень президента в руки прем’єр-міністра, була помилкою, і що саме вона не дала йому реалізувати обіцянок, даних на Майдані. Тепер Ющенко намагається надолужити втрачений час. Він оточує себе людьми, які не завжди асоціюються з "Нашою Україною", але які впливові, більш прагматичні і менш сварливі. Можливо, йому на руку криза, яка поглиблюється, що, в остаточному підсумку, порушить питання про повернення в країну президентського правління.

Але був би Ющенко здатний його взяти? І чи буде йому що, у такому випадку, шукати на Градечке Вацлава Гавела?

Переклад:UK2 watch.com

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах