Головна
 

IHT: Те, що відбувається в Україні - черговий етап боротьби за право самовизначення

Корреспондент.net, 10 квітня 2007, 15:25
0
5

У нинішній кризі в Україні питання про те, хто порушив Конституцію - президент Віктор Ющенко чи його супротивник прем’єр-міністр Віктор Янукович - далеко не головне, пише Ніколас Гвоздьов, The International Herald Tribune, США, у статті Чергова криза в Україні.

Насправді те, що відбувається - це черговий етап незакінченої боротьби України за право самовизначення. Україна не хоче більше бути просто "кордоном" (одне зі значень її назви) між Заходом та Євразією, у якій домінує Росія.

Останні п’ятнадцять років українська політика металася між конкуруючими імперативами - подальшої інтеграції в євроатлантичне співтовариство та відновлення тісних економічних та політичних зв’язків з Росією. На додаток до цього, у країні укоренилися два протилежних підходи до самого поняття "українськості": прихильники одного підкреслюють значення зв’язків з країнами Центральної Європи та відмінності України від Росії; прихильників іншого більше влаштовує бачити Україну невід’ємною частиною східнослов’янського світу.

Цей розкол проходить через все українське суспільство - через ділові кола, наукові інститути, політичні партії, навіть через релігійні конфесії. У країні існують дві православні церкви, кожна з яких проповідує власну версію справжнього українського духу, а на Заході України також досить значна присутність католицької церкви.

Після парламентських виборів 2006 року здавалося, що Україна рухається в напрямку, вже одного разу випробуваного французами: "мирного співіснування" "помаранчевого" президента, який має достатньо влади для того, щоб продовжувати рух України до вступу в Європейський Союз та НАТО (Ющенка), і "блакитного" прем’єр-міністра, який розвиває найважливіший напрямок економічних відносин України - з Росією (Януковича).

Однак ця структура так і не стала стабільною. В останні місяці Янукович почав розширювати свою правлячу коаліцію, усе ближче і ближче підходячи до заповітного числа 300: триста депутатів дали б йому можливість не просто приймати закони, не побоюючись президентського вето, а вносити зміни в Конституцію, тобто практично відсторонити Ющенка від тієї влади, яка у нього ще залишилася.

Нещодавно Януковичу вдалося переманити на свою сторону декількох перебіжчиків із блоку Ющенка "Наша Україна". "Помаранчеві" стверджують, що це порушення правила, відповідно до якого депутати не можуть залишатися депутатами поза партією, від якої вони були обрані. Більш того, у країні, розколеній так глибоко, як Україна, багато "помаранчевих" політиків не вважають "блакитну" коаліцію, до якої входять навіть комуністи, відображенням реального голосу українського народу. Саме тому "помаранчеві" вимагають позачергових виборів.

Однією з основних розбіжностей між двома блоками - вступ України в НАТО. Українці-західняки вважають членство в НАТО вирішальною зброєю проти панування Росії, але в них є одна проблема: більшість українців цей проект не підтримує. Наприклад, за підрахунками очолюваного Тарасюком Інституту євроатлантичної співпраці, за вступ до НАТО висловлюється всього 22 відсотки населення. Через це Сполучені Штати та Європа виявляються в досить двозначному положенні: з одного боку, є бажання приходу до влади прозахідних політиків, з іншого боку - доводиться підтримувати демократію, тобто думку більшості.

Найкращий вихід із ситуації на найближче майбутнє для всіх зацікавлених сторін - дочекатися рішення Конституційного Суду про відповідність рішення Ющенка Конституції та згодом підкоритися цьому рішенню. У 2004 році Захід голосно підтримав рішення суду анулювати підтасовані результати президентських виборів, у результаті чого до влади прийшов Ющенко. Сьогодні Заходу не слід піддаватися спокусі та підштовхувати своїх друзів до того, щоб, якщо буде прийняте рішення, яке не влаштовує Ющенка, не підкоритися суду. Росія теж повинна припинити втручання в справи України.

І все-таки, чим би не закінчилася нинішня криза, розкол в Україні збережеться ще дуже довго. Українським політикам обов’язково потрібно докласти всіх зусиль до того, щоб уряд національної єдності дійсно запрацював. Команда "блакитних" повинна пообіцяти не змінювати Конституцію, і всі сторони повинні погодитися: через парламент із хиткою та нестабільною більшістю не можна силою проштовхувати питання, які відносяться до фундаментальних основ української державності, чи то вступ у НАТО чи в російський Загальний економічний простір.

Два роки тому на сторінках цієї ж газети Анатоль Лівен (Anatol Lieven) у статті, написаній відразу після "помаранчевої революції", зазначив: "Майбутнє держави не можна вирішувати простою кількісною більшістю. Необхідно акуратно вибудовувати консенсус усього народу, навіть якщо це займає тривалий час". Сьогодні ця його фраза зберігає свою актуальність як порада усім, хто сьогодні займається Україною.

Ніколас К. Гвоздьов - головний редактор журналу The National Interest.

Оригінал публікації: The latest crisis in Ukraine

Переклад: ИноСМИ.Ru

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах