Головна
 

Нова газета: Дивовижний Дніпро з "ящика"

13 квітня 2007, 12:25
0
5

"Що думати про Росію тим українцям, які ще дивляться російські телеканали?", - пише Андрій Капустін у своїй статті для Нової газети, РФ.

Одним зі знакових символів епохи "пізнього Леоніда Кучми" були темники. Такі інструкції, які регулярно розсилалися з адміністрації президента в редакції газет, телеканалів і інших засобів масової інформації. У них підконтрольним влади редакторам чітко регламентувалося , як саме реагувати на той або інший інформаційний привід. Як одні події висвітлювати, а інші, навпаки, ігнорувати. А базовий рефрен "тема важлива й актуальна" надовго став темою жартів над владою в непідконтрольному їй українському інтернет-просторі.

У підсумку справа дійшла до того, що для ознайомлення з політичною ситуацією в країні досить було подивитися лише один з декількох провідних телеканалів, тому що новини інших відрізнялися хіба що голосами за кадром.

Говорять, що придумали ці самі темники і впровадили в життя російські політехнологи, які у той час у достатку паслися на українських електоральних полях. І потім, вже на передодні Майдану, саме це російське ноу-хау стало і синонімом цензури, і лейтмотивом покаяння журналістів, які були змушені по темниках працювати.

Тому від скверни очистилися досить швидко, і до 2007 року про це явище в Україні практично призабули. Нині в нас розгул свободи слова зашкалює усі допустимі норми, і для осмислення того, що відбувається в країні тепер не вистачає одного вечора і чотирьох-п’яти одночасно включених телевізорів. Треба сказати, що серед телеканалів, до яких мають доступ практично всі громадяни України, є і російські. Що в принципі цілком нормально і демократично для країни, яку з Росією пов’язують давні братерські, історичні, економічні, культурні та інші зв’язки. Правда, висвітлення російськими колегами наших подій особливого захвату не викликає. Але журналістика, зрештою, і покликана надавати вдосталь різних точок зору. Тим більше що в пошуках істини громадяни України (так само як і гості країни) можуть без побоювання клацати пультом скільки захочуть.

А от що робити гостям Росії - це питання. Особливо гостям українським. Не знаю, як у кого, а в мене всі ці дні, поки я знаходився в Москві і намагався за допомогою російських телеканалів довідатися свіжі новини з України, постійно виникало відчуття, що мені не тільки чогось постійно недоговорюють, але ще і увесь час намагаються обдурити. Причому разом із мною під ці ж маніпуляції підпадає і російська телеаудиторія, яка досить далека від наших внутрішньополітичних нюансів. Часом цей телекошмар доводив до того, що я хапався за телефон і надзвонював колегам у Київ, щоб перевірити ще раз те, що в Москві мені видавали за українські події. Колеги від моїх московських новин спершу німіли, а потім починали буйно веселитися, попутно з’ясовуючи, як я міг повірити в таку туфту.

Я не говорю про речі чисто професійних. Про те, як для досягнення ефекту архівною зйомкою підмінюють реальну картинку сьогоднішнього дня без посилання на те, що це архів. Про те, що російських телеглядачів, схоже, переконали, що за Януковича - більшість його виборців, припускаючи при цьому практично все населення країни. Чомусь забувши додати, що торік Партія регіонів одержала порядку 32 відсотків голосів від загальної кількості тих, хто прийшли на вибори, що , у свою чергу, склало менше 65 відсотків від всіх громадян, які мають право голосу. Ну так добре. З ким не буває. Але от навіщо одному з головних російських каналів відкрито брехати, називаючи народного депутата Сергія Ківалова главою Центральної виборчої комісії? При цьому будь-який бажаючий може зайти на сайт української ЦВК (www.cvk.gov.ua) і побачити, що її главою як і раніше є Ярослав Давидович.

Та й узагалі неясно, чому цим сугубо внутрішнім українським подіям приділяється в російських ЗМІ стільки уваги. Ну розпустив Ющенко парламент. Ну будуть нові вибори. Що їм, цим ЗМІ, Гекуба? А ні. Виявляється, у Росії стільки україноведів... Звідки така маса людей, які настільки категорично розбираються в подіях, у яких і в Україні далеко не кожному експерту поки під силу розібратися?

Хоча таке враження не вічне. На другий день стає ясно, що за великим рахунку мова йде усе про ті ж темники. Ну а крапки над "і" ставлять недільні аналітичні програми, які  підводять підсумки минулого тижня. Практично співпадаючі з загальним лейтмотивом тексти і коментарі: Ющенко підписав антиконституційний указ. Більшість населення - проти. Супротивники розпуску з усіх кінців країни з’їжджаються автобусами і потягами в Київ, взявши відпустки за свій рахунок. (Але де саме зупиняються ці тисячі "протестантів" - не пояснюють.) Країні загрожують розкол і економічна криза. І в обов’язковому порядку згадується розстріл Держдуми 1993 року разом з повідомленням про те, що в українських танкових частинах роздають бойові снаряди. При цьому демонструється українська версія "Комсомольської правди", де ця новина винесена на першу смугу. До болю знайома ситуація. Дружно, хором і скрізь. Правда, викликає подив, що жоден з російських каналів не згадав про те, що дії Ющенка схвалили далеко не найбільші його шанувальники - Сергій Бабурін і Володимир Жириновський...

Добре, що для тих, хто дійсно цікавиться ситуацією в Україні, є антидот у вигляді інтернету. А що робити тим росіянам, які просто споживають телепродукт? А що думати про Росію тим українцям, які час від часу ще дивляться російські новини? Якщо так зміцнюється дружба між нашими країнами, то форма виходить якась перекручена. Щось з області "садо-мазо". Мовляв, спершу ми вас налякаємо, потім розколемо, а вже потім будемо дружити міцно. Ворогам на заздрість, іншим на подив.

Хоча новини про українські події - це не межа свіжих підходів до зміцнення дружби між братерськими народами. Напевне, події в Києві розбудили креатив не тільки в експертів по Україні, але і у людей, від політики начебто  далеких. Шкода, що українські телеглядачі не бачили в минулий вівторок один з музичних телеканалів, де двоє ведучих зображували отаких балаганних чубів. На головах - запорізькі чуби-оселедці. З одягу - шаровари і вишиванки. Плюс перекручена мова - Вєрка Сердючка відпочиває.

Правда, дещо в цій ситуації все-таки заспокоює. Під місяцем, як відомо, ніщо не вічно. Особливо в політиці. Ну хто сказав, що завтра Ющенко і Путін не зможуть стати друзями? (Домовляться, скажімо, з вигідних для Росії газових питаннях або про Чорноморський флот.) А це, у свою чергу, вимагатиме кардинальної зміни журналістських акцентів. Правда, це тема зовсім іншого темника.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах