Головна
 

Washington Post: Два протести, одна ознака надії

Корреспондент.net, 17 квітня 2007, 13:38
0
4

"А тепер, мої уважні читачі, прийшов час для невеличкого іспиту. Дано: дві демонстрації, які представляють два політичних рухи, які проходили в двох сусідніх країнах. Питання: яку з них прихильники "демократизації" повинні вітати гучніше?", - пише Енн Епплбаум у статті, опублікованій The Washington Post, США.

Приклад номер 1: демонстрація відбувалася в Москві в суботу. А саме, на Пушкінській площі, легендарному місці дисидентських виступів радянської епохи. 2-3 тис. осіб прийшли, щоб висловити свій протест Кремлю, і їх зустріла 9-тисячна армія озброєних кийками омоновців. Близько 200 осіб були заарештовані, у тому числі Гаррі Каспаров, екс-чемпіон світу з шахів, названий на сторінках російської газети "Правда" "політичним пішаком, який продав душу зрадникам, які задумують знищити Росію". Пізніше Каспарову поставили в провину "вигукування антиурядових гасел серед великої групи людей".

Приклад номер 2: ця демонстрація почалася в Києві декількома днями раніше і дотепер продовжується. Якщо бути точніше, вона проходить на Майдані, також відомому як площа Незалежності, легендарному місці "помаранчевої революції" 2004 року. Цього разу організаторами виступає "антипомаранчева", проросійська "Партія регіонів". Її мета - не допустити, щоб президент України Віктор Ющенко скликав нові вибори. На піку свого виступу на минулому тижні організатори збирали від 35 до 70 тисяч демонстрантів - у залежності від того, чиї підрахунки вам більше подобаються. ОМОН їх не атакував. Арештованих не було.

Отже, необхідно сказати, що оцінка достоїнств цих двох демонстрацій поєднується з певними, пов’язаними з їхньою природою, труднощами, особливо якщо, як це любимо робити ми, американці, ви намагаєтеся визначити, де тут погані хлопці, а де гарні. Адже, з одного боку, російські демонстранти, як вони самі говорять, дійсно виходять на вулиці для боротьби за свободу слова, преси та зібрання; вони справді протистоять зростаючому авторитаризму президента Володимира Путіна; вони справді висловлюють своє обурення практично повним знищенням опозиції за період його правління. Правда і те, що в їхніх лавах є і добре відомі люди, які володіють величезними зв’язками, і люди, які чудово володіють англійською мовою. І ще те, що в Росії вони користуються вкрай слабкою підтримкою, частково через те, що в російській пресі їх зображають, як це зробила газета "Вести", крихітною купкою незадоволених, очевидно, які отримують гроші з-за кордону, навмисно провокуючої бійки з мирною владою.

Київські демонстранти, навпаки, протестують проти прозахідного курсу країни, заперечують проти зближення України з НАТО та ЄС і в цілому хочуть повернення тих днів, коли їхня країна була "клієнтом" Росії. Більшість їхніх прихильників - провінційні жителі без будь-яких зв’язків і, швидше за все, не знають англійської мови. У їхніх лавах немає жодного чемпіона світу з шахів. Проте, вони користуються великою народною підтримкою: хоча може видатися, що їхня демонстрація далеко не така весела, як "помаранчева революція" - один з оглядачів описав демонстрантів як "колони мовчазних погано одягнених людей, переважно молодих чоловіків, які крокують під блакитними прапорами", - але їхній лідер Віктор Янукович є законно обраним прем’єр-міністром країни, і вони справді за нього проголосували на демократичних виборах.

Це непростий вибір. Я розумію, інтуїтивно хочеться вірити, що перед російською демократією відкриваються більш яскравіші перспективи. Російські опозиціонери відважні, їхня мета гідна захоплення, їхні лідери і методи добре відомі. На жаль, протести опозиції не є доказом демократизації, а скоріше свідчать про її відсутність. Правда в тому, що російська влада шляхом цензури, залякування і навіть убивств практично знищили в країні справжні політичні дебати. Реакція поліції на суботню демонстрацію в Москві жваво ілюструє, що навіть невеликі групи людей, які бажають виступити з якоюсь публічною заявою, відмінною від політики влади, повинні бути готові зіштовхнутися з насильством.

З іншого боку, Україна, яка часто зазнавала суворої критики за політичну неорганізованість і безпорадність, хоча і повільно, але трансформується в державу, де люди принаймні можуть вибирати з двох зрозумілих політичних варіантів у ході більш-менш відкритих дебатів. Рішення президента Ющенка про призначення повторних виборів, звичайно, досить неоднозначне. Однак його в даний момент розглядає Конституційний суд України, і всі сторони висловили готовність підкоритися рішенню суду. Заклик прем’єр-міністра Януковича до проведення акції протесту на площі являв собою політичний трюк. Однак цей трюк законний, ненасильницький, і в кожного є право вдатися до таких хитрощів.

Іншими словами, якщо говорити просто, використовуючи усім зрозумілу мову, то груба правда полягає в наступному: Україна, з усіма своїми численними недоліках, є вільною країною, у якій антидемократичні сили мають можливість виражати протест шляхом демонстрацій. Росія залишається авторитарною країною, у якій представників демократичних сил б’ють і поміщають під варту.

Особисто я бажаю Росії успіху, але в даний момент я гучно вітаю Україну.

Переклад: InoPressa.Ru

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах