Головна
 

РІА Новини: Україна - не "глузування історії"

Корреспондент.net, 27 квітня 2007, 12:07
0
54

Рано чи пізно ситуація, що склалася в Україні, звичайно розв’яжеться, пише член експертної ради РІА Новини Геннадій Бордюгов

Але за  тривіальними передвиборними розкладами майбутніх блоків і мегаблоків, маршів двох або трьох партійних колон протиборчих сторін, за неминучим  поверненням до питання про конструкції влади (нинішня приховувала і буде приховувати нові потрясіння), незмінно стоїть українське питання, доля України як держави. Не можна  виключити, що в ім’я перемоги за будь-яку ціну може бути розіграна і карта розколу країни.

Минуле століття стало колискою безлічі нових національних держав, хоча для тодішніх  прихильників глобалізму, пробачте, світової революції, вони були химерою, вигадкою. У XXI столітті історія повторюється, навіть якщо комусь здається, що світ керується фінансовим капіталом при відсутності в деяких народів  самостійних банків. На користь національних держав на пострадянському просторі повернулася, насамперед, інтелігенція, яка прагнула скласти в  цих державах еліту і якнайдалі дистанціюватися від російської (царської або радянської) державності.

Проте, для інших верств населення, що кинулися спочатку за елітами, головне значення мають способи вирішення питань власності, соціальна політика. І у певні моменти націоналізм може стати ворогом для більшості народів.  Якщо власні партії і депутати виявляються нездатними вирішити важкі питання, то можна звернутися до Заходу або до Москви, у залежності від того, які умови будуть ними запропоновані, хто при цьому не зачепить національні  почуття. Зрозуміло, що будь-яке обмеження інтересів породжує і сіяє ненависть націоналістів, сприяє розвитку деяких негативних сторін націоналістичної ідеології -наприклад,  "Україна для українців".

Основне протиріччя політичної ситуації в Україні, на мій погляд, міститься саме в питанні вибору моделі подальшого руху в історії - західної або своєї (Росія і Білорусь, здається, визначилися в цьому). Знаходження своєї моделі є основний іспит для нової державності. Однозначна орієнтація на Захід або на Росію погрожує новими конфліктами, аж до розколу країни.

Незангажовані історики прекрасно знають, що акт 1654 року був альянсом двох незалежних партнерів, у крайньому випадку, обмежений у часі московським протекторатом, але ніяк не включенням України до складу Московської держави. Однозначно розглядається сьогодні факт визнання Тимчасовим урядом Центральної ради, який 10 червня 1917 року проголосив автономію України. Указ  про це - "1-ий універсал" - містив посилання на державні акти Гетьманства XVII століття, які розглядалося як "золоте століття" української державності.

Нинішня криза знову нагадала і про класичний поділ України: на захід - колишні польські володіння; на схід, пов’язаний з Росією; на завойований південь зі строкатим національним складом. Географічні, економічні, історичні і національні відмінності і сьогодні визначають різну політичну орієнтацію регіонів. Однак не можна забувати, що всі ці регіони ще з початку минулого століття були об’єднані перевагою української селянської родини і її інститутів, які не містили в собі громади. Селяни зберегли самобутню культуру, вони зберігали українську мову, у той час як верхівка переходила на російську, яка ставала  мовою державного керування. Усі регіони рівною мірою пережили царську модернізацію й індустріалізацію "зверху", величезні соціальні зміни в імперії, революції 1905 і 1917 років, війни. І навіть якщо українські регіони по-різному були втягнені в ці події, навіть якщо між цими регіонами зберігаються глибокі розходження, Україна може функціонувати як унітарна держава. Альтернатива цьому - не федералізація країни, про яку так багато тлумачать російські політологи і винятково з якою пов’язують демократизацію (немов її немає в Україні), а розкол.  

Рішення українського питання, збереження України - у взаємній східно-західній і західно-східній асиміляції регіонів. Асиміляції  економічними зв’язками, трудовою міграцією, двомовністю. І одночасно - відмовою від українізації неукраїнців, подолання як застарілої ідеї державності, заснованої на уніатській моделі розвитку і на ідеології петлюрівського і бандерівського руху. І ще -  у забороні одній стороні забути минуле або "рвати його по живому", як це відбулося в окремих областях України, які реабілітували українську дивізію СС.

Якщо всього цього не відбудеться, Росії треба бути готовою мати справу з двома українськими державами. Але і у цьому випадку вони будуть спростуванням судження про "глузування історії", оскільки їх незалежність не буде випадковою. Ця незалежність буде вистраждана, фундаментальна.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах