Головна
 

НГ: Запит на кризу

14 травня 2007, 12:28
0
5

У номері від 14 травня російська Независимая газета публікує аналітичний матеріал директора Міжнародного інституту політичної експертизи Євгенія Мінченка про причини політичної кризи в Україні.

У спостерігаючих за вируючою на Україні політичною кризою виникає резонне питання: наскільки ця криза була об’єктивно неминучоюб

Якщо говорити про економіку, то ситуація виглядала більш ніж оптимістично. У січні-лютому 2007 року група російських і українських учених (Міжнародний інститут політичної експертизи, центр соціальних досліджень "Софія", фонд сприяння "Вільна Європа", консалтингова компанія United communications) провела методом експертного опитування дослідження "Енергетичний потенціал України". Значна частина експертів описували стан економіки як "зростання з елементами невизначеності". При цьому 79% опитаних біли упевнені, що реформування економіки в найближчі два роки прискориться. Однак 59% оцінили залежність економіки від внутрішньополітичної кон’юнктури як високу.

Власне, ця сама внутрішньополітична кон’юнктура і спровокувала кризу. Президент Віктор Ющенко стверджує, що фундаментальна причина конфлікту - у політичній реформі, яка підсилює повноваження парламенту й уряду за рахунок повноважень президента. Нагадаю, що прийняття політреформи в грудні 2004 року стало неодмінною умовою проведення непередбаченого Конституцією третього туру виборів президента, за підсумками якого Ющенко й очолив країну.

У березні 2006 року на Україні пройшли вибори всіх рівнів влади, за винятком президента, за новими правилами. Вибори до парламенту країни, а також до обласних і міських рад проводилися за партійними списками. Основними гравцями на місцевих виборах виступали партії. Успішна участь у виборах місцевих блоків була скоріше винятком. Зокрема, у Сумах до міської та обласної рад пройшов блок "Нічний дозор", засновники якого нічого не платили письменникові Лук’яненку за копірайт. До Верховної ради Криму пройшов іменний блок колишнього прем’єр-міністра Сергія Куніцина. А на Дніпропетровщині успішно виступив блок "в’язня совісті" колишнього прем’єр-міністра країни Павла Лазаренка.

Оскільки партійна система на Україні тільки формується, то після виборів почали виникати конфлікти між спонсорами, що купили собі місця в партійних списках, і партійним керівництвом. Представники бізнесу були упевнені, що, сплативши за місце в списку, свій борг перед партією вони виконали сповна. У свою чергу, партійні лідери наполягали на тому, щоб усі депутати виконували волю партії. Найбільш яскраво це проявилося на рівні місцевої влади.

При цьому найбільш потерпілим з-поміж партійних структур виявився Блок Юлії Тимошенко, виявивши найбільшу нерозбірливість по відношенню до кандидатів. Так, у Житомирі депутатом від БЮТ став один з місцевих кримінальних авторитетів. Тяга депутатів-бізнесменів до незалежності зіграла з Тимошенко злий жарт у Київській міськраді, де частина депутатів від БЮТ увійшла в більшість, сформовану мером Леонідом Черновецьким. В обласних і міських радах формуються найвигадливіші конфігурації, у яких нерідко помаранчеві опинилися по різні боки барикад. Варто зауважити, що в більшості випадків у ролі розкольників помаранчевого табору виступали депутати від президентського блоку "Наша Україна", що блокувалися із синіми проти БЮТ. Зокрема, у Житомирській облраді і Тернопільській міськраді було створено коаліції за участю "Нашої України", до якої не взяли БЮТ. На Закарпатті "Наша Україна" блокувалася проти БЮТ з Партією регіонів. А в Тернопільській облраді і міськраді Івано-Франківська вже БЮТ створив більшість, спрямовану проти "Нашої України". Також варто зауважити, що президент Ющенко жодного разу не висловив свого обурення з цього приводу і вже тим паче не висував ініціативи за розпуск обласних і міських рад, де було сформовано "неприродну" коаліцію. Зате сильно обурювався з цього приводу БЮТ, вимагаючи прийняття Верховною Радою закону про імперативний мандат для місцевих органів влади. Найцікавіше, що "Наша Україна" була проти, і цей закон було прийнято Верховною Радою в першому читанні тільки за підтримки антикризової коаліції в обмін на голосування БЮТ за закон про Кабінет міністрів. Наводити лад на місцях БЮТ і "Наша Україна" почали тільки після виходу указу президента про розпуск Верховної Ради.

Ще одною проблемою місцевих органів влади стало природне протиріччя між призначеними президентом главами адміністрацій і обраними населенням обласними радами. Зокрема, у Харківській області місцева рада двічі висловлювала недовіру губернатору Арсену Авакову двома третинами голосів, однак той як і раніше продовжує обіймати свою посаду. Крім того, президентові не завжди вдається спрацюватися навіть із призначеними ним же губернаторами. Показником цього стало здійснене з порушенням закону звільнення Євгена Жовтяка с посади голови Київської обласної державної адміністрації і призначення на цю посаду фаворитки президента Віри Ульянченко. Вищий адміністративний суд поновив Жовтяка на посаді, але Ющенко відмовився виконувати судове рішення.

Тяжко тривало і формування помаранчевої коаліції в парламенті. Причому каменем спотикання стали аж ніяк не принципові питання. Так, представники "Нашої України" зовсім не заперечували проти пропозиції Юлії Тимошенко внести до угоди про коаліцію пункт, що дозволяє входити до неї окремим депутатам. Тимошенко вважала, що таким чином можна буде розвалити фракцію Партії регіонів. Помаранчева коаліція розвалилася через те, що не удалося поділити посади. Раніше обіцяне лідеру Соцпартії Олександру Морозу місце спікера вирішили віддати кумові президента Петру Порошенку, а як утішливий приз соціалістам запропонували посаду першого віце-прем’єра Йосипу Вінському. Мороз зволів увійти до коаліції з регіоналами такомуністами і став спікером. Вінський образився, вийшов із фракції СПУ і увійшов до фракції БЮТ. Логічно було б, якби Вінського за порушення волі виборців, що голосували за СПУ, а не особисто за нього, вигнали з парламенту. Адже в цьому і полягає суть імперативного мандату.

Далі перед депутатами-бізнесменами, що пройшли до Верховної Ради за списками БЮТ, виникла серйозна проблема морально-етичного характеру. Заплативши по 5-10 млн. дол. за місце в парламенті, вони були змушені передати свої картки для голосування керівництву фракції, а виявляти себе їм запропонували в бійках при блокуванні трибуни. І ніякого сприяння в бізнесі з боку виконавчої влади, що опинилася в руках антикризової коаліції. Трохи легше було "Нашій Україні" - у її членів картки не відбирали. Поступово і ті, і інші почали усвідомлювати, що зможуть ефективніше служити державі, співпрацюючи з парламентською більшістю.

Але приплив бізнесменів у ряди антикризовиків серйозно занепокоїв Ющенко, оскільки досягнення пакета в 300 голосів дозволяло долати президентське вето і вносити зміни до Конституції. Ще більш занепокоїлося бізнес-оточення президента, ядро якого складає група ІСД("Індустріальний союз Донбасу"). ІСД, делегуючи у владу своїх представників (Гайдука, Чалого, Яценюка), сподівався на реалізацію своїх бізнесів-інтересів, але наштовхнувся на протидію уряду. Іншим мотором політичної кризи стала традиційно спонсоруюча Юлію Тимошенко група "Приват" (контролює "Укрнафту"), що зіштовхнулася зі спробами уряду повернути упраління цією компанією до рук держави. Кабмін почав процес повернення під контроль "Нафтогаз України" і облгазів, переданих у часи Кучми в управління бізнесменам Богдану Губському й Олегові Бахматюку, також спонсоруючих БЮТ.

Бізнес-оточення Ющенко і Тимошенко знайшло між собою контакт. Одним з показників цього союзу стало повідомлення ЗМІ про мирову угоду, укладену між однією зі структур ІСД і компанією ЄЕСУ, що її очолювала Юлія Тимошенко. За цією угодою Тимошенко прощає компанії борг у 2 млн. гривень (близько 400 тис. дол.) секретаря Ради національної безпеки й оборони Віталія Гайдука.

В результаті союзу Тимошенко-Гайдук-Балога (керівник секретаріату президента) і народився указ президента про розпуск парламенту. Сумнівність указу з огляду на Конституцію прекрасно розуміють сили, що його ініціювали. Інакше навряд чи б чинився тиск на суддів Конституційного суду. Наприклад, Служба безпеки України заявила про те, що вона має у своєму розпорядженні дані про факти корупції з боку судді КС Сюзанни Станік.

Після того як стало ясно, що в травні дострокові вибори до Верховної Ради не відбудуться, Ющенко переніс термін виборів на 24 червня. Але, схоже, що в ці терміни виборів теж не буде. Президент пропонує коаліції компроміс, але це компроміс за Довлатовим: "Нехай вони встануть на коліна, попросять у мене прощення, і тоді я, можливо, їх прощу". Навряд чи бажанням населення продиктоване скасування політреформи, прийняття закону про імперативний мандат і вступ України до НАТО.

Власне, політична криза є для політичної команди Ющенко приводом для реалізації прискореної глобалізації України. Цей курс припускає максимальне відкриття економіки країни для транснаціонального капіталу і витіснення капіталу національного, котрий повинен припинити бути політичним гравцем. Природною складовою цього курсу є вступ до НАТО. Причому експерти, оцінюючи наслідки вступу до НАТО, вважають, що воно спровокує різке зростання цін на енергоносії (72%), змусить постачальників нафти і газу шукати альтернативні маршрути транспортування нафти і газу (19%). І лише 6% упевнені, що НАТО допоможе захистити Україну від економічного тиску. При цьому 54% респондентів упевнені, що Україні потрібно більш 5 років для адаптації до європейських цін на газ. Інакше кажучи, різкий перехід до європейських цін на газ підірве економічну міць бізнесу південо- сходу країни, що є основним спонсором Партії регіонів.

Причому курс на прискорену глобалізацію матиме і серйозні гуманітарні наслідки. Зокрема, перехід до візового режиму з Росією (неминучому у разі вступу України до НАТО) серйозно ускладнить комунікацію громадян України з їх родичами в Росії і навпаки. Зате введення безвізового режиму для громадян Євросоюзу вже призвело до небаченого розквіту на Україні секс-індустрії, про що з тривогою пишуть українські ЗМІ.

Ультимативна логіка команди Ющенко-Тимошенко призводить до того, що країна вступає в смугу затяжної кризи. На жаль, не виключено і силовий варіант, зі спробами арештів представників коаліції. А це значить поділ країни за регіональної ознакою, аж до розколу. Єдиним варіантом виходу є проведення поетапних виборів всіх органів влади, аж до президента, протягом 2008 року, з попереднім переглядом низки положень Конституції чинним складом парламенту.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах