Головна
 

NZZ: Український футбол як відображення політики

17 травня 2007, 15:58
0
5

Заправляють у федерації імовірні злочинці і вороже налаштовані по відношенню до Заходу політики, пише Neue Zurcher Zeitung, Швейцарія.

В українському футболі першу скрипку грають "олігархи", налаштовані проти президента Ющенка. Яким чином президент федерації Григорій Суркіс або власник команди "Шахтар" (Донецьк) Рінат Ахметов заробили свої статки - питання, яке в Україні не задає ніхто. Але міжнародні федерації футболу охоче з ними співробітничають.

Радість у Києві і Варшаві: отримання Україною і Польщею права проведення чемпіонату Європи в 2012 р. викликало шалену радість у цих країнах. Рішення Європейської федерації футболу (УЄФА) мало для України значно більше політичне значення, ніж для Польщі. У той час як Польща - член ЄС і НАТО - з моменту краху комунізму розглядалася як складова частина Західної Європи, "помаранчева частина" української еліти вже довгі роки бореться за визнання Брюсселя - і поки без жодних значних успіхів. Не дивно, що рішення УЄФА було сприйнято в Україні як сигнал про відкрите налаштування Західної Європи, і навіть інтерпретовано як стимул продовження прозахідного курсу.

Численні випадки корупції

Проблем справді багато. В обох країнах контроль над футболом і сусідніми з ним сферами захопили екс-комуністичні кліки, що забезпечили в ході приватизації після розвалу Радянського Союзу нові позиції влади. Футбольні хулігани - це також актуальне для обох країн явище, причому особливо небезпечними варто вважати польських хуліганів. Вони вважаються найбільш небезпечним у всій Європі угрупованням не тільки через їхню агресивність, але і через значну чисельність. Напередодні минулого чемпіонату Світу 5 тисяч чоловік з їхнього числа Німеччина охарактеризувала як "схильних до насильства". В обох цих країнах, на кшталт Італії, протягом кількох останніх років сталися досить гучні скандали, пов’язані з корупцією, і майже в кожному з них головними діючими особами виступали колишні комуністи. Але в той час як у Варшаві затвердився однозначно антикомуністичний уряд, а поліція демонструє успіхи в розслідуванні прецедентів, у Києві дотепер панує стара, корумпована по самі вуха, гвардія прем’єр-міністра Віктора Януковича, при цьому всі важелі управління українським футболом знаходяться в руках не "помаранчевих", прозахідно орієнтованих груп на чолі з президентом Віктором Ющенком або колишнього прем’єра Юлії Тимошенко, а зазначеної вище гвардії.

Існують так звані олігархи, що керують усіма подіями в українському футболі - олігархи типово пострадянського штибу, явище, якого немає в сусідній більш багатій Польщі. Троє з них завоювали міжнародне визнання: Григорій Суркіс, Рінат Ахметов і Ігор Коломойський. Суркіс - не тільки президент української федерації футболу і член виконавчого комітету УЄФА, який складається з 14 членів, але й один з найзаможніших громадян своєї країни. Як йому вдалося заробити свої статки, ніхто не знає і навіть не сильно намагається про це довідатися - журналістських розслідувань  з цієї теми просто не існує. Відомо тільки, що за часів Радянського Союзу Суркіс був головою відділу житлового будівництва в Києві, тобто простим чиновником, що офіційно отримував кілька сот карбованців щомісяця. Під час приватизації він у найкоротші терміни перетворився на керівника енергетичного концерну "Славутич". У 1991 р. він, разом зі своїм братом Ігорем Суркісом, купив футбольний клуб "Динамо" (Київ) і перетворив його на прибуткове підприємство. Сьогодні Суркіс, крім усього іншого, є співвласником телевізійного каналу ICTV і може обіцяти національній збірній астрономічні премії за перемоги. Так, наприклад, він пообіцяв гравцям збірної 2,2 млн. євро за вихід до однієї восьмої фіналу, і якби команда під керівництвом тренера Олега Блохіна минулого літа перемогла не тільки зневірених швейцарців, але і ще дві команди, після чого стала би чемпіоном світу, Суркіс запропонував би їй цілих 22,3 млн. євро. Ніхто в Україні не сумнівається в надійності його слова.

Впливове коло друзів

Григорій Суркіс вважається незаперечним керівником клуба "Динамо" (Київ). Хоча він і віддав свою посаду голови братові Ігорю Суркісу, будучи сильно завантаженим у національній (а також у міжнародній) сфері, його слово як і раніше залишається останнім. Тим часом, у політичному плані протягом останніх років він опинився відсунутим на задній план. За часів правління президента Кучми Г.Суркіс, разом з колишнім головою Адміністрації президента Віктором Медведчуком, очолював так званий Київський клан, політичною рукою якого є соціал-демократична партія. До числа найближчих друзів Г. Суркіса входить Леонід Кравчук, колишній голова парламенту Української Радянської Соціалістичної Республіки, що став пізніше першим президентом України. Кучма також є членом цього клану, хоча колишній президент може похвастатися і гарними стосунками з іншим впливовим угрупованням, установленими завдяки шлюбу його доньки з Віктором Пінчуком, крещеним батьком Дніпропетровська.

Після перемоги "помарнчевої революції" пристрасті навколо Київського клану вщухли. Замість друзів Кучми тепер пріоритет при роздачі державних замовлень і розподілі державного майна мають олігархи Ющенко, у першу чергу "шоколадний король" Петро Порошенко. А демократам при цьому - як західноєвропейським, так і українським - доводиться констатувати, що навіть такий демократ до глибини душіт як нинішній президент України зламав зуби об традиційні автократичні форми правління. Під час останніх виборів Суркіс позбавився свого депутатського мандату, оскільки соціал-демократам не удалося подолати 3%-ного бар’єр.

Вплив хрещених батьків

Ігор Коломойський грає таку ж роль у футбольному клубі "Дніпро" (Дніпропетровськ), як і Суркіс у "Динамо". Спільно зі своїми міноритарними партнерами Генадієм Боголюбовим і Олексієм Мартиновим він очолює величезний холдинг за назвою "Приват", найважливішим підприємством якого є діючий на території всієї країни банк "Приватбанк". Група контролює сталеливарні і хімічні комбінати, енергетичні компанії, підприємства харчової промисловості в Україні, Росії, Румунії і навіть США. Велика частина компаній мають штаб-квартири в Дніпропетровській області, відкіля родом також Кучма і Юлія Тимошенко. Як і всі олігархи, Коломойський контролює низку ЗМІ і підтримує гарні стосунки з політиками. Зараз він будує в Дніпропетровську стадіон, на якому пройдуть важливі ігри чемпіонату Європи в 2012 р. Підкреслено теплі стосунки, підтримувані Коломойським і Тимошенко, помітно охололи останнім часом. Коломойський, як і Суркіс є членом керівництва національної федерації футболу.

Як здавалося на початку, перемога "помаранчевих" стане фатальною для людини, що де-факто грає в українському футболі ще більш значну роль, ніж Суркіс, а саме для Ріната Ахметова. Хрещений батько Донецького клану і президент відомого клубу "Шахтар" (Донецьк) від початку вважався затятим ворогом "помаранчевих", котрі проголошували - принаймні перед своєю перемогою - верховенство принципів правової держави, що певною міроюи налякало олігархів. Уже протягом кількох років як українські, так і західні ЗМІ вкрай обережно поводяться з 41-річним Ахметовим, хоча всі, у тому числі і його шанувальники, знають, що він - колишній мафіозі, типовий продукт анархічних посткомуністичних 90-х рр.

Грубий підхід Блохіна

Рінат Ахметов, статок якого оцінюється зараз більш ніж у $3 млрд., вважається найзаможнішим жителем Східної Європи. Якщо в Донецьку, столиці східноукраїнської гірської промисловості, запитати, яким чином юнак, що виріс у похмурому Жовтневому кварталі, заробив свій стартовий капітал, то майже завжди спочатку можна побачити злегка збентежену усмішку, а потім супроводжуване хвилею протесту твердження, що Ахметов, "звичайно", був злочинцем, а якщо конкретніше, - рекетиром, що сколотив капітал найсправжнісінькими злочинними методами. Однак офіційно такі підозри так ніколи і не було підтверджено. Тим часом, поширення чуток про те, що Ахметов злочинець, можна не побоюватися. "Помаранчевий" президент Ющенко завжди називав цього донецького хрещеного батька, як, врешті, і Януковича, не інакше як "бандитом", і ініціював їх переслідування правоохоронними органами невдовзі після перемоги революції в 2004 р. Звісно, безуспішно, тому що Ахметов задовго до цього сховався за кордоном.

Початком стрімкої кар’єри моторного татарина Ахметова є 15-е жовтня 1995 р. Незабаром після початку матчу на донецькому стадіоні "Шахтар" пролунав вибух бомби, у результаті чого було вбито президента клубу, відомого усьому місту бандита Олександра Брагіна, і п’ятеро чоловік з його найближчого оточення. Ахметов - щасливий збіг - залишив трибуну за кілька хвилин до цього, він, як було повідомлено згодом, вийшов у невідкладній справі. До цього моменту Ахметов, вік якого на той момент не перевищував 30 років, вважався людиною Брагіна. Тепер же в долі Ахметова наступив стрімкий зліт, у результаті якого він перейняв не тільки клуб, але і керівництво найбільшого українського холдингу "System Kapital Management". Сьогодні Ахметов є власником безлічі компаній у Донбасі, він не стільки український "Громадянин Кейн", скільки шеф на руський кшталт: "хазяїн", що піклується про своїх людей доти, доки ті надають йому свободу дій. Однак щодо цього він може не побоюватися. ЗМІ в Донецьку так сильно хвалять його, що це коробить навіть політкоректних європейців. Життя його супротивників небезпечне. Ігора Александрова, допитливого журналіста, котрий недостатньо пошанував Ахметова,  у 2001 р. було абито прямо на вулиці.

Рінат Ахметов досить добре витримав атаки "помаренчевих". Хоча він і змушений був віддати найбільший український сталеливарний комбінат "Криворіжсталь", куплений ним і Пинчуком у часи Кучми за безцінь (за $800 млн., при тому, що після цього "помаранчеві" продали його індійській групі Mittal-Steel за ціну, у 6 разів більшу від початкової), після сумного провалу "помаранчевих" справи Ахметова знову пішли вгору. Янукович, якого свого часу Ахметов звинуватив у нікчемності, знову став його другом, Ахметов пройшов у парламент за списками "Партії регіонів", що дає йому вплив (а це важливо) і недоторканність (що ще важливіше). Донецький "Шахтар" відкриває широкі перспективи. Ахметов перейнявся метою вивести свій клуб, що грає сьогодні - яка іронія - у помаранчевій формі, на європейську вершину. Його методи виховання підростаючого покоління завоювали високі оцінки, а сьогоднішні західноєвропейські функціонери приїжджають до Донецька, щоб потиснути Ахметову руку. Зараз Ахметов, на зрозак Коломойського, будує в Донецьку новий стадіон.

Олег Блохін, тренер національної збірної, дрібна рибинка в порівнянні з такими фігурами як Суркіс, Ахметов і Коломойський. У нього немає ні однієї власної фірми, але зате в надлишку приголомшливі погляди. Велику популярність завоював його вислів, що закликає молодь учитися в таких людей як Шевченко або Блохін, "а не в якого-небудь самбо-мамбо, що зліз з дерева в Африці і харчувся там двома бананами, а тепер граючого в Україні".  Висловлювання такого штибу, безумовно, повинні змусити численних чорношкірих гравців, що виступають за збірні Франції, Англії і Голландії, приїжджати учитися у висококультурну країну Україну. Блохін охоче повчає. Він відомий своїм украй грубим поводженням із гравцями, деяких з яких він навіть б’є, якщо програють.

Підхід тренера до політичних дисциплін не настільки педантичний, як до педагогіки. Будучи депутатом, Блохін представляв інтереси всіляких груп, як, наприклад, соціал-демократів, комуністів, навіть якийсь час Блоку Юлії Тимошенко. Тим часом за всі ці роки він лише один раз виявився учасником конфлікту. Коли росіянин Костянтин Григоришин, акціонер "Динамо", посперечався зі своїми діловими партнерами братами Суркісами, він став на бік братів. Рішення, зі схваленням сприйнято "блакитними" Януковича, оскільки під час "помаранчевої революції" Григоришин підтримав Юлію Тимошенко.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах