Головна
 

Новые известия: Дивна країна

23 травня 2007, 12:30
0
4

Почавши підводку до репортажу з Києва, ведуча програми "Вести" вимовила: "Україна продовжує дивувати". Сказано було з цілою гамою обертонів: трохи-потроху іронічно, водночас і поблажливо, а частково і з якимось співчуттям, пише Валерій Вижутович, Новые известия, Росія.

Так людей, з чиїм розумом все гаразд, запрошують подивитися на мешканців божевільні. Що ж дивного сталося на той час у сусідній країні? Виявилося, от що: президент Ющенко і прем’єр Янукович ніяк не можуть домовитися про дату дострокових парламентських виборів. Що перша і друга особа в державі не в змозі дійти погодженого рішення в конкретному питанні, що між ними в принципі можливі розбіжності, та ще й настільки гострі - це для нас дивно? Не те слово!

Політична криза в Україні триває вже два місяці і все ніяк не розв’яжеться. У самий розпал її я побував у Києві. Ну що сказати? Так, людині, що приїхала сюди з країни всепроникливої і всеперемагаючої "вертикалі", в Україні сьогодні є чому дивуватися. От вам перша підстава для подиву: Майдан змінив забарвлення. На просторі, де два з лишком роки тому тріумфувало помаранчеве, сьогодні панує різнобарв’я. Прапори Партії регіонів Віктора Януковича у цій палітрі відверто панували - майже весь майдан залито біло-блакитним. Острівці червоного (комуністи) і малинового (соціалісти) доповнюють пейзаж. Тільки помаранчевий геть чисто відсутній: парламентська опозиція порадила своїм прихильникам не йти на Майдан.

Я дивився на все це очима російського вуличного зіваки, що встиг побачити в себе на батьківщині низку "Маршів незгодних" і усе, що їх супроводжувало. Дивився і не міг не зауважити: рух по Хрещатику не перекрито, міліцейські кордони й оточення не виставлено. Обійшовши Майдан по всій його неосяжній площі, я ледве нарахував з десяток стражів порядку, які спокійно спостерігали за тим, що відбувається. Зі свого боку, і учасники мітингу не давали приводу взяти їх в оборот. Я не чув істеричних вигуків. Не бачив плакатів, що закликають когось поставити до стінки, обезглавити, порвати на шматки. Не зустрів жодної людини на підпитку. У дні, коли російська преса голосила: "Україна знаходиться на межі громадянської війни!" - я на вулицях Києва розмовляв з тими, хто приїхав підтримати правлячу коаліцію, і з тими, хто виступає на боці опозиції. Запитував, чим, на їхню думку, може закінчитися цей конфлікт. "Миром", - відповідали і ті й інші. "До крові, виходить, не дійде?" - "Виключено. Народ не поділяє Україну на помаранчеву і біло-блакитну. Янукович і Ющенко теж не дурні, щоб улаштувати в країні змагання стінка на стінку".

Причини чергової політичної кризи в Україні, звичайно ж, не зводяться до напружених до крайнощів відносин між президентом і прем’єром. І тим більше до таких подробиць, як зрадництво колишніх соратників, порушення домовленостей, перебіжки з одного табору до іншого. Справжня причина нестабільності полягає в системі влади, що склалася тут після 2004 року. Ця система розбалансована. Вона не має надійних опор. Та й кадровий склад української влади після Майдану не зазнав серйозних змін. Що революція не породила достатньої кількості нових політиків, був змушений визнати і сам Віктор Ющенко. Відправляючи у вересні 2005 року уряд у відставку, він сказав: "У владі було багато нових облич. Але обличчя влади не змінилося". Додамо: і навряд чи могло змінитися. Тому що нових облич у команді президента, що б він там не казав, було саме небагато. Практично усі, хто одержав посади в післяреволюційному уряді, до цього побували у владі. Кабінет міністрів було сформовано з людей, у різний час і з різних причин відправлених у відставку колишніми президентами. Цю команду скривджених формували скривджені більше від усіх - колишній прем’єр-міністр Ющенко і колишній віце-прем’єр Тимошенко. У ті дні багато відставників повернулися до влади. Хтось - транзитом через Верховну раду і її опозиційну фракцію "Наша Україна", хтось - зробивши пересадку в бізнесі. Ющенко чи Янукович - перед таким вибором колишні міністри не стояли. Ставленик влади, з якої їх усунули, декого навіть із тріском, був для цих людей неприйнятним свідомо. Загнані в опозицію державною кар’єрою, що не склалася, вони в січні 2005-го самі по собі опинилися в потрібний час у потрібному місці. За що і були нагороджені.

Справа, врешті, не тільки в тому, що збірний портрет нинішньої української влади міг би бути свіжішим. Справа насамперед у відсутності налагоджених державних механізмів, здатних працювати в автономному режимі, незалежно від того, про що в тисячний раз домовляться Ющенко з Януковичем або обидва вони - з Тимошенко, і хто кого потім "кине". Усе це - повний контраст російській системі влади. Але те, чому з волі вітчизняного телеекрану нам слід дивуватися, саме і є реальною політикою з усіма її наслідками і протиріччями. Реальна політика, а не політтехнологічний муляж. Перше відрізняється від другого як жива лисиця від шуби з чорнобурки.

…А в Румунії бачили, що твориться? Там неслухняний парламент усунув президента з посади, але на референдумі, що відбувся минулої неділі, більшість громадян підтвердили свою довіру главі держави і тим самим ухвалили: імпічменту не бувати. Теж дивна країна.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах