Головна
 

Gazeta Wyborcza: Відкривають горілку і серця

31 травня 2007, 14:52
0
6

Назва цього фільму звучить трохи рекламно: "Яцек Хуго-Бадер. Кореспондент із Польщі". Начебто б поляк, горобець стріляний, опинився в дикій східній Україні, у Донецьку, та усьому дивується, пише Тадеуш Соболевський у статті, опублікованій польською Gazeta Wyborcza.

Стоїть собі поблизу залізниці, по якій саме проїжджає товарний потяг, і коментує, знімаючи на відеокамеру: "На Сході дуже довгі потяги!" Бачить жінку, що збирає вугілля, підбігає до неї з камерою і запитує: навіщо ви це робите? Вона обертається і говорить: "а вам-то, яке діло? Йдіть собі!"

Так починається документальний фільм Павла Лозинського і Яцека Хуго-Бадера. У цьому пролозі є блиск автоіронії. Тому що головна цінність фільму полягає в дивному панібратстві з героями, що перед групою з Польщі відкривають "горілку, консерви і серця". "Я входжу в це, - відверто зізнається репортер. - Хочу обійняти героя, послухати його розповідь. Росіяни, українці для цих обійм скажено підходять. Охоче відкривають серця, люблять говорити і люблять поляків".

Коли дивишся сьогодні давні польські документальні кадри, ті, із кращого періоду 70-х років, то видно, якою великою проблемою був контакт із так званою звичайною людиною. Або ж "проста людина" не хотіла висловлюватися перед "казенною" телекамерою, або режисер почував докори сумління тому, що зраджував свого героя, переходячи межу інтимності. Необхідні були довгі роки для того, щоб цей бар’єр відчуження було подолано. В останній рік у Польщі з’явилося кілька документальних фільмів, у яких люди говорять вільно, як ніколи раніше. Говорять емігранти з 1968 року у фільмі Марії Змарз-Кочанович "Гданьский вокзал". Говорять мужики в документальній стрічці Малгожати Шумовської "А чого тут боятися?", - вірячи, що ніхто не використає їхніх висловлювань проти них самих. Так і тепер у фільмі про Україну в людей розв’язуються язики.

Як у пригодницькому сценарії, образ проїжджаючих потягів із шахт і жінок, що збирають вугілля в сітки, має розвиток. Бачимо дивну, двірську шахту: у палісаднику знаходиться глибока штольня, з якої із шумом виїжджає саморобний вагончик, прив’язаний мотузкою, накрученою на барабан і повний високоякісного вугілля. "Можна нам з’їхати вниз?" - запитують репортери. Треба зателефонувати шефові - на такі діри в землі треба мати дозвіл від "тих, зверху". "А хто зараз є верхом?". "Чиновники, міліція і різні бандити, - говорять їм. - Місцева мафія. Треба платити за добуте з ризиком для життя вугілля". "Скільки?" - запитує Хуго-Бадер людину, що виглядає бідняком. "Шість шматків", - відповідає той. "Доларів? Шістсот?" - запитує репортер. "Ні, шість тисяч. На місяць". Подив.

У ті ж околиці Донбасу, де була бригада Лозинского, кілька років тому потрапила знімальна група гучного австрійського документа "Смерть робітника". Теж показували мертві шахти, розташовані у тумані пам’ятники Леніну і ризикованим людям, що спускаються в бідові шахти. Фільм пронизувала думка, що при комуні тим людям було краще. Бадер і Лозинський довідалися більше про цей корумпований "багатий край бідних людей" - синій Донбас, політичне гніздо Януковича, де народжуються величезні бандитські капітали і вмирають міста. Де чоловіки п’ють до смерті, а жінки тягнуть господарство.

Замість радянської влади прийшла влада олігархів. Один з них є найбільшим. Він фотографується разом з Януковичем. Власник безлічі приватизованих шахт. Експлуатацію одних супроводжує закриття інших. У відставку йдуть директори, якщо тільки вони "помаранчеві", від Ющенка, а не "блакитні". "А ви відкіля?" - запитують групу в бюро. "Ми з Польщі". "А хто вам дозволив?". "Самі собі дозволили, Польща - це вільна країна, можемо знімати усе, що нам подобається", - сміло говорить Хуго-Бадер, як Скшетуський Хмельницькому. І, виявляється, це діє.

Сенсаційний, гострий документ, що проситься, щоб його продовжили. 


Переклад: UK2 watch.com

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах