Головна
 

НГ: Моряки Севастополя не чекають від Москви нічого хорошого

1 червня 2007, 10:16
0
4

28 травня 2007 року виповнилося десять років "великому" російсько-українському договорові й угодам, що визначили статус ЧФ як флоту, що належить Росії і відстоює її інтереси на південно-західному морському напрямку. Таким чином, досягнув екватора термін перебування ЧФ на українській території, пише Ігор Касатонов - адмірал флоту, у період 1991-1992 р. командував Чорноморським флотом, статтю якого публікує російська Независимая газета.

Українське місто слави російських моряків

Чорноморський флот завжди мав репутацію особливого флоту. Тут, на півдні, Російський флот здобув найяскравіші перемоги. Нев’янучою славою покрили себе захисники Одеси, Севастополя, Керчі і Новоросійська - міст-героїв Причорномор’я.

У 1991 році Чорноморський флот не присягнув Києву, залишився під управлінням Москви, чого сама Москва не очікувала і довго не могла повірити цьому. З упевненістю можна стверджувати: завдяки патріотам-чорноморцям флот було збережено для нашої країни. Однак Росія в особі її політичної еліти "в упор не бачить" проблем російських людей, що живуть у Російській Тавриді - Криму.

Москва, давши можливість абхазам і осетинам стати громадянами Російської Федерації, позбавила такого шансу кримчан, у тому числі народжених у Кримській області РСФСР до 1954 р. Механізм отримання громадянства такий, що штучно відштовхує людей не тільки від подібних дій, але навіть думок. Через 15 років після розпаду СРСР зроблено ще один, на мій погляд, непродуманий крок: пролунав заклик росіянам "повертатися" до Росії з країн СНД. Перепрошую, куди будуть повертатися росіяни, котрі сотні років живуть у Криму? Кому вони повинні залишати "батьківські домовини", свою рідну землю?

Дотепер не відпрацьовано механізм оформлення російської пенсії військовослужбовцем, що залишається після звільнення в запас на проживання в Севастополі. У результаті, щоб зберегти зв’язок з Росією, багато колишніх чорноморців прописуються десь у Росії, щоб оформити пенсію. Але як і раніше продовжують жити в Севастополі, по суті, нелегально. А що робити, якщо тут живуть і працюють їхні рідні та близькі?

Є інший шлях. Якщо російський офіцер або мічман проживав у Севастополі до листопада 1991 р., він має право на українське громадянство. І багато хто його реалізує, прекрасно розуміючи: у Росії їх, пенсіонерів, ніхто не чекає. Дивно, але факт: офіцер, що служив у розвідувальному управлінні Чорноморського флоту, звільняючись у запас і отримуючи українське громадянство, автоматично стає офіцером запасу збройних сил... України.

Є речі ще більш дивні: лейтенант-випускник, народжений у Севастополі, кримчанин у п’ятому поколінні, зобов’язаний... одержати посвідку на проживання в Севастополі! Більше того, хтось надоумив командування ЧФ видати наказ, що зобов’язує всіх офіцерів і мічманів флоту одержати таку посвідку на проживання. При цьому в українські структури надаються документи, у яких зазначено не тільки адреси місця проживання усіх військовослужбовців, але і надається практично повний банк даних, що характеризує кожного військовослужбовця, включаючи перелік проходження ним служби. Дивно, як ще не додумалися видавати посвідку на проживання старшинам і матросам-строчникам із зазначенням місця їхньої служби і військової спеціальності!

Як могло статися подібне? Та дуже просто: російські чиновники, відповідальні за вирішення подібних питань, або не вникають у них, або просто на просто пустили процес за течією. А можливо, просто відмовилися від чорноморців, заздалегідь готуючи "м’який варіант" переведення бази із Севастополя до Новоросійська без офіцерів і членів їхніх родин? У період заміни радянських паспортів працівники російського консульства оголосили членам родин військовослужбовців: "Сміливо одержуйте українські паспорти. Росія визнає подвійне громадянство". Минув час, і тепер Росія, як і Україна, подвійного громадянства вже не визнає. Але у всіх дружин росіян-чорноморців сині українські паспорти. Утім, чехарда і з закордонними паспортами для самих військовослужбовців. Основний документ, що підтверджує особистість, - посвідчення особи. Є, щоправда, "сірі" службові російські паспорти, але їх зберігають у секретних частинах, видаючи на руки лише при поїздці до... Росії. Чому, перебуваючи за кордоном, офіцери і мічмани позбавлені права мати закордонний паспорт громадянина РФ.

Чиновники Міноборони Росії установили собі 50 доларів добових при відрядженні до Севастополя (чорноморці, приїжджаючи до Москви, одержують по 100 рублів, та й їх не дають - пусті "командировочні" статті). Тому і полюбили всякого роду інспекції "перевіряти" чорноморців - тільки цього року до Севастополя планують приїхати кілька сот "перевіряльників" (кожному на добу - по 50 доларів). Перевіряють що завгодно: тилове забезпечення, мобілізаційні питання (яка мобілізація може проводитися на чужій території?), ремонт великого протичовнового корабля "Очаков" і підвідного човна "Б-380" тощо. За звичай люблять інспекції їздити в літній період. Як ніяк, а все-таки Крим! Люблять відпочивати в Ялті (у санаторії Чорноморського флоту) московські начальники. Все-таки один російський санаторій у Криму залишився, удалося його чорноморцям відстояти. От тільки чорноморців у самому санаторії в курортний час не побачиш.

В офіцерів і мічманів Чорноморського флоту немає не тільки закордонних паспортів, але, приміром, й інших "паперів", у тому числі на пільги. А в родичів - немає медичних полісів. Приїхав у відпустку в Росію - роби, що хочеш... У цілому нерозв’язаність цих проблем підриває віру не тільки у свої перспективи, але й у батьківщину. Не випадково переважна більшість офіцерів і мічманів, звільняючись у запас, воліють ставати громадянами України.

Земля і "залізо"

Періодично з вуст високопоставлених російських чиновників звучать підбадьорливі запевняння: нікуди ЧФ із Севастополя не піде!

Власне, йти йому нікуди. Називається, щоправда, Новоросійськ. Але ні він, ні його навколишнє узбережжя за своїми природно-географічними та іншими умовами не здатні повною мірою забезпечити базування флотських сил. Тим часом існує багатомільярдна федеральна цільова програма "Створення системи базування Чорноморського флоту на території Російської Федерації в період 2005-2020 р.". Причому чорноморцям про її реалізацію мало що відомо. Однак уже сам факт її існування красномовно свідчить, що російське керівництво вже сьогодні планує вивести флот із Севастополя. Саме так гадають у Севастополі. І ці міркування трансформуються в невір’я владі. Логіка проста: якщо розвивають Новоросійськ, виходить, кинуть Севастополь. Разом з людьми.

У 1991 році до складу Чорноморського флоту входило більше 800 бойових кораблів і катерів, спеціальних і допоміжних судів, кілька сотень літальних апаратів. У складі флотських сил знаходилися 2 протичовнових крейсери-вертольотоносці, 6 ракетних крейсерів і великих протичовнових кораблів 1 рангу, 20 есмінців, БПК і сторожових кораблів 2 ранги, 28 підвідних човнів. Численними і могутніми були морська авіація, берегові війська, морська піхота. Упродовж минулих півтора десятка років з корабельним складом, утім, як і з іншими складовими флоту, трапилися метаморфози, що оцінюються словами, можливо, немилозвучними, але об’єктивно-відвертими: за своєю структурою і силами, за ключовими параметрами ЧФ уже не відповідає поняттю "флот".

Чорноморський флот утратив систему базування. Залишилися одна база і три пункти корабельного базування. Основні сили Росія сьогодні тримає в Севастополі і частково - за корабельним складом це лише кілька відсотків - у Феодосії, Новоросійську і Темрюку.

Від аеродромної структури, що простягалася від Молдови до Дагестану, залишилося лише два аеродроми - Кача (на північ від Севастополя) і Гвардійське (поруч із Сімферополем). Фактично основні сили флоту сконцентровано в районі Севастополя, що знаходиться під українською юрисдикцією. Тут же, до речі, базуються кораблі і частини несоюзної Російській Федерації держави України, що сьогодні переводить свої збройні сили на стандарти НАТО. Що це означає?

Початково при розділі флоту планувалося кораблям і судам ЧФ РФ і ВМС України базуватися окремо. Проте базування несоюзних флотів здійснюється спільно. Більше того, донедавна навіть частина боєприпасів ВМСУ (включаючи ракетну зброю) зберігалася на складах і в арсеналах Чорноморського флоту! На судноремонтному заводі ЧФ РФ ремонтуються українські бойові кораблі і судна. Нічого поганого в цьому немає, якби існувала яка-небудь угода між оборонними відомствами двох країн. Але замість угоди - постійні палки в колеса. То заборона з боку України на використання нашим флотом полігонів, то "війна маяків", то заборона чорноморцям нести гарнізонну службу в Севастополі, то невдоволення, що проявляється на вищому київському рівні наявністю російських прапорів на об’єктах російського ЧФ.

Але подібне - "квіточки" у порівнянні з тим, що російська сторона дотепер не може вирішити проблему заміни застарілої техніки для забезпечення бойової і технічної готовності чорноморців. Тільки в результаті особистої організаторської діяльності командуючого ВВС ВМФ генерал-полковника В.Г. Дейнеки, президенти Росії й України домовилися замінити кілька застарілих штурмовиків СУ-17, що базувалися в Криму, на СУ-24. До цього моменту "двадцять четверті" два роки на аеродромі в Анапі чекали команди "На зліт!".

Протягом півтора десятків років Чорноморський флот не поповнився жодним новим бойовим кораблем або допоміжним судном (винятком є морський тральщик "Валентин Пикуль", що будувався майже десять років, закладений для ВМС Індії ще "при СРСР" і базується в Новоросійську, а також "радянський" РКВП "Самум", що дивом уник судорізального ножа на Балтиці. Однак обидва кораблі на стан і бойовий потенціал ЧФ істотно не впливають.

Сьогодні наймолодшим великим кораблем ЧФ є гвардійський ракетний крейсер "Москва" ("Слава"), прийнятий флотом ще в 1983 році. Однак половину свого життя корабель знаходився в тривалому ремонті, а після - "боровся" з наслідками цього ремонту. Красномовні факти: протягом чотирнадцяти років крейсер не стріляв головним ракетним комплексом, а в період бойової служби в Середземному морі восени 2002 року в його контейнерах... не було ракет.

Вік інших великих (1 і 2 ранги) кораблів флоту, що складають його бойове ядро, уже перевалив за чверть століття. Вони проектувалися і будувалися ще за Хрущова і Брежнєва. "Злі язики" стверджують: ці кораблі вже стали музейними раритетами, а усі разом складають "екзотичне" поєднання, здатне прикрасити лише парадну шеренгу в День Військово-морського флоту і "гордо продемонструвати" Андріївський прапор у якому-небудь іноземному порту. На більше, на жаль, вони не спроможні - ні поодинці, ні всі разом, до того ж усі разом вони в море вже не виходять. Показовий приклад: восени минулого року флагман флоту ГРКР "Москва" здійснював "державну завдання" по ескортуванню з Новоросійська до Босфору суховантажу, на якому в Ліван перевозилася техніка російського інженерного батальйону. Зазначимо: "усього лишень" крейсер супроводжував цивільне судно. На жаль, на всьому Чорноморському флоті не знайшлося корабля для здійснення цього завдання. Тим часом будь-який моряк, навіть "трієчник", знає: крейсер ніколи не ходить у море поодинці, його самого повинні забезпечувати 2-3 протичовнових корабля. Одиночне плавання, крейсерство - доля "чайних кліперів" епохи вітрильного флоту, тактика рейдерів німецького флоту часів світових воєн, що пішли в небуття...

У великій морській державі Росії, напевно, уперше за трьохсотрічну історію її Військово-морського флоту практично відсутня логічно сформована кораблебудівна програма. За 15 років не побудовано жодного нового бойового корабля океанської зони. Не усім випускникам морських вузів початку 1990-х років, що встигли стати капітанами 1 рангу, пощастило виявити свої знання і навички в далекому океанському поході. А завтра на їхні плечі - адже ж час плине! - уже ляже золото адміральських погонів. Але це вже будуть "паркетні" адмірали віртуального флоту.

Гарний молодший флагман - це швидше виняток, ніж закономірність. Тут можна назвати тільки одне прізвище - контр-адмірала А.Д.Шуванова, що служить на Північному флоті. Мені, зв’язаному з флотом усе життя й людині, що віддала йому все, боляче і гірко про це писати, але хіба можна вчинити інакше? Упевнений, будь-яку людину вразять такі показники:

У нашого ЧФ сьогодні один підводний човен, а в турків - 13.

У нас 6 кораблів класів "крейсер" і "сторожовий корабель", а в них - 26.

Ми поступаємося нашому традиційному історичному конкурентові на Чорному морі і за іншими показниками: математично обґрунтоване співвідношення не на нашу користь уже перевищило показник у 4,2 рази.

Святе місце порожнє не буває

Дехто стверджує: не цілком коректно порівнювати ситуацію "при Радянському Союзі" і в сучасній Росії. Однак після розвалу Радянського Союзу, втрати основних портів на Балтиці, значною мірою на Чорних, Азовському морях і на Каспію рівень геополітичних задач для нашої країни багаторазово зріс. Підвищився і ступінь військово-політичних загроз, про що свідчить цілий масив різнобічної інформації.

Неодноразово говорилося про посилення військово-морської присутності нечорноморських держав в акваторії "внутрішнього" моря шести держав Причорномор’я. Про наполегливі спроби зміни статусу і режиму Босфору і Дарданелл і, як наслідок, правил плавання, термінів перебування в Чорному морі іноземних ВМС. Про спроби втягування в НАТО України і Грузії. Про прагнення Заходу активно впливати на політику й економіку Молдови, Азербайджану, Вірменії, про його втручання в російські північнокавказькі проблеми. Геополітичні конкуренти й опоненти Росії, не знижуючи темпів, продовжують активно працювати в цих напрямках, поступово їх розвиваючи і розширюючи.

На мою думку, знаковою подією, ще недостатньо оціненою як діючими політиками, так і фахівцями-аналітиками, стало входження до Європейського союзу Болгарії та Румунії - наших колишніх союзників за Варшавським договором і партнерів за Радою економічної взаємодопомоги. Це акт, що має тривалі наслідки, серед яких варто було б уже сьогодні зазначити головне - відстоювати інтереси Росії на півдні буде ще складніше. Реалії такі: Чорне море з "внутрішнього" перетворилося на "загальноєвропейське озеро". І з 1 січня ц.р. практично всі європейці (27 країн входять до ЄС) можуть стверджувати, що це зона їхніх життєвих інтересів, а США про це оголосили ще в 1996 році.

"Проникнення" ЄС у Чорне море - справа аж ніяк не формально-історична. В основі цього процесу - прагматика і розрахунок, що враховує життєво важливі інтереси. Один з цих інтересів - доступ до джерел нафти і газу (Європа одержує до 65% вуглеводнів з Росії і зони Прикаспія). Тут, у Причорномор’я, не тільки початок енергетичних вантажопотоків.

Це ще і зона перспективного нафто- і газовидобутку, що простягається від берегів Румунії до Керченської протоки. Тільки на українському шельфі знаходиться більш 1,5 млрд. тонн умовного палива. Усього в українській зоні Чорного моря виявлено близько 120 перспективних для розробки ділянок. Причому з них близько 40% знаходиться в Азовському морі і Керченській протоці. Чи не в цьому причина затягування делімітації і демаркації кордонів у цьому районі і визначення режиму Керченської протоки? Інші 40% - на прилеглому шельфі й у районі о. Зміїний, із приводу приналежності якого довгі роки триває конфлікт між Румунією і Україною.

Нарешті, це зона перспективних енергетичних коридорів, напрямком одного з яких є кримський.

Усе це - лише частина широкого зрізу геополітичної проблематики, що загрожує назріванням цілого ряду конфліктів. А будь-які конфлікти рано чи пізно доведеться вирішувати. У тому числі і Росії.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах