Головна
 

The New York Times: Ринок і свобода не такі вже і нерозлучні

Корреспондент.net, 14 червня 2007, 15:58
0
6

У грудні 2004 року українці вийшли на вулиці, але демократичні революції в цій країні і таких країнах, як Грузія та Киргизстан, не призвели до очікуваних результатів. У Китаї економічне зростання відбувається при однопартійній системі, пише в номері від 14 червня кореспондент американського видання The New York Times.

Коли минулого тижня президент Буш оголосив, що політична відкритість природним чином супроводжує відкритість економічну, йому заперечили не тільки партнери з Пекіна і Москви. Від столітньої теорії, відповідно до якої демократія та капіталізм не можуть обійтися один без одного, як Періс Хілтон і папараці, відходять і ліберальні, і консервативні інтелектуали, навіть ті, котрі раніше були її затятими прихильниками. Розвиток подій в усьому світі - від Китаю, що досягнув вражаючого економічного зростання, незважаючи на правління Комуністичної партії, до Росії, де президент розігнав опозицію, і Венесуели, де незгодним не дають слова, - підриває теорію про те, що капіталізм і демократія - дві сторони однієї монети, що була популярною не тільки в академічних колах, але й в адміністраціях американських президентів - як республіканців, так і демократів.

"Ми ще маємо причини вважати, що в остаточному підсумку це станеться, - каже про демократичну еволюцію Китаю Френсіс Фукуяма, політичний економіст з Університету імені Джонса Хопкінса. - Але тимчасові рамки будуть набагато ширшими". На його думку, принаймні, у найближчі кілька десятиліть "авторитаризм, швидше за все, буде постійно підсилюватися".

Імовірно, ім’я Фукуями більше, ніж будь-чиє, асоціюється з ідеєю про нерозривний зв’язок між капіталізмом і демократією. У своєму знаменитому есе "Кінець історії", написаному в 1989 р., коли Радянський Союз занепадав, він заявив, що у всіх країнах одного разу буде встановлено ліберальну демократію західного типу.

"На початку дев’яностих були великі надії, - говорить Майкл Менделбаум, автор книги, що готується до видання, Democracy’s Good Name: The Rise and Risks of the World’s Most Popular Form of Government (Добре ім’я демократії: Злет і ризики найпопулярніших у світі форм правління). Була віра в те, що зростання доходів створить середній клас, що виступатиме за особисту свободу і боротиметься за політичну владу. Вважалося, що переломний момент настає, коли дохід на душу населення досягає оцінки в 6-8 тисяч доларів. Так, були винятки на зразок малюсінького Сінгапуру з його зростаючим добробутом і однопартійною державою, але їх часто ігнорували як занадто незначні або перехідні форми, нездатні заподіяти шкоди теорії.

Однак, коли вільний ринок при авторитарній владі з’явився на Кавказі, у Центральній Азії, Латинській Америці і Росії, початковий оптимізм щодо тріумфального маршу демократії згас. Деякі учені вказували на те, що досвід США, де демократія і капіталізм виникли в той самий час, - це, швидше, аномалія, аніж модель для іншого світу. "Капіталізм практично скрізь з’являвся раніше демократії, за винятком нашої країни, де вони стартували одночасно, - каже Брюс Скотт, економіст із Гарвардської школи бізнесу, що завершує написання книги Capitalism, Democracy and Development (Капіталізм, демократія і розвиток).

"В інших країнах на перехід до демократії пішло по 100, 200 і 300 років", - стверджує Скотт. На його думку, вкрай помилково думати, що "досить мати конституцію і вибори, і у вас уже готова демократія; це справді нерозумно".

Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, професор Колумбійського університету, згодний з тим, що одна із найзначніших змін у порівнянні з початком дев’яностих полягає в оцінці складності й обмежень демократії.

Невдачі молодих демократій породили низку теорій, що прагнуть пояснити феномен формальної демократії і виборів без реальної свободи. Колумніст Фарід Закарія, автор книги про становлення і розвиток демократії, припустив, що деякі країни - наприклад, Сінгапур, Перу і Росія - проходять етап "неліберальної демократії", коли при упевненому економічному зростанні свобода преси, влада закону й особиста свобода будуть практично відсутні, поки не з’явиться шанс на вироблення ліберальних навичок і створення інститутів.

Потім, відразу після початку іракської війни, був мінівибух оптимізму щодо того, що капіталізм веде до демократії, каже Менделбаум. Його проявом стали три народних повстання - в Україні, у Грузії і Киргизстані - і вибори в секторі Гази, Лівані та Єгипті в 2005 р. Оптимізм згас, коли демократичні революції виявилися недовготривалими і переросли в насильство та корупцію. "Капіталізм зовсім необов’язково веде до демократії, - каже Скотт. - Єдине, про що можна говорити з упевненістю, - це те, що капіталізм невпинно призводить до збільшення розриву в прибутках, і це неминуче стане несумісним з демократією". Тут у справу вступає політичне керівництво й інститути.

Ще одна проблема, на думку лорда Дарендорфа, професора берлінського Центру соціологічних досліджень, полягає в тому, що, коли демократія не приносить економічних благ, люди починають сумніватися в її цінності. "Мало що здається таким важким і, водночас, більш важливим для зміцнення свободи, - написав недавно він, - ніж відокремлення капіталізму від демократії у свідомості людей". Інакше, замість того, щоб взаємно зміцнювати один одного, вони сприяють зростанню розчарування.

Навіть якщо капіталізм не гарантує існування демократії, він, на думку багатьох економістів та політологів, створює гостинну атмосферу і допомагає демократичним системам перенести бурі. Стігліц радить не забувати про те, що відхід від закритого суспільства - це дуже значна зміна. Для того, щоб бути економічно конкурентноздатною, країна повинна бути підключена до глобальної інформаційної мережі, що відкриває її громадянам інші політичні системи й культури. Цю тенденцію, на думку Менделбаума, підсилює те, що "звички та цінності ринкової економіки, перенесені в політичну сферу, сприяють розвиткові демократії".

Але він визнає, що Китай - це великий тест. Незважаючи на зростаючий середній клас, у ньому як і раніше живе мільярд бідних. Вимоги демократії будуть зростати, але при цьому буде підсилюватися і реакція лідерів Китаю. Поки що їм усе вдається. "Китайська влада досить успішно скуповують інтелектуалів і представників середнього класу, у яких страх перед безладдям набагато сильніший від прагнення до політичної участі", - каже Фукуяма.

Він додає, що не здивується, якщо Китай або навіть Росія виступлять з авторитарною ідеологією нового типу, що намагається виправдати їхні незахідні системи. Він уже чув від китайських інтелектуалів і російських політиків перші аргументи подібного штибу, що відображають ідею азіатських цінностей - незахідних культурних норм, що ведуть до інших шляхів розвитку.

Але як співвіднести теорії з практикою? Саме тут виникають тверді розбіжності - і не між лібералами і консерваторами, а між професорами і діючими політиками. От, що, за словами Фукуями, відрізняє його від неоконсерваторів в адміністрації Буша: "Думаю, що загалом і в цілому, Сполучені Штати не можуть зробити дуже багато".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах