Головна
 

The Washington Post: Уникнути залізної енергетичної хватки Путіна

Корреспондент.net, 2 липня 2007, 15:36
0
2

Не дивно, що російський лідер їде на зустріч із президентом Бушем до Кеннебанкпорта, штат Мен, у гарному настрої. Його країна зміцнює своє стратегічне домінування в сфері постачань енергоносіїв до Європи, у той час, як зусилля США з диверсифікації джерел енергії для Європи не приносять результатів, а Європейський Союз не може виробити узгоджену енергетичну політику, пише в номері від 2 липня The Washington Post.

23 червня Росія ще більше порушила енергетичну єдність Європи, коли її державний концерн "Газпром" дійшов згоди з італійським конгломератом ENI про будівництво газопроводу, що з’єднує Росію з Південною Європою через Чорне море. Цей проект може витиснути проект газопроводу "Набукко", який підтримують США і який має важливе значення для диверсифікації джерел енергії.

У травні Росія досягнула угоди (ще що не набула форми зобов’язуючого договору) з Казахстаном і Туркменістаном, завдяки якій вона підвищує свій контроль над життєво важливими постачаннями газу і нафти з Центральної Азії до Європи. Два роки тому Росія вже здобула велику перемогу, домігшись підтримки тодішнього канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера з питання будівництва російсько-німецького газопроводу в обхід Польщі та України. Згодом Путін винагородив колишнього німецького лідера вигідною посадою голови комітету акціонерів компанії, що будує газопровід.

Зростання залежності від російських трубопроводів і постачань створює ризик того, що Росія зможе чинити істотний політичний тиск

За останні півтора року Росія двічі перекривала газ Європі: спочатку в ході політично мотивованої суперечки з Україною, а потім - у суперечці з Білоруссю на початку цього року

на Європу. Більше того, вона вже продемонструвала свою здатність до цього. За останні півтора року Росія двічі перекривала газ Європі: спочатку в ході політично мотивованої суперечки з Україною, а потім - у суперечці з Білоруссю на початку цього року.

Відповіддю Європейського Союзу є політика диверсифікованості, що її підтримує віце-президентом Чейні, котрий торік заявив, виступаючи на самміті НАТО: "Використання нафти і газу як знаряддя залякування і шантажу чи то маніпуляція постачаннями, чи спроби монополізувати транспортування, не слугує законним інтересам".

Однак, незважаючи на тверду риторику Європи і США, їхні дії були слабкими і неконкретними.

Диверсифікації джерел енергії для Європи могли б слугувати два великих проекти. Перший - це маршрут Каспійське море - Чорне море - Україна - Польща, по якому нафта з Казахстану йшла б танкерами через Каспій, а потім по існуючому трубопроводу по території Азербайджану направлялася б у грузинський порт Супса. Відтіля танкери доставляли б її в Одесу, а далі - по українському трубопроводу (будівництво якого ще не завершено) - у польський Ґданськ.

Другою найважливішою ініціативою з диверсифікації є проект "Набукко", що передбачає постачання азербайджанського і, можливо, центральноазіатського газу через Туреччину в Центральну і Східну Європу. На березневому саміті Євросоюзу проект "Набукко" було оголошено пріоритетним, а Європейський банк реконструкції і розвитку готовий на 70 відсотків профінансувати будівництво ділянки газопроводу від східної Туреччини до Австрії.

На жаль, реалізація обох проектів відбувається занадто повільно (незважаючи на рішучі зусилля комісара ЄС з енергетики Андріса Пієбалгса). Тим часом, Росія, що купається в прибутку від експорту нафти і газу, спокушає країни, що відіграють ключову роль в обох проектах, сепаратними угодами, що можуть підірвати зусилля Європи із диверсифікації.

Але найближчими місяцями може відбутися прорив. Занепокоєні пасивністю Заходу, президенти Польщі, України та Литви виступили з низкою пропозицій на двох нещодавніх енергетичних самітах за участю лідерів каспійського і центральноєвропейського регіонів.

Їхня мета - додати новий імпульс створенню транзитного маршруту, що підключить держави каспійського регіону і Центральної Азії до трубопроводу Одеса-Ґданськ. Ця регіональна ініціатива заслуговує на більш, ніж риторичне схвалення Європи і набагато більшу увагу з боку вищих ешелонів адміністрації Буша.

У той час, як талановиті американські дипломати намагаються просувати проекти енергетичної диверсифікації для Європи, у Вашингтоні цими життєво важливими ініціативами займаються, в основному, помічники заступників державного секретаря і

Тим часом, Росія, що купається в прибутку від експорту нафти і газу, спокушає країни, що відіграють ключову роль в обох проектах, сепаратними угодами, що можуть підірвати зусилля Європи із диверсифікації

співробітники середньої ланки Ради з національної безпеки. Тим часом, коли зусилля із енергетичної диверсифікації за допомогою будівництва трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (яке вже успішно завершено) починала адміністрація Клінтона, цією ключовою ініціативою займалися на найвищому рівні, і її очолював Стюарт Айзенстат, тодішній заступник державного секретаря, а згодом - заступник міністра фінансів.

У цьому питанні є дві причини для оптимізму. Перша - дипломатія президентів Польщі, України та Литви й усе більша зацікавленість багатого на енергоносії Азербайджану в зниженні залежності Європи від Росії. Друга - президентська кампанія в США. Оскільки доля наступних виборів, імовірно, залежить від таких штатів, як Іллінойс, Огайо, Мічиган та Пенсільванія, де проживають мільйони американців польського, українського і прибалтійського походження, можна розраховувати на те, що питання про політику енергетичної безпеки для "Старої" і "Нової" Європи приверне увагу виборців.

Навряд чи воно стане основним фактором у кампанії, але, як і у випадку з питанням про розширення НАТО на країни Центральної Європи під час виборів 1992 року, воно є потенційною "побічною" темою, що може виявитися близькою десяткам тисяч виборців у тих штатах, де такі цифри можуть стати запорукою перемоги.

Можливо, адміністрація Буша ще зверне увагу на нову можливість. Можливо, передвиборна торгівля з виборцями спонукатиме Сполучені Штати до дій. У будь-якому разі, можна розраховувати на те, що нещодавній низці енергетичних тріумфів Володимира Путіна настане край.

Автор статті - Адріан Каратниьцкий, старший науковий співробітник Атлантичної Ради і президент міжнародної мережі Orange Circleнау підтримку демократичних реформ в Україні.

Переклад з англійського - ИноСМИ.ru

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах