Головна
 

Le Monde: "Хомо українус" - вид на шляху до появи

Корреспондент.net, 1 жовтня 2007, 10:55
0
13

У 1991 році Україна здобула незалежність. Відтоді ця країна, яка розривається між потягом до Європи і російськомовним корінням, намагається ствердити свою ідентичність. 30 вересня в Україні відбулися парламентські вибори, пише Петр Смоляр у своїй статті, опублікованій у французькому виданні Le Monde.

У 1991 році Україна здобула незалежність. Відтоді ця країна, яка розривається між потягом до Європи і російськомовним корінням, намагається ствердити свою ідентичність. 30 вересня в Україні відбулися парламентські вибори.

Настасії Кунцевській було 16 років, коли вчитель запитав її, чи патріотка вона. Здивована дівчина трохи подумала, потім відповіла "так", і сказала, чому: вона любить темне українське пиво, співака Олександра Пономарьова і національному збірну з футболу. Три прагматичні причини, які привели у захват усіх, і в першу чергу її дідуся, який зазнав гонінь за радянського режиму через свої націоналістичні погляди. "Він завжди говорив мені, що якщо я хочу допомогти справі поширення української мови, то повинна робити добрі вчинки, наприклад, притримувати двері в метро, говорити "будь ласка" і "прошу" українською".

Минуло десять років. Україна усталила свою незалежність, у тому числі у відносинах зі своїм російським сусідом, з його тягою до патерналізму. Настасія Кунцевська, якій зараз 26 років, викладає соціальну психологію в київському Університеті ім. Шевченка. Вона вчила російську мову у школі, на відміну від свого брата, який молодший за неї на п’ять років, і якого торкнулася українізація освіти. На початку навчального року Настасія запитала у студентів своїх двох курсів, на якій мові їм викладати. Перший курс обрав російську, другий, на превелике її задоволення - українську. "Вони зробили свій вибір під впливом двох блискучих студенток, уродженок західної частини країни, - посміхається вона. - Вони повели за собою інших!".

Ця історія ілюструє класичний поділ між двома Українами: Західною, землі якої колись входили до складу Польщі та Австрії, і тяжіє до Європи, і Східною, промисловою, де з часів імператриці Катерини Другої сильно відчувається вплив Росії. Насправді, ситуація набагато складніша, оскільки існує ще і Центральна Україна, де спостерігається змішання впливів, не кажучи вже про Крим, який увійшов до складу Української Соціалістичної республіки в 1954 році. У політиці - і ми в цьому ще раз переконалися, спостерігаючи за фінішною прямою передвиборної кампанії - національна ідентичність є інструментом пропаганди і засобом залучення прихильників. Президент Віктор Ющенко пообіцяв через три роки забезпечити кожну українську родину національним прапором. У 2006 році він підписав закон, відповідно до якого 75 % теле- і радіопередач повинні вестися українською мовою. Відповідь не забарилася. Партія Регіонів, левина частка прихильників якої проживають у східній частині країни, пообіцяла провести референдум про присвоєння російській мові статусу державної, нарівні з українською. "Це - передвиборний піар. На Україні немає жодних проблем з російською мовою, - гарячиться політолог Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій. - Російською виходять газети, книги, телепередачі, можна отримати освіту російською мовою".

Складно говорити про існування "Хомо українус", стійкої національної ідентичності, у країні, де 47 мільйонів жителів, і яка по черзі піддавалося різноманітним впливам: литовському, польському, козацькому, австрійському, царської Росії і радянського режиму, васалом якого вона була. Одні говорять, що "Хомо українус" відродився, інші - що він з’явився на світ в момент здобуття країною незалежності в 1991 році і тепер потихеньку дорослішає. Серед 17 відсотків росіян, які проживають у країні є і такі - їх, щоправда дуже мало - хто з ностальгією згадує радянські часи і вважає, що "Хомо українус" ніколи не існував, що країна назавжди залишиться молодшою сестрою Росії, швидше навіть родичкою з глибинки, який закрутила голову атмосфера емансипації. Вони теж звертаються до історії: десять століть тому Україна була колискою Київської Русі, першою великою слов’янською державою.

"Помаранчева революція" підтвердила національний суверенітет і прихильність країни демократичним принципам зовсім недавно, у 2004 році. Відтоді минуло занадто мало часу, щоб держава, яку постійно політично морозить, змогла розробити педагогічні напрями для літератури, історії, мов. Не варто навіть і намагатися зрозуміти що-небудь в історії України зі шкільних підручників, які знаходяться в обігу, занадто вже багато там неточностей та відвертої пропаганди. Минуле піддалося націоналізації. "Ці підручники - дуже погані, - морщиться Мирослав Попович, директор київського Інституту філософії. - У них дурниць не менше, ніж у радянських підручниках, тільки перегини тепер у зворотний бік. Мені це нагадує один курйозний випадок. Після 1991 року кілька співробітників інституту запропонували перейменувати кафедру наукового комунізму в кафедру наукового націоналізму!".

Мирослав Попович - зразок високопоставленого українського інтелектуала: він говорить українською мовою, польською та російською. Це - рідкість. Один з його колег, викладач логіки, читає лекції тільки російською. Його батько - татарин, мати - росіянка, він вчився у Москві і українською говорить погано, хоча і там, і там використовується кирилиця, і в обох мовах багато схожих слів.

У Наталі Єрмакової проблема із займенником "ми". Вона спеціалізується на історії українського театру, народилася в Києві, батьки обоє росіяни. Багатство і/або шизофренія. Двоїста культура, у цьому сумнівів немає. Вона з ентузіазмом говорить про знаменитих українців, із хвилюванням розповідає про гоніння, жертвами яких ті іноді ставали. Іноді її "ми" звучить утвердженням української ідентичності, культури в собі. Іноді, "ми" означає сімейне коріння. "Я всотала російську культуру разом з молоком матері, але потім, дорослішаючи, я неминуче прийшла до української культури", - резюмує Наташа, з якою ми розмовляємо в модному кафе у центрі Києва, англо-саксонська музика динаміків якого робить місто схожим на всі столиці західного світу.

Наташа Єрмакова сказала, що письменник Максим Горький не дозволив перекладати одну зі своїх книг на українську, на це просте місцеве наріччя. "Уявіть собі, що наприкінці XIX-го століття, якщо комусь у голову приходила божевільна ідея поставити театральний спектакль українською мовою, що було майже нездійсненною задачею, потрібно було мати реєстрацію та одержати дозвіл поліції. Вибір тем для спектаклів також був обмежений. Дія повинна було розгортатися в селі і бути сповнена любовними інтригами. Цю культуру хотіли зробити примітивною, перетворити її на поштову листівку, аж до того, щоб викреслити найблискучіших її представників".

На початку 1920-х років радянська влада дозволила національним культурам розвиватися. Цей унікальний період назвали "коренізацією". Але, починаючи з 1929 року, за сталінського режиму знову були введені культурні та релігійні заборони. "Нова людина" буде формуватися в комсомольській організації, з червоною краваткою на шиї, соціалістичними піснями на вустах.

Нинішнє утвердження української ідентичності - хаотичний процес. Історія скоріше розділяє, ніж з’єднує. Відкриття цього року в Києві "музею радянської окупації" викликало гнів проросійськи налаштованих активістів на Україні. Інтелектуали провадять запеклі баталії з приводу терміна "окупація". Не вгасають дебати про "голодомор", великий голод 1932-1933 р., що забрав життя не одного мільйона осіб: чи можна говорити про "геноцид" за допомогою голоду, спланованого сталінським режимом?

Останнім часом через конфлікти історичної пам’яті жива полеміка розгорілася навколо пам’ятників. У Львові, колисці Західної України, міська рада 11 травня прийняла рішення про створення комісії, яка повинна буде "визначити, які символи імперсько-більшовицького царювання підлягають знищенню". Найбільша небезпека загрожує пам’ятникам Леніна та Фелікса Дзержинського, творця НК, прародительки КДБ. Далі йде Катерина Друга. Її ім’я також породжує бурю емоцій, особливо в кримських татар: Крим був відвойований у Туреччини і приєднаний до Російської Імперії в 1794 році.

У липні в Одесі була встановлена статуя імператриці, у зв’язку з чим козаки влаштували демонстрацію протесту. Мер міста Едуард Гурвіц був цим вкрай обурений. На його думку, мета була обрана не та. Він, що ніколи не був членом КПРС, прийнявся за інші символи, успадковані від радянської епохи. "У 1994 році я підписав постанову про демонтаж 148 пам’ятників, 104 з яких зображували Леніна, - із задоволенням розповідає він. - Я також поміняв імена 179 вулиць".

У ВУЗах на заході країни, викладачі говорять українською мовою, на сході - в основному російською. У Києві та інших великих містах - обома. У школах викладання російською мовою зустрічається усе рідше та рідше, за винятком Криму, де лише жменька шкіл зробила вибір на користь української мови.

Головоломку цю вирішити непросто, але потроху українська стає для населення головною мовою, особливо це стосується нових поколінь, які піддаються модним віянням. "Наші дослідження показали, що 97 відсотків населення знають і російську, і українську мови, або, принаймні, розуміють її, - говорить Андрій Биченко з фонду ім. Розумкова. - Я сам - живий приклад звичок, успадкованих з радянських часів. Вдома я розмовляю українською, на вулиці - російською".

Оксана Забужко - дуже популярна на Україні письменниця. Вона часто торкається теми національної ідентичності і пише про цьому дуже різко. На її думку протиставлення двох мов не має сенсу. "У сучасної України немає культури", - констатувала вона у статті, опублікованій у квітні в газеті "Українська правда", де наголошувалося, що її співвітчизники неосвічені в тому, що стосується їхнього минулого. На доказ своєї тези вона навела той факт, що в Україні дотепер не засновано літературну премію. Зате у всіх книгарнях серед книг українською мовою найбільшою популярністю користується останній том Гаррі Поттера.

Переклад із французького ИноПресса

 

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах