Головна
 

The Economist: Демократія, але по-радянському

Корреспондент.net, 5 жовтня 2007, 12:18
0
2

Російський народ готовий до демократії набагато більше, ніж йому може дозволити Володимир Путін – пише сьогодні британське видання The Economist

Час був явно обраний не випадково. Ще першого жовтня в московських газетах після чергових виборів в Україні, які так нічого і не вирішили, без особливого ентузіазму обговорювалася особистість нового тамтешнього прем'єр-міністра і в цей момент Президент Росії Володимир Путін оголосив, що очолить список прокремлівської партії "Единая Россия" на грудневих парламентських виборах, і додав, що думка про перехід на посаду прем'єра після закінчення своїх президентських повноважень у березні здається йому цілком реальною.

От вам і повість про двох прем'єрів. Прочитавши її, кожен одразу зрозуміє, у якому стані знаходиться демократія в обох країнах-сусідах, які у 1991-у році вийшли з Радянського Союзу. Є маса доказів того, що з грудня 1999 року, коли Путін став Президентом Росії, його країна повільно скочується до авторитаризму - доказів не менш відвертих, ніж професійне походження Путина і посилення російських спецслужб при ньому. За ті майже вісьмох років, котрі він провів у Кремлі, Путін зруйнував опозицію, забрав автономію в регіональних урядів, відновив державний контроль над російськими енергоресурсами і забрав з дороги значну частину незалежних ЗМІ.

 

З іншого боку, з Путіним у Росію прийшла стабільність, і завдяки їй - а також завдяки замішаному на нафті і газі економічному ростові - Путін залишається надзвичайно популярним серед простого народу. Власне, єдине питання, яке реально хвилює цього року Москву - який саме спосіб він обере, щоб залишитися при владі. По-простому начебто б не виходило, оскільки в конституції встановлене обмеження для Президента - не більше двох термінів підряд, - однак тепер відповідь на це питання, зважаючи на все, знайдено. Путін, побоюючись відкрито ламати конституцію і ні в якому разі не бажаючи опинитися на одній дошці з довічними Президентами колишніх радянських республік Центральної Азії, просто знайде людину, яку він міг би безризику для себе посадити в президентське крісло (може бути, саме цю людину на ім’я Выктор Зубков він і висмикнув з невідомості, поставивши його на чолі уряду), а сам стане прем'єр-міністром (до речі, не вперше, у 1999 році він якийсь час ним і був), причому, швидше за все, з розширеними повноваженнями. А там, витримавши для порядку паузу, можна і в Кремль повертатися - знову Президентом.

Усі ці маневри не мають, звичайно, жодного відношення до демократії, як її розуміють і впроваджують на Заході - скоріше вже, тут віддає старим Радянським Союзом. Прихильники Путіна стверджують, що російський народ не готовий до ліберальної демократії і віддає перевагу традиційній системі з добрим царем або диктатором на чолі. З одного боку, говорять вони, у нас стабільність і благополуччя путинських років, з іншого - хаос і убогість єльцинських. Деякі навіть заходять ще далі, згадуючи слова Путіна про те, що, нехай навіть ніхто сьогодні не хоче повернення комунізму, проте, розпад Радянського Союзу став найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття.

Україна як зразок

Багато в Росії і таких, хто, указуючи на політичний хаос України, радісно говорить: як добре, що в нас немає цього. Але насправді Україна повинна бути для таких людей прикладом для наслідування. З тим, що після помаранчевої революції 2004 року, прийшов до влади не Віктора Янукович, якому віддавала перевагу Росія, а Віктор Ющенк, в українській політиці дотепер немає порядку; з тим, що бізнес-клани в Україні чинять надто великий вплив на політику; і з тим, що там (як, проте, і в Росії) пишним цвітом квітне корупція, посперечатися, звичайно, складно. Однак не зважаючи на це вибори, які відбулися 30 вересня були повністю демократичними, а їхній результат був непередбачуваний - принаймні, ці вибори були чесніші, ніж будь-які інші вибори до них. Зараз, після кількох днів політичного торгу, є велика імовірність створення нового уряду на основі помаранчевої коаліції. Ніхто більше всерйоз не говорить про те, що країна розвалюється на частини: усі політичні партії хочуть зближення з Європою. На відміну від Росії, в Україні є реально незалежні ЗМІ, реальна опозиція і перспектива реально конкурентних виборів Президента в 2009 році. Крім того, українська економіка росте швидкими темпами, і до СОТ Україна, швидше за все, вступить навіть раніше Росії.

Що ж може зробити Захід для підтримки справи демократії на пострадянському просторі? У Росії - не так вже й багато. Путін прислухається до критики ззовні, але не настільки, щоб вона штовхнула його до демократії. З економічного погляду вплив Заходу на Росію також досить обмежений - скоріше навпаки, Захід зараз сам заклопотаний тим, що контроль росіян над постачаннями газу в Європу дає більше впливу Москві. Не дарма цього тижня російський енергетичний гігант Газпром знову виступив з погрозами припинення постачань палива в Україну.

Однак Захід ще може досить багато зробити для допомоги українській, грузинської та іншій молодій демократіям - надаючи їм полегшений доступ на свої ринки, більш сприятливі візові умови і більш серйозну підтримку у випадку залякування з боку Росії. Також Європейський Союз зробив би їм велику послугу, якби зберігав перспективу - нехай і досить далеку - їхнього вступу в його ряди. Ця тактика свого часу чудово спрацювала в Центральній і Східній Європі та Прибалтиці, і немає жодних причин думати, що вона не спрацює в інших куточках колишнього Радянського Союзу. Насамперед треба думати про те, що зміцнення ефективної демократичної системи в таких країнах, як Україна, може коли-небудь і Росію штовхнути до того, щоб почати розвиватися цим шляхом.

Переклад з англійської ІноЗМІ

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах