Головна
 

The Moscow Tіmes: Українське дежавю

Корреспондент.net, 17 жовтня 2007, 17:45
0
3

Українці можуть пишатися тим, що їм вдалося встановити діючу демократію. Але доти, доки політики не навчаться ставити інтереси націй вище інтересів власних угруповань, демократичні процеси будуть залишатися незавершеними, пишуть Олена Чебаненко й Пітер Рутланд у статті, опублікованій 16 жовтня в російському виданні The Moscow Tіmes.

Через три роки після подій "помаранчевої революції" Україна переживає...ще одну "помаранчеву революцію". Парламентські вибори 30 вересня знову приведуть до влади коаліцію двох про- реформістських партій, які очолюють Юлія Тимошенко й Віктор Ющенко. Разом у них 228 з 450 місць в українському парламенті.

За три роки й три виборчі кампанії після "помаранчевої революції" українці зрозуміли, що жити за законами демократії непросто. Куди подівся оптимізм ейфорії демонстрантів на вулицях Києва в грудні 2004, яким тоді вдалося анулювати сфальсифіковані результати виборів і привести до влади про- реформістський уряд ? Протистояння між тодішнім прем’єром  Тимошенко й президентом привело до її відставки у вересні 2005. На зміну їй, що дивно, прийшов прихильний до Москви Віктор Янукович.

Неприємний досвід країни стосовно демократичних виборів має своє походження в політичній культурі нової незалежної України. Замість того, щоб прямо задовольняти економічні й соціальні потреби простих українців, політики кинулися на боротьбу з уявними загрозами для самовизначення на політичному ринку.

З одного боку, ворогом оголошена Росія, з іншого боку - Захід і НАТО. Спекулятивні питання щодо офіційного статусу російської мови мови й геополітичного майбутнього України використовуються як ефективні інструменти маніпуляцій з голосами виборців.

Партіям необхідні часті вибори для зміцнення їхнього йміджу й підкреслення індивідуальності. Але, використовуючи тактику нападницької риторики, політики штучно викликали й збільшили поділ країни на схід і захід. Проблеми, які насправді   хвилюють виборців - зарплата, інфляція, соціальні гарантії й так далі – спільні для жителів всіх регіонів. Але вони не є центральними пунктами передвиборних програм конкуруючих сторін.

Суперечливий характер передвиборних кампаній означає те, що лідери партій нездатні абстрагуватися від розбіжностей і працювати разом піся  закінчення виборів.

Політика в Україні нагадує гру з нульовою сумою: Тимошенко пообіцяла, у випадку свого приходу до влади, почати  "карне розслідування" відносно  газового договору з Росією від 2006 року. Єдиним позитивним моментом стала заява Ющенко 3 жовтня про те, що він сподівається побачити коаліційний уряд, який би мав у своєму складі міністрів від обох сторін, а також представників Партії регіонів  Януковича, у якої разом з комуністами 202 місця в новому парламенті.

Проблеми в Україні є також і наслідком вибору принципів демократичного інституту. Перша проблема полягає в тому, що Україна обрала тип системи, який застосовують у Франції, при якій і президента, і парламентський уряд обирають прямо. Це відкриває шлях до зіткнення інтересів президента й прем’єр-міністра, тому що більшість, яку контролює парламент, може не збігатися з більшістю, яка обрала прем’єр-міністра. Навіть якщо президент і прем’єр з однієї команди, особиста ворожнеча може стати причиною конфлікту, на зразок того, що привів до відставки Тимошенко.

Друга проблема полягає у виборі системи, заснованої на пропорційному представництві. Система голосування по одномандатних округах, яку застосовують в США, заохочує формування двох сильних партій, які націлені на "середнього виборця" заради одержання більшості.

Напротивагу, пропорційна виборча система дозволяє партіям формувати блоки за інтересами у межах усього політичного спектру. Такі блоки найчастіше виконують роль рушійної сили для особистих амбіцій своїх лідерів, і немає ніякої гарантії, що ті будуть співпрацювати для формування стабільного  коаліційного уряду.

Ще один недолік пропорційної виборчої системи полягає в тому, що вона може наділити надмірним впливом дрібні партії, які зможуть розірвати зв’язок між збалансованими блоками. Домінік Ейрел [Domіnіque Arel] з Університету Оттави зазначив, що якби  на 0,14% більше виборців (близько30,000людей) підтримали Соціалістичну партію, то вона б подолала 3% бар’єр, необхідний для проходження в парламент. Це б означало, що "помаранчева" коаліція одержала б лише 222 місця, і для формування більшості їй не вистачило б 4 місць.

З 15 пострадянських держав, впливова міжнародна організація Freedom House визнала "вільною " лише країни Балтії й Україну. Вірменія, Грузія й Молдова були визнані "частково вільними", решта 8 - "невільними".

Таким чином, українці можуть пишатися тим, що їм вдалося встановити діючу демократію. Але доти, доки політики не навчаться ставити інтереси націй вище інтересів власних угруповань, демократичні процеси будуть залишатися незавершеними. Слова Уінстона Черчілля як і раніше актуальні: "Демократія - це гірша з форм управління, окрім решти інших, які випробовують час від часу".

Переклад з англійської  uk2watch

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах