Головна
 

Gazeta Wyborcza: Україна та Грузія потребує солідарності

Корреспондент.net, 28 листопада 2007, 11:03
0
2

Чи може колір бути сильнішим за слово? Може. Адже так і було, коли Україна в помаранчевому і Грузія в рожевому 75 років після радянського режиму звільнилися від нагляду Москви й одержали суверенітет., пише польське видання Gazeta Wyborcza

Обидві держави рішуче обрали прозахідний курс, з надією досягти коли-небудь Європейського Союзу і НАТО.

На цьому шляху обом країнам симпатизував та допомагав Захід, з Польщею в перших рядах – особливо під час хвилювань в Україні, чи тепер у Грузії. Кольорових лідерів – Ющенка і Саакашвілі – як піонерів свободи за східним кордоном Євросоюзу приймали в найважливіших салонах світу. Вони підтверджували тезу, що прославилася, про «кінець історії» і остаточну перемогу демократії та лібералізму.

У тому, що досягти мети буде непросто, ніхто не сумнівався. Але ніхто і не очікував, що буде настільки важко. Не будемо зупинятися на деталях. Важливо, що в обох країнах напрочуд швидко «кольоровий» політичний клас втрачає або уже втратив авторитет і довіру, якими виборці його недавно винагородили з таким ентузіазмом. В обох країнах зведення дрібних, а часом і великих рахунків, часом мафіозного характеру, замінює політичні дебати.

Куди ділися їх і наші надії? Нікуди – вони залишаються. Невесело, кольори блякнуть і линяють. Ніхто, звичайно ж, за українців і грузинів не зможе побудувати демократію в їхніх країнах. Це їхня справа. Але і наша, певним чином.

Обидві країни проходять важкий урок демократії. Урок ведеться в тіні російських погроз, брязкання газовою зброєю Кремля, і обіцянок Путіна почати «полювання на противників», тобто на опозицію, «фінансовану з-за кордону», і на тих «хто своєю політикою підготував розпад СРСР».

Факт, що за місяць до подачі остаточних списків країна не знає ні одного прізвища кандидата в президенти, означає, що навколо Кремля ведеться жорстка боротьба за право спадщини й одержання величезної влади і грошей. І при цьому – і це винятково важлива деталь – як і у війні за поділ сімейної спадщини, усі фракції належать до одного чекістського дерева.

В. Путін стоїть на шляху до якоїсь підозрілої формули авторитарної влади, і він вирішив так лякати і бити, щоб ніхто не сумнівався. Ну а якщо він так відноситься до власного народу, то чому він має інакше відноситися до зарубіжжя, особливо «ближнього»?

У такій ситуації все можливо. І саме в таких умовах обидві кольорові країни здають вирішальний екзамен з подолання надважкої радянської іпотеки. Обидві потребують нашої, західної, допомоги, симпатії та надії. Незважаючи на гримаси Москви, вони повинні бути переконані в тому, що, як і колись, можуть на нас покластися. І що, хоча неоднорідний, зайнятий чимось іншим і десь в іншому місці, Захід зараз погано чути, але в момент іспиту він буде поруч.

І Ющенко, і Саакашвілі пішли в бій за демократію, упевнені в правоті своєї справи, але також – у незмінності західної солідарності. Ця солідарність не може залежати від ціни російського газу.

Переклад з польської Uk2watch

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах