Головна
 

The Weekly Standard: Хто втратив Україну?

30 січня 2008, 15:38
0
2

Росія докладає максимум зусиль, щоб спробувати втримати Україну на орбіті Москви; Росія має довгу традицію застосування брудних вивертів, спрямованих на те, щоб залишити цю незалежну сьогодні державу країною-васалом, пише Рейбен Ф. Джонсон в американському журналі The Weekly Standard

Якщо тільки ви не ховаєтеся десь у печері чи розподіляєте гуманітарну допомогу ООН у Північній Кореї, то знаєте: головна суперечка в рамках виборчої кампанії США зараз стосується того, хто зуміє запропонувати найсексапільніший пакет стимулів для економіки. І Обама, і Клінтон під час передвиборного двобою висунули власні плани. Тим часом Конгрес запропонував свій проект, підтриманий обома партіями: платникам податків розішлють чеки, щоб заохотити їх до додаткових витрат для пожвавлення економіки.

Зростаюче занепокоєння станом американської економіки домінувало у кулуарних розмовах на щорічному Всесвітньому економічному форумі в Давосі (Швейцарія), а також у репортажах журналістів з цього заходу. Давоський форум – дивний гібрид усіх халявних заходів для преси, що включає в себе виступу зірок Голівуду і знаменитих музикантів, промови лідерів держав і, звичайно ж, участь колишнього політика, а нині кінематографіста і пророка, що застерігає про небезпеку глобального потеплення, – Ала Гора.

Цього року в Давос, як звичайно, прибуло кліка російських олігархів: у заході цього року взяли участь близько 2 тис. різних провідних політиків і бізнесменів. Ще з радянських часів російська присутність у Давосі мала одне єдине завдання – довести, як багато ця країна значить для світового економічного співтовариства. Цього року особлива місія російської делегації полягала в тому, щоб обрушити на аудиторію лавину статистичних даних і майстерно зроблених презентацій, що демонструють, що Кремль усе більше розширює контроль над усім великим бізнесом у Росії, а також переконати, що Заходові нічого непокоїтися через відсутність хоч якихось справжніх реформ у дусі вільного ринку.

Якщо західні столиці і не хвилюються, то деякі держави усе-таки змушені нервувати через Росію – у тому числі її сусідка, колишня радянська республіка Україна. Росія докладає максимум зусиль, щоб спробувати втримати Україну на орбіті Москви;  Росія має довгу традицію застосування брудних вивертів, спрямованих на те, щоб залишити цю незалежну сьогодні державу країною-васалом.

За Путіна було вжито деяких досить крайній заходів для того, щоб не допустити приходу до влади людину, яка нині є президентом України, – прозахідного Віктора Ющенка. У тому числі було здійснено замах на його життя під час передвиборної кампанії 2004 року – Ющенка намагалися отруїти висококонцентрованою (і за звичайних умов смертельною) дозою діоксину; цю справу ще не розкрито.

Залишається питання, хто, власне, був істинним винуватцем – український агент, що діяв в інтересах Москви, чи сама російська ФСБ. У будь-якому випадку той факт, що замах не удався, імовірно, змусив російські спецслужби використовувати більш смертоносну до того ж радіоактивну речовина – полоній-210 – коли прийшов час для ліквідації Олександра Литвиненка, що проживав у Лондоні та критикував Путіна.

Як Москва виправдується за убивства політиків-кандидатів на виборах і тих, хто її критикує, за кордоном? На давоському форумі перший віце-прем'єр Дмитро Медведєв, прямий спадкоємець російського президента Путіна, сказав присутнім делегатам: "Ми нікого не змушуємо любити Росію. Але ми нікому не дозволимо завдавати Росії шкоду".

Відповідно, під "завдаванням шкоди" мається на увазі будь-яка дія, що зменшує її вплив на пострадянському просторі. У тому числі забезпечення того, щоб російські війська залишалися на території колишніх радянських республік, навіть якщо останні нині є незалежними державами. У 1999 році президент Борис Єльцин пообіцяв на самміті ОБСЄ в Стамбулі, що до січня 2004 року з двох баз Росії в Республіці Грузія будуть виведені всі російські війська.

Коли цей крайній термін у 2004 році, нарешті, наступив, грузинська сторона запропонувала тодішньому міністрові оборони Росії Сергієві Іванову ще три роки на завершення виводу військ. Іванов відповів із традиційною зговірливістю і великодушністю, які Росія демонструвала з таких питань впродовж своєї історії, заявив, що йому потрібні не три роки, а всі 11.

Чому Іванов зажадав на переїзд більше десяти років, було незбагненною загадкою. На базах було розміщено лише 4500 військовослужбовців, причому більшість – місцевих контрактників, у яких не було б причин залишати свої домівки в Грузії і перебиратися в Росію. Не грузинський контингент, якому знадобилося б справді переселятися назад у Росію-матінку, складав не більш 200 чоловік. Тим часом Москва всіма силами намагалася повернути військову техніку з цих баз у Росію, хоча за умовами договору про скасування СРСР велика частина цієї техніки належала грузинській стороні.

Останні російські війська були в результаті виведені в листопаді 2007 року, але російські військові-миротворці дотепер розміщені в провінціях, що відкололися від Грузії, – Абхазії та Південній Осетії. Крім того, російські ВПС продовжують вдиратися в повітряний простір Грузії, а одного разу навіть випустили ракету "Радуга Х-58" (AS-11 Kilter), що не розірвалася й упала неподалік села приблизно 60 км західніше Тбілісі.

Україна знаходиться в ще більш небезпечному положенні, ніж Грузія, але ризик менш помітний ззовні. Зараз, після того як посаду прем'єр-міністра зайняла неоднозначна фігура – Юлія Тимошенко – ставки в грі зросли. Коли в січні 2005 року Ющенко сів на посаду президента, він призначив прем'єром Тимошенко. У той час цей вибір здавався логічним, тому що Тимошенко та її партія були вірними соратниками Ющенка під час "помаранчевої революції", яка і привела його до влади.

Через сім місяців Тимошенко було усунуто від займаної посади. Її діяльність на посаді прем'єра була оцінена неоднозначно: так, Тимошенко прийняла низку сумнівних економічних заходів найбільш гучною була раптова зміна обмінних курсів валюти в Україні, у результаті якого місцева валюта, гривня, зміцнилася до всіх іноземних валют на 15%. Це був чудовий "подарунок" для населення, купівельна спроможність якого збільшилася, але катастрофа для спроможності країни залучати іноземні інвестиції. Транснаціональна компанія, що збиралася вкласти в якийсь діловий проект 5 млн доларів, раптом відкривала, що тепер їй потрібні 6,5 млн.

У результаті цього й інших непродуманих рішень в Україні різко подорожчали майже всі товари і послуги першої необхідності, особливо нерухомість. Слово на букву "г" ("гіперінфляція") ніхто вимовляти не бажав, але в 2006 році – відповідно до рейтингу міст світу за вартістю життя, складеному Mercer Consulting, – Київ перестрибнув на 33 сходинки нагору, ставши з 54-го за дорожнечею міста світу (у 2005 році) 21-му; в історичному масштабі це один з найбільших стрибків впродовж одного року.

Тепер Тимошенко знову займає крісло прем'єр-міністра; в українському парламенті – Раді – вона має більшість голосів із крихітною – лише два мандати – перевагою. У період міжвладдя постійна повзуча інфляція перетворила Київ в одне з найдорожчих міст цілої Європи. Ця обставина в поєднанні з лютою Митною службою, на тлі якої деякі африканські клептократії здаються білими і пухнатими, зробили ціни в Києві на імпортне червоне вино, банку соусу Barilla і узагалі значну частину іноземних продуктів просто грабіжницькими. Ситуація от-от ще більше погіршиться, тому що Тимошенко вирішила зробити усі від неї залежне для відштовхування іноземних бізнесменів і туристів, заявивши митникам і податковій інспекції, що за найближчі 6 місяців вони повинні потроїти доходи, які вони збирають. Фактично обом відомствам сказано, що тепер їм даний карт-бланш на те, щоб красти, грабувати і взагалі привласнювати усе, що вийде, із власності тих, хто намагається імпортувати в Україну товари чи займатися бізнесом у її межах.

Але це ще не усі. На початку січня новий прем'єр приступила до виконання програми з компенсування громадянам України фінансових утрат, яких вони зазнали, коли СРСР розпався і їхні банківські вклади в радянських карбованцях знецінилися, практично випарувавшись. Багато людей тримали в банках по 10 тис. карбованців або більше (у тодішній економіці це було еквівалентно сучасним 10 тис. доларів) і в 1990-і побачили, що позбулися цих заощаджень.

Тепер багато громадян України будуть одержувати від центрального уряду виплати, які нібито компенсують частину збитку, але мова йде про майже символічні суми. Громадянин України може одержати максимально 1 тис. гривень (близько 200 доларів); але в рамках програми в найближчі кілька років будуть виплачені 26 млрд доларів, 1,2 млрд із яких – цього року.

Економічний аналітик з "Тройка-Диалог" Антон Струченевський розкритикував цей крок як популістський, "здатний дестабілізувати економіку і спричинити гіперінфляцію". Згідно з прогнозами, закладеним в офіційному державному бюджеті України (відомо, що ці прогнози вуалюють усі негативні передбачення), у 2008 році інфляція складе 9,6%, але незалежні аналітики стверджують, що набагато реалістичніший показник – 15% як мінімум. У період, коли майже цілий світ намагається стимулювати розвиток своєї економіки і стримати інфляцію, Україна, очевидно, робить зворотне.

Насправді варто остерігатися наступного: якщо ціни піднімуться набагато вище свого і так вже астрономічного рівня, підтримка прозахідного курсу Ющенка і Тимошенко може припинитися. У такому випадку, коли на початку 2009 року в Україні будуть проведені президентські вибори, посаду президента легко зможе зайняти кандидат, якому віддавала перевагу Москва на виборах 2004 року, лідер "Партії регіонів" Віктор Янукович, і Росія знайде сусіда, який в усьому стане її маріонеткою.

Дехто вважає, це поглинання вже почалося. 17 січня Олександр Галака, керівник Головного управління розвідки Міноборони України, був безпардонно звільнений. Галака був одним зі справжніх героїв "помаранчевої революції" – він зіграв ключову роль у тому, щоб народне повстання не вилилося в бійню типу подій на площі Тяньаньмень.

Відсторонення Галака – прозахідного військового, котрий, мабуть, більше усіх своїх колег зробив для того, щоб наблизити Україну до співробітництва з НАТО і не дозволити російському впливові перетворити свою країну в маріонеткову державу, – за нинішніх умов здається необачним кроком.

Пройде ще рік, і люди, цілком можливо, почнуть спитають: "Хто втратив Україну?" – але потяг на той час давно піде, як то кажуть. Керівництву США і ЄС варто вже зараз побільше задумуватися над цим питанням – і вживати заходів – замість того, щоб слухати оптимістичні промови російської делегації в Давосі.

Переклад з англійської Інопреса.ru

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах