Головна
 

НГ: Енергетичне 11 вересня

15 лютого 2008, 04:49
0
4

Повторення газової кризи 2006 року цілком можливо, стверджує журналіст Независимой газеты

Нова газова суперечка між Москвою і Києвом примушує пригадати  події зими 2005–2006 років, що стали своєрідним 11 вересня для російської, європейської і навіть світової енергетики. Тоді подача російського газу Україні була відключена 1 січня 2006 року, і це призвело до серйозного посилення політизування енергетичних відносин, до їх переважного сприйняття крізь призму безпеки і геополітики. Газова криза дворічної давності стала «спусковим гачком», що серйозно змінив і енергетичну політику Євросоюзу, і відносини РОСІЯ–ЄС, і сприйняття РФ на Заході в цілому. Досягнута зараз угода Росії і України щодо газу не знімає загрозу повторення кризи.

Незважаючи на те, що провина за минулу кризу (дуже недовгу) лежала на українській стороні, а Росія, навпаки, намагалася в перші дні січня 2006 року наростити постачання газу в ЄС, перебої в цих постачаннях і само по собі рішення про відключення газу Києву різко загострили і вивели на поверхню енергетичні суперечності РОСІЯ–ЄС і РОСІЯ–США. З енергетичних партнерів Москва і Брюссель перетворилися на конкурентів і навіть суперників.  

Енергетика стала одним з головних пріоритетів нутрішньоєвропейської політики ЄС і була виведена на вістря порядку денного його відносин з Росією. З деякими обмовками можна укласти, що з 2006 року як діалог ЄС–РОСІЯ в цілому, так і політика Євросоюзу на просторі СНД носять переважно енергетичний характер. І там, і там метою є тим чи іншим способом обмежити контроль Росії над постачаннями енергоносіїв, замінивши його своїм власним.

Багато разів посилився тиск Євросоюзу на РФ з тим, щоб вона ратифікувала Договір Енергетичної хартії, що дозволило б компаніям країн ЄС дістати доступ до російських магістральних газопроводів. Виконання Москвою даної вимоги покладене Брюсселем в основу нової стратегічної угоди РОСІЯ–ЄС після нинішньої Угоди про партнерство і співпрацю.  

Різко активізувалася політика ЄС на пострадянському просторі, головна мета якої – дістати безпосередній доступ до центральноазіатських родовищ і добитися будівництва незалежного від РФ способу їх транспортування в Євросоюз. Тобто газопроводу в обхід російської території – Транскаспійського газопроводу.

Відбулася секьюрітізація енергетичної проблематики в самому ЄС. Російські енергетичні компанії стали сприйматися як загроза, що підштовхнуло зростання протекціоністських настроїв. Їх прояви помітні на національному (заяви Ангели Меркель про необхідність захисту від інвестицій з РФ) і наднаціональному рівнях. Яскравим прикладом останнього стала пропозиція Єврокомісії про розділення компаній, що працювали на ринку ЄС, на тих, що проводять і транспортно-розподільні, яке у разі схвалення заблокує вихід «Газпрому» на енергорозподільний ринок Євросоюзу.

Більш того, підвищення ціни на газ для України було представлене в ЄС як інструмент політичного тиску на Київ після помаранчевої революції. При тому що раніше саме продаж Росією газу країнам СНД за заниженими цінами ставилася Москві в докір. І «Газпром», і інші російські компанії (особливо з часткою державної участі) стали сприйматися багатьма в Євросоюзі як частина російського зовнішньополітичного інструментарію, а їх дії, зокрема щодо виходу на ринки ЄС, – як реалізація зовнішньої політики РФ, а не рішення завдань витягання прибули. Стали звучати заклики будь-якими засобами захиститися від російської «енергетичної агресії», зокрема такими екстравагантними способами, як створення «енергетичної НАТО».

Нарешті, російсько-українська газова криза стала поворотним моментом у відносинах Росії з США. Не менш значущим, ніж арешт в кінці 2003 року Михайла Ходорковського. Не секрет, що на тлі невдач Вашингтона в Іраку неухильно зростає його увага до енергоресурсів колишнього СРСР. Енергетична компоненту інтересів США в даному регіоні посилюється. Російська ж політика у сфері енергетики кидає цій компоненті євразійської стратегії США виклик. Саме тому кризу січня 2006 року спровокував шквал критики США на адресу Росії. Причому американська критика, що стосується проблем енергетики, по значущості була зрівняна з критикою, пов'язаною з питаннями демократії і прав людини, що раніше американській риториці було невластиво.

Можна тільки гадати, якого ступеня політизування енергетика досягне у разі, якщо подібна криза повториться. І до яких наслідків у відносинах РФ–ЄС і РФ–США, так само як і для енергетики в цілому, він призведе. Це особливо актуально сьогодні, коли Росія і ЄС впритул підійшли до переговорів про нову базову угоду, які в першу чергу зачіпатимуть енергетичну сферу. Те, що ці переговори вже будуть для Москви дуже непростими, – багато в чому «заслуга» газової кризи 2006 року. Якщо ж він повториться, позиції ЄС ще більш посиляться, а його політика відносно російської енергетики і пострадянського простору стане ще агресивнішою.

При цьому повторення газової російсько-української кризи було передбачене. Більш того, аналогічні ситуації виникатимуть і надалі – доти, доки не буде усунена їх головна причина: недостатність двосторонніх угод щодо торгівлі і транзиту газу. Основа газових відносин Москви і Києва – двосторонній Договір від 4 жовтня 2001 року – затверджує загальні наміри і цілі торгівлі і транзиту, проте не фундує яких-небудь конкретних механізмів вирішення суперечок. Договір доповнюється щорічними Протоколами, що уточнюють деталі по кількості і ціні постачань газу до України і його транзиту до Європи. Згідно з Угодою 2001 року у разі виникнення кризи сторони повинні знайти вихід з неї шляхом двосторонніх консультацій. Практика ж міжнародного комерційного арбітражу відсутня.

Як показує життя, залежність від доброї волі сторін далеко не завжди себе виправдовує. Тим більше коли цієї волі немає за визначенням (як сьогодні, з приходом уряду Юлії Тимошенко). Економічна передбаченість можлива тільки за наявності чітко прописаних правил вирішення суперечок і міжнародного арбітражу. Відсутність цих механізмів в російсько-українських угодах з газу, по-перше, призводить до тиску з боку Єврокомісії (яка не раз виражала намір стати посередником в російсько-українських відносинах і тим самим підсилити свій вплив в СНД), а по-друге, дозволяє певним силам на Заході покладати «провину» за січневу газову кризу 2006 року і подальші подібні кризи на Росію.

Газова угода Росії і України від 2006 року привносить косметичні зміни, але не виправляє ситуацію по суті. Вона утверджує  нового постачальника природного газу для України – «РосУкрЕнерго», комерційні інтереси якого не повинні ототожнюватися з політикою РФ. До речі, Юлія Тимошенко, прагнучи позбавитися від посередників в російсько-українських газових справах і купувати блакитне паливо безпосередньо у «Газпрому», якраз і має на меті зробити російського монополіста відповідальним «за все» не тільки де-факто, але і де-юре.  

У очах же європейців Росія і зараз залишається відповідальною за постачання газу через Україну: довгострокові договори з європейськими споживачами укладає не «РосУкрЕнерго», а «Газпром». Відповідно, він же несе відповідальність за доставку газу аж до території Євросоюзу. Всі ризики, пов'язані з цією доставкою, зокрема транзитні, лягають саме на «Газпром». (Перекладати цю відповідальність на європейських споживачів безрозсудно: разом з нею до ЄС перейшов би контроль над постачаннями російського газу до Європи взагалі.)

Дана ситуація активно використовується Україною як основний козир в переговорах з Москвою. Будь-який український високопоставлений політик може поставити чергову щорічну угоду з Росією під питання, нашкодивши в першу чергу останній. Адже у Москви не залишиться іншого шляху, окрім як припиняти постачання газу самій Україні, після чого та почне відбирати його собі з транзитного газу, відповідальність за доставку якого несе «Газпром». Євросоюз отримає привід в черговий раз звинуватити Росію в ненадійності і ще більше політизувати енергетичні відносини з нею. Що, власне, і може відбутися найближчим часом. Ситуацію міг би виправити міжнародний арбітраж, але він до цього дня в російсько-українських газових відносинах відсутній.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах