Головна
 

НГ: Хто спекулює спекуляціями

14 березня 2008, 04:28
0
2

МЗС Росії проти, щоб в ООН піднімали тему Голодомору, пише Независимая газета

Російське МЗС проявило принциповість. Дипломати роблять все, щоб ООН не визнала голод в Україні в 1932–1933 роках (Голодомор) актом геноциду українського народу. У перші дні березня глава російської делегації Валерій Лощинін на 7-ій сесії Ради ООН з прав людини заявив: «Ми закликаємо не займатися політичними спекуляціями на теми, пов'язані із загальним, іноді трагічним історичним минулим, і не використовувати для цього довільне тлумачення норм міжнародного права».

Заява російського дипломата, розміщена на сайті МЗС, відповідає всім канонам – чітко, ясно, різко, рішуче. За  стилістикою дуже нагадує документи на підтримку радянської боротьби проти світового імперіалізму. Бентежить тільки те, що в даному разі мова йде про принципову боротьбу не з процвітаючим, хоч і умовним ворогом, а з примарами минулого. Або інформаційна війна оголошена нинішній українській владі?

Для чого це робиться – щоб змусити Ющенка і Тимошенко бути згідливішими в питаннях ціни газу і допуску «Газпрому» на український внутрішній ринок? Щоб Київ не висував свої умови при вступі Росії до СОТ? Чи не дуже цинічно?

Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, як і їх соратники і однопартійці, звичайно, народилися після голоду 1930-х років. Вони, як і сотні тисяч українців, в дитинстві лише краєм вуха чули розмови дорослих про заборонену за часів СРСР тему Голодомору.

Офіційно про це заговорили на початку 1990-х, задовго до того, як Ющенко став президентом. Його попередники – Леонід Кравчук і Леонід Кучма – не намагалися вносити національну трагедію до переліку публічних тем: заважало номенклатурне минуле і побоювання розсердити Москву. Ющенко, схоже, бачить свою президентську місію в тому, щоб увічнити пам'ять мільйонів загиблих співгромадян. Тільки при новому президентові в Україні нарешті почали вивчати і систематизувати документи, що свідчать про трагедію, яка трапилася менше сторіччя тому, з погляду історії – вчора.

«Голодомор 1932–1933 років – безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу. Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброя масового знищення. Загинули від 7 до 10 мільйонів людей, більше як третина з них – діти», – пояснює Інститут історії України.

Загальновідомо, що найбільше людей загинуло в південних і східних регіонах України. Про це, звичайно, нічого не знають п'яні підлітки, регулярно руйнуючі пам'ятні знаки жертвам Голодомору. Юними вандалами, ймовірно, рухає відчуття помсти помаранчевим – адже вони живуть в регіонах, традиційно орієнтованих на Росію і українську Партію регіонів, в районах, заселених після страшної загибелі місцевого населення. Їхні предки, звичайно, не хотіли замислюватися про долю і систему, які примусили їх обживати «міста і села примар». Тому саме там, де голод лютував найбільше, про нього не прийнято було згадувати: як інакше можна було жити, ходити  вулицями, де ще недавно натовпи божевільних людей обгризали кору на деревах, з'їли всіх кішок і щурів, виловили птахів, почали полювати на собі подібних?..

На кого орієнтуються ці підлітки? На подвиги активістів Євразійського союзу молоді, які в листопаді увірвалися на виставку пам'яті жертв Голодомору, що проходила в Москві, і стали громити стенди з фотографіями. Нікого з них не заарештували, не покарали. Зате на один день вандали стали зірками теленовин. Автори сюжетів, до речі, теж не дуже засуджували вчинок «своїх». Для тих і інших «чужими» стали ті, хто дивився їм в очі з фотографій хроніки, давно і болісно померлі з вини і нібито на користь Великої Держави.

Керівник Росархіву Володимир Козлов недавно обґрунтував заперечення Голодомору: «Підхід, який продемонстрували мої колеги, історики-архівісти України, методологічно не витримує критики». Учений пояснив: «Українські події були вирвані із загального контексту подій, що відбувались в СРСР. Ми знаємо, що в інших регіонах ситуація була не краща. Вмирали в Казахстані, вмирали в Поволжі, в Закавказзі. Це була трагедія не тільки України, але всього радянського народу». Чи виправдовує це сталінський режим? Чи означає, що Росія, як раніше СРСР, забороняє Києву увічнити пам'ять загиблих, «своїх»? Або – що ті люди не заслуговують пам'яті, жалю і пошани в наше відносно цивілізоване століття?

Московський патріархат Православної церкви поступив мудро: Святіший Патріарх Московський і всія Русі Алексій II запевнив  Президента Ющенка, що у всіх храмах проводитимуться поминальні служби по жертвах Голодомору. Навіть Церква, залучена в ряд ідеологічно-міжконфесійних конфліктів в Україні, дистанціювалася від політичної підоснови трагедії, акцентувала увагу на цінності кожного людського життя.

Ймовірно, із загальнолюдських уявлень про цінність кожного життя виходили ті півтора десятки країн, які до сьогоднішнього дня визнали Голодомор геноцидом, свідомим знищенням українського народу. І ті 45 держав, які підтримали винесення питання на розгляд ЮНЕСКО. І ті, хто готовий заслуховувати доповідь української делегації на конференції ООН. Трагедія, подібна до Голодомору або Голокосту, не повинна повторитися ніде і ніколи, адресують ці держави своє послання світові. Так проти чого рішуче виступає і принципово бореться російське МЗС?

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах